Гусари (Цісарсько-королівські гусари) — як і драгуни та улани були складовою частиною кавалерії Збройних Сил Австро-Угорщини.
15 травня 1867 року Австрійська імперія трансформувалася у дуалістичну монархію (Австро-Угорщину). Причиною цьому була поразка Австрії у війні проти Пруссії, яка послабила монархію і змусила її піти на поступки угорцями. Отримавши автономію, угорці почали створювати і власну армію — Ландвер Угорського королівства, тобто угорське ополчення, яке не входило до складу спільної австро-угорської армії. В Ціслетанії (австрійські частині імперії) також був створений власний ландвер. Таким чином, в Австро-Угорщині було три різні армії: спільна, королівський угорський ландвер та цісарсько-королівський ландвер. Кожна з них мала власні кавалерійські підрозділи.
Створення До складу Спільної армії входило 16 полків гусарів, а до королівського угорського ландверу — 10. Традиційно найбільше рекрутів для підрозділів гусарів набирали в Угорському королівстві, до якого входили також Банат (північна частина Сербії), Трансильванія (тепер в Румунії), Хорватія, Словаччина (тоді Верхня Угорщина). Більшість полків (крім деяких винятків) теж базувалися там.
Полк гусарів цісарсько-королівської армії складався з двох дивізіонів, в кожному з яких було 3 ескадрони. Крім того, входили різні допоміжні підрозділи: телеграфна служба, запасні ескадрони, інженерні взводи.
Полки гусарів Цісарсько-Королівської армії Назви полків вказані станом на 1914 рік: Гусарський полк Імператора № 1 Гусарський полк Фрідріха Леопольда Прусського № 2 Гусарський полк графа фон Хадіка № 3 Гусарський полк Артура герцога Коннаут і Стратхорн № 4 Гусарський полк графа Радецького № 5 Гусарський полк короля Вюртембергу Вільгельма ІІ № 6 Яберенсько-Куманський гусарський полк імператора Німеччини і короля Пруссії Вільгельма ІІ № 7 Гусарський полк Терстянського № 8 Гусарський полк графа Надашдь № 9 Гусарський полк прусського короля Фрідріха Вільгельма III № 10 Гусарський полк короля Болгарії Фердинанда І № 11 Гусарський полк № 12 Гусарський полк Вільгельма, кронпринца німецького рейху і кронпринца прусського королівства, № 13 Гусарський полк Колошварі № 14 Гусарський полк ерцгерцога Франца Сальватора № 15 Гусарський полк графа граф Ікскюль-Ґюлленбанда № 16
Полки уланів Ландверу Станом на 1914 рік в угорському ландвері було 10 полків гусарів: Будапештський № 1 Дебреценський № 2 Сеґедський № 3 Сабадський № 4 (Сабадка — угорська назва тепер сербського місто Суботиця) Кошицький № 5 Залаеґерсегський № 6 Папаський № 7(місто Папа в Угорщині) Печський № 8 Марошвашаргейський № 9 (Марошвашаргей — місто в Трансильванії, тепер Румунія) Вараждинський № 10 (Вараждин — місто у Хорватії)
Уніформа Чако Чако — військовий головний убір, який походить саме з Угорщини. Слово «чако» походить від угорського «csákós süveg» (висока шапка). Чако було частиною уніформи угорських гусар ще з XVIII ст.
Чако угорських гусарів було обшите тканиною, колір якої відповідав полковому стандарту.
Аттіла
Штани Штани () мали специфічний покрій, зумовлений родом військ. У верхній частині широкого покриття, штанини звужуються і заправляються в чоботи. Спереду на стегні одна кишеня. Частина штанів на сідницях могла бути обшита для зміцнення ще одним шаром сукна такого ж кольору. Чоботи Чоботи гусарів називалися «чізма». Вони відрізнялися від взуття інших кавалеристів тим, що були елегантнішими. Наприклад, край халяви чобота був прикрашений 8 мм шнуром. Спереду зверху — маленька квіточка діаметром 2,5 см. В офіцерів шнур був заплетений, а квіточка під час парадів могла бути золотого з чорним кольорів.
Розпізнавальні кольори цісарсько-королівських полків Полк АттілаМаслини (ґудзики)Обшивка чако 8 темно-синійжовтийрубіновий 3 темно-синійжовтийбілий 1 темно-синійжовтийтемно-синій 15 темно-синійжовтийсивий5 темно-синійбілийрубіновий9 темно-синійбілийбілий13 темно-синійбілийтемно-синій11 темно-синійбілийсивий14 світло-синійжовтийрубіновий2 світло-синійжовтийбілий10 світло-синійжовтийсвітло-синій6 світло-синійжовтийсивий4 світло-синійбілийрубіновий12 світло-синійбілийбілий7 світло-синійбілийсвітло-синій16 світло-синійбілийсивий
Озброєння Стандартним озброєнням гусарів, як і інших кавалерійських підрозділів, був карабін Штаєр, який характеризувався високою скорострільністю. ЇЇ заряджання здійснюється за допомогою обойми з п'ятьма набоями поміщеними в металічну пачку, яка залишається в магазині до використання всіх набоїв. Офіцери мали офіцерські револьвери. Також револьвери (Gasser Armeerevolver M 1870/74) могли бути у рядових, які не мали гвинтівки. Патронташ, виготовлений з коричневої шкіри, був прикріплений на поясі.
Також використовувалася кавалерійська шабля Kavalleriesäbel M 1869, тобто зразка 1869 року. Ефес офіцерської шаблі був прикрашений посрібленою ниткою. До кожної шаблі був прикріплений темляк — петля з ременя або стрічки. Вона відрізнялася своїм кольором у офіцерів різного рангу та рядових.
Література Johann C. Allmayer-Beck, Erich Lessing: Die K.u.k. Armee. 1848—1918. Verlag Bertelsmann, München 1974, ISBN 3-570-07287-8. Das k.u.k. Heer im Jahre 1895 Schriften des Heeresgeschichtlichen Museums in Wien — Stocker Verlag, Graz 1997 k.u.k. Kriegsministerium «Dislokation und Einteilung des k.u.k Heeres, der k.u.k. Kriegsmarine, der k.k. Landwehr und der k.u. Landwehr» in: Seidels kleines Armeeschema — Herausg.: Seidel & Sohn Wien 1914 «Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer, die k.k. Landwehr, die k.u. Landwehr, die verbundenen Einrichtungen und das Korps der Militärbeamten» von 1867 Herausgegeben durch das k.u.k. Kriegsministerium Wien. Fassung von 1911/1912 Зовнішні посилання Google Books: Die Reiter-regimenter der K.k.oesterreichischen Armee: Historische Skizzen, chronologisch geordnete Bruchstücke Regimenterweise bearbeitet Сайт присвячений австро-угорській армії: http://www.austro-hungarian-army.co.uk