Фоностилі́стика (фонетична стилістика) — мовознавча наука, яка вивчає частоту вживання фонем у різних стилях, їхню сполучуваність і співвідношення, аналізує звукові ефекти, вмотивовані змістом і образністю тексту.

Фонетичні засоби стилістики

Є такі фонетичні засоби стилістики

частота вживання фонем у текстах різних мовних стилів; звукові повтори, їх співвідношення і функції; рима; звуковідтворення та звуконаслідування.

Частота вживання фонем у текстах різних мовних стилів Синонімічною назвою такого аналізу мовних явищ є кількісний метод або метод статистичного підрахунку. Предметом

кількісного підрахунку можуть бути фонеми, морфеми, форми слів, члени речення, словосполучення та ін. Дослідженнями в цьому напрямку займались такі українські мовознавці як: І.Чередниченко, С.Перебийніс, В.Коптілов та інші. Результатами їх досліджень були висновки, що «у текстах науково-популярної і газетної мови помітно нижча частота

вживання голосних у наголошених складах — від 27,5% до 30,2% проти 33-37,9% в уривках мови художньої літератури. Це можна пояснити тим, що в науковій і журнально-газетній мові частіше вживаються багатозначні слова, отже, голосні фонеми в таких текстах рідше потрапляють у наголошені склади, ніж це буває в народно-розмовній мові і в мові художньої літератури».1 Окрім того, було зроблено підрахунки, що в текстах драматичних творів є низькою частотність сонорних приголосних; в поезії м'які приголосні становлять середню частотність, а голосні — низьку. Кожна із закономірностей свідчить про надання тексту певного стилістичного ефекту (нюансу). Пр.: ефект очевидної звучності поетичних рядків, їх внутрішньої потужності, енергії тощо.

Звукові повтори, їх різновиди та функції

Фонетичні повтори можуть виступати в тексті на межі фонетичного та лексичного, фонетичного та морфологічного рівнів. До фонетичних повторів, які не мають співвідношення з одиницями інших мовних рівнів відносять: анафору; епіфору; алітерацію; асонанс.

Рима Суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка.

Рима має велику кількість різновидів, серед яких: зовнішня та внутрішня; повна та неповна; чоловіча та жіноча; дактилічна та гіпердактилічна; граматична та неграматична; складена; глибока; поясна; суміжна; омонімічна; «перервана».

Звуконаслідування та звуковідтворення

Ці два поняття є невід'ємними і часом звуконаслідування розглядають як різновид звуковідтворення. Власне звуковідтворення є включення у текст переданих фонетичними засобами мови криків тварин і птахів, звуки машин

й іншої техніки. Воно, зазвичай, вирижається через неповнозначні слова, через звукові комплекси, які творяться авторами самостійно і не належать до мовної системи. Звуконаслідування— це відображення звуків навколишньої дійсності за допомогою спеціально дібраних слів, як і в

попередньому випадку, але цього разу у їх складі повторюються фонеми, які, безпосередньо, нагадують відповідні звуки.

Отже, за допомогою засобів фонетичної стилістики (фоностилістики) формується «краса й комунікативна принадність художнього тексту, слів у ньому. Вони вагомо впливають на довершеність, поглиблення змісту висловлюваного».2 Тобто, ці засоби існують в творі не як його зовнішня окраса, а є певними прийомами для оформлення його змісту і по-різному реалізовуються в кожному конкретному контексті.

Література

І. Г. Чередниченко Нариси з загальної стилістики сучасної української мови, розд. 5. Київ, 1962. П. С. Дудик Стилістика української мови.— Київ, 2005. Сучасна українська літературна мова. Стилістика за ред. І. К. Білодіда,— Київ., 1973.

Посилання