Автогемотерапі́я (від — «сам», — «кров» та терапія) — метод емпіричної та альтернативної медицини, що полягає у введенні пацієнту у м'язи або під шкіру власної крові, попередньо взятої з вени.
Історія та передбачуваний механізм Метод набув поширення на початку XX століття (зокрема завдяки працям німецького хірурга Августа Біра). За класичною концепцією, лікувальний ефект пояснювався неспецифічною стимуляцією захисних сил організму та імунної відповіді під впливом продуктів розпаду білків і формених елементів аутокрові.
Застосування Історично в медичній практиці автогемотерапію застосовували як допоміжний засіб при: хронічних рецидивуючих гнійно-запальних процесах шкіри (фурункульоз, акне, піодермія); тривало незагойних ранах та трофічних порушеннях; деяких формах анемії та хронічних запальних процесах різної локалізації.
Сучасний стан та модифікації У сучасній доказовій медицині класична немодифікована автогемотерапія цільною кров'ю вважається застарілою через відсутність стандартизованих клінічних досліджень з доведеною ефективністю.
На основі ідеї використання власних компонентів крові розвинулися сучасні технології клітинної терапії: Збагачена тромбоцитами плазма (PRP-терапія): використання відцентрифугованої плазми крові з високою концентрацією тромбоцитів для прискорення регенерації зв'язок, сухожиль, суглобового хряща та в дерматокосметології. Аутоозонотерапія: метод обробки відібраної крові сумішшю кисню й озону перед зворотним уведенням (належить до експериментальних та комплементарних практик).
Див. також Збагачена тромбоцитами плазма Гемотрансфузія Імунотерапія
Джерела