Євпаторія - місто-курорт на заході Кримського півострову.
Євпато́рія (крим. Kezlev) — портове і курортне місто на західному узбережжі Кримського півострова на тимчасово окупованій території України. Місто республіканського підпорядкування у складі Автономної Республіки Крим. Євпаторія відома своїми термальними джерелами, ропою, лікувальними грязями озера Мойнаки. Щорічно до захоплення у березні 2014 року місто-курорт приймало у своїх здравницях більше 1 млн осіб. На території міста знаходиться 21 свердловина мінеральних вод. Також місто славиться численними дрібнопіщаними пляжами, сприятливими природними умовами, і має статус найбільшої дитячої оздоровниці. Цей край має багатовікову історію, багату традиціями і унікальними пам'ятками старовини, адже за 25 століть свого існування Євпаторія була і грецьким містом-колонією, і містом-державою, і османським містом-фортецею, морським портом.
Південно-західна частина Євпаторії курортна, а східна зайнята старими районами міста, з типовим «східним» переплетенням маленьких звивистих вуличок, деяким будинкам на яких більше 300 років. Збереглися навіть будівлі турецьких лазень XVI століття.
Назва У VI—V століттях до н. е. Керкінітида (припускають, у цьому слові той же корінь, що і в топонімі Керч і в етнонімі керкети). Давньогрецькі колоністи дали назву Євпаторія від грецького євпатор — «благородний», як припускають на честь боспорського царя Мітрідата Євпатора (132—63 роки до н. е.). Після османського завоювання у XIV столітті перейменований у Гезлеве; після приєднання у 1783 році Криму до Росії ця назва переосмислена в Козлів і, хоча була офіційно відновлена назва Євпаторія, вони вживалися разом ще до XIX столітті (один з «Кримських сонетів» Адама Міцкевича називається «Гірський краєвид зі степів Козлова»).
У першій половині XX століття українською місто називалося Евпаторія.
Географія
Географія Євпаторія розташована у південно-західній частині степового Криму на узбережжі Євпаторійської бухти мілководної Каламітської затоки Чорного моря, на відстані 69 км на північний захід від столиці Автономної Республіки Крим — міста Сімферополя (автошлях Р25). Площа Євпаторії становить близько 65 км². Зі сходу та заходу місто оточене озерами-лиманами (Отар-Мойнакським, Ялі-Мойнакським, Сасик-Сиваським).
Середня висота над рівнем моря становить 10 м. Протяжність Євпаторії з півночі на південь — 4 км, із заходу на схід — 8 км.
Клімат У цілому клімат міста є помірно континентальним з м'якою зимою і теплим (досить часто спекотним) літом.
Середньорічна температура повітря становить 11,5 °C, найнижча вона у січні (0,5 °C), найвища — в липні (22,8 °C). Найнижча середньомісячна температура повітря у січні (-7,2 °C) зафіксована у 1950 році, найвища (7,9 °C) — у 1895 році. Найнижча середньомісячна температура в липні (20,4 °C) спостерігалась у 1985 році, найвища (27,4 °C) — у 1938 році. Абсолютний мінімум температури повітря (-28,5 °C) зафіксовано в лютому 1911 року, абсолютний максимум (39,1 °C) — у серпні 1929 року.
В останні 100—120 років температура повітря в Євпаторії, як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася приблизно на 1,0 °C. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року.
У середньому за рік в Євпаторії випадає 404 мм атмосферних опадів, найменше — у жовтні, найбільше — у грудні.
Мінімальна річна кількість опадів (196 мм) спостерігалась у 1918 році, максимальна (625 мм) — в 1939 році. Максимальну добову кількість опадів (91 мм) зафіксовано 5 серпня 1940 року. У середньому за рік у місті спостерігається 102 дні з опадами; найменше їх (5) у серпні, найбільше (13) — у грудні. Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша — у грудні. Найбільшу повторюваність мають вітри зі сходу, найменшу — з південного сходу і південного заходу.
Найбільша швидкість вітру — взимку, найменша — у травні та влітку.
Природні ресурси З природних лікувальних ресурсів слід відзначити унікальні грязі та ропу, морські та мінеральні води, повітря і сонце, пісок і цілющі рослини.
Піщані пляжі У межах міста та в прилеглих місцях берегової лінії розташовані численні дрібнопіщані пляжі. На схід від міста, в районі «Сонечко», пісок пляжів крупніше, трапляються дрібні напівкоштовні камені. На захід від міста тягнеться низка пансіонатів, санаторіїв і піонерських таборів. Внаслідок неконтрольованого видобутку піску з дна моря і в озері Донузлав, ширина пляжів в Євпаторії щорічно дуже сильно скорочується, дно виявилося всипаним безліччю каменів.
Лікувальні грязі та ропа В околицях міста — на схід і на захід від нього — розкидані озера-лимани Мойнаки, Отар-Мойнакське, Яли-Мойнакське Сасик-Сиваське. Великою лікувальною силою володіють грязі і вода цих озер, висококонцентрований соляний розчин — ропа. Озеро Мойнакське в кінці 1990-х втратило свою цінність як родовище лікувальної грязі в зв'язку з неконтрольованим скиданням у нього прісної води з Північно-Кримського каналу.
Мінеральні води Перше джерело євпаторійської мінеральної води було відкрито комплексною гідрогеологічною експедицією на території Мойнакської грязелікарні в 1959 році. Це вода хлоридно-натрієва з температурою 39 °C. Пізніше джерела термальної мінеральної води було відкрито на території санаторію Міністерства оборони України та Центральної курортної поліклініки. По вулиці Фрунзе знаходиться бювет євпаторійської мінеральної води.
Історія
Стародавній період і середньовіччя У Євпаторії немає точного дня заснування. Однак, давньогрецький історик Геродот, який жив у V столітті до н. е., в своїх працях згадує про те, що в Таврії на солоному озері використовується для лікування грязь. Пліній Старший у фундаментальній праці «Природна історія» теж писав про Таврію, де землею лікують різноманітні захворювання. А у 1964 році в районі Євпаторії було виявлено і вивчено близько 30 стародавніх поховань, найстарішим з яких від 4,5 до 5 тисяч років. Тут проживали кіммерійці, таври і скіфи. Як показують розкопки, на території сучасного міста люди жили ще в III тисячолітті до н. е.
Відомо, що в VI—V століттях до н. е. на місці сучасної Євпаторії грецькі колоністи заснували факторію (торгову базу), а потім поліс Каркінітиду. Назва Каркінітида (або Керкінітида) виникла, як припускають історики, від імені Каркіна — засновника міста. Переселенці з Еллади збудували укріплене військове поселення, обнесли його високими фортечними стінами. Від 30-х років IV століття до н. е. місто входило до складу Херсонеської держави, для якої мало велике торгове і стратегічне значення.
У II—I століттях до н. е. місто час від часу контролювало царство Малої Скіфії. Втім, Херсонес, спираючись на покровительство Понтійського царства, а згодом Стародавнього Риму, відстояв свої права на Керкінітиду.
У III столітті місто постраждало від нападів готів, у IV столітті — від вторгнення у місто гунів, (після чого Керкінітида фактично припинила існування).
Після навали гунів через Крим пролягав шлях багатьох інших кочівників. У IV—XV століттях він постійно піддається набігам, печенігів, хозар, половців. У VI столітті відбудовується Візантією. У VII столітті Херсонес в союзі з хозарами фактично виборює у Візантії автономію своїм володінням. У X—XII століттях цей район освоювали й переселенці з Київської Русі. Дуже мало відомостей дійшло до сьогодні про ранньосередньовічний період з історії Керкінітиди. Однак, відомо, що в епоху раннього середньовіччя тут знову виникла фортеця. А у XIII столітті Крим зазнав монгольської навали.
У 1475 році регіон був захоплений Османською імперією, а на місці Керкінітиди, де на той час існувало лише невелике поселення, турки дали місту назву Ґьозлеве (Козлов — в адаптації слов'янських сусідів). «Ґьозлеве» у перекладі означає «сто очей», «око-будинок» або походить від османського слова «ґьозле» — наглядай, дивись.
Нова і новітня доба У XVI—XVIII століттях Ґьозлеве — одне із значних міст Кримського ханства. За кількістю будинків воно поступалося тільки Бахчисараю. Знане як невільницький ринок місто не раз ставало об'єктом козацьких морських походів (особливо успішний — 1588 рік).
1675 року, під час походу, місто здобули загони Івана Сірка. Ґьозлеве було оточене кріпосною стіною, загальною довжиною близько трьох км. Висота її становила 6—8 м, ширина 3—5 м. Стіна побудована у вигляді п'ятикутника, мала п'ять воріт: на схід біля берега моря — Портові ворота, на південний схід — ворота Дров'яного базару, на північну сторону виходили ворота Білого мулли, на північний захід — Земляні ворота, на захід — Кінські ворота.
Наприкінці XVII — початку XVIII століття Російська імперія почала боротьбу за вихід до Чорного моря і приєднання Криму. 1736 року під час російсько-турецької війни 1735—1739 Ґьозлеве, попередньо спалене татарами, здобув загін полковника М. Бірона.
1771 року його поновно брали війська під керівництвом князя В. Долгорукова. У 1770-х роках Ґьозлеве стало центром каймаканства Кримського ханства.
1783 року Кримське ханство остаточно увійшло до складу Російської імперії, а 1784 року місто перейменовано в Євпаторію (на спомин про місто, що було побудоване свого часу поблизу сучасного Інкермана полководцем Діофантом і назване на честь понтійського царя Мітрідата VI Євпатора) та перетворено на повітовий центр Таврійської області (з 1796 року — у складі Новоросійської губернії, з 1802 року — Таврійської губернії).
Мусульманське населення Євпаторії в 1780-1790-х масово емігрувало до Османської імперії, але занепад міста тривав недовго: царський уряд заохочував приток сюди нових поселенців.
Наприкінці XVIII століття Євпаторія стає центром караїмізму, куди переїздить духовний глава караїмів — гахам (у 1917 році переїхав до Стамбула).
1798 року в місті споруджено порт, а Євпаторія отримала право на безмитне ввезення і вивезення товарів (порто-франко).
У 1840-х роках в Євпаторії мешкало близько 11 000 осіб.
Під час Кримської війни 1853—1856 у вересні 1854 року Євпаторію захопили британо-французькі війська і перетворили на свою основну військову базу. У лютому 1855 року загін російських вояків під орудою генерал-лейтенанта Степана Хрульова безуспішно штурмував фортецю Євпаторія, зазнавши чималих втрат. Місто значно постраждало в цій війні (населення скоротилося до 4 806 осіб).
У другій половині XIX століття Євпаторія перетворюється на кліматичний курорт. 1884 року відкрито першу водолікарню (примітивне грязелікування розпочалося ще в 1870-х), 1905 — перший приватний санаторій «Приморський».
1914 року в Євпаторії мешкало 30 000 осіб (1897 — 18 000).
1915 року залізниця з'єднала місто з магістраллю Москва — Севастополь.
Наприкінці XIX століття соляні промисли Євпаторії дають 36 % загальної кількості солі, що видобувається в Криму, розвивається борошномельна промисловість, введено в дію цегельно-черепичний завод, розпочато інтенсивний видобуток каменю-черепашника в Мамайських каменоломнях, обладнана перша в місті метеорологічна станція, розпочата забудова дачами території між старою частиною міста і Мойнакським озером. Завершено облаштування Приморського бульвару (нині сад імені Караєва), побудований чавуноливарний завод. У місті діяли 4 православні церкви, 14 мечетей, костел, 4 синагоги, 2 чоловічих і одна жіноча гімназії.
Всеросійський з'їзд з покращення вітчизняних лікувальних місцевостей визнав Євпаторію курортом загальнодержавного значення. Євпаторія стала розширюватися і упорядковуватися. Була архітектурно оформлена сучасна Театральна площа. Тут були побудовані театр — найкращий на півдні Росії після Одеського оперного, публічна бібліотека імені Олександра II (нині імені О. Пушкіна). Облаштовується західна частина міста — так званий дачний район і Євпаторія стала «входити в моду» як дачне місце.
1913 року в місті з'явився перший трамвай, а 1915 року в Євпаторії підведена залізнична гілка Сарабуз — Євпаторія, яка з'єднала Євпаторію з магістраллю Севастополь — Москва.