Нікола I Петрович-Негош (чор. Краљ Никола I Петровић Његош, 7 листопада 1841, Негуші, Чорногорія — 2 березня 1921, Антіб, Франція) — князь Чорногорії (1861—1910), король Чорногорії (1910—1918). Він був також відомий і як обдарований письменник та поет. Серед інших виділяється патріотична пісня його авторства «Онамо, намо» («Там, там за пагорбами»), яка пізніше стала національним гімном Королівства Чорногорія і зараз є популярною народною піснею.

Під час його правління, Чорногорія на Берлінському конгресі отримує міжнародне визнання і значне територіальне розширення після чорногорсько-турецької війни. Крім того, територіальне розширення Чорногорії прийшло після Балканських воєн (1912—1913).

Микола I реформував державне управління, створив Раду міністрів, модернізував армію Чорногорії, генеральний кодекс власності заклав основу для правової системи і відкрив двері для іноземних інвестицій. 1905 року Нікола I ухвалив Конституцію Князівства Чорногорії, після чого він скликав Національні збори Чорногорії. Він був великим прихильником сербів і хотів об'єднання сербів та інших південних слов'ян. Однак, він був непримиренним противником сім'ї Карагеоргієвичів.

У Першій світовій війні, оголошує війну Австро-Угорщині. Королівство Чорногорія опиралося Австро-Угорському вторгненню, але капітулювало в січні 1916 року.

Король Нікола з урядом знайшов притулок у Франції, у вигнанні, з якого він так і не повернувся. На Паризькій конференції, Чорногорії не вдалося повернути собі міжнародний правовий суверенітет, тому вона наприкінці 1918 року йде у склад об'єднання Королівства Сербії.

Король Нікола помер в ізоляції у вигнанні, і був похований в Російській Церкві в Сан-Ремо, Італія. Його останки і останки його дружини королеви Мілени Петрович в 1989 році були повернуті і поховані в Цетинє.

Юність Народився в містечку Негуші на батьківщині династії Петровичів (Негошей). Його батьком був знаменитий чорногорський воїн та старший брат єпископа Данила II — Мірко Петрович-Негош. В династії Петрович-Негош, тим хто був приналежним до вищого духовенства — заборонялось одружуватись. Першим це правило змінив саме Данило, який вирішив узяти шлюб 12 січня 1855 року із Дариною Квекіч, яка походила із сім'ї сербських торговців. Тепер колишнє єпископське князівство Чорногорія стало після кількох століть світським князівством. 13 серпня 1860 року Данило був застрелений коли сідав на корабель у порті в Которі. Данило не залишив по собі нащадків, адже мав єдину дочку — Ольгу, яка загинула ще в юності. Отже наступником був визнаний брат Мірко. Але той відмовився від престолу на користь свого сина Ніколи I Петровича, який став наступним світським правителем Чорногорії.

Змалку Нікола навчався бойовим мистецтвам та легкій атлетиці, був готовий до ролі військового. Ріс далеко від Чорногорії. Частину свого дитинства провів у Трієсті в маєтку родини Костіковіч де ним опікувалась його тітка, принцеса Даринка, дружина Данила I. Даринка була шанувальницею французької культури, тому було вирішено відправити навчатись Ніколу до Ліцею Людовіка Великого у Парижі. Варто зазначити, що на відміну від сербського князя та короля Мілана Обреновича, який теж там навчався, Ніколі важко давалось життя та навчання в Парижі. Тому він чекав повернення на батьківщину.

Принц Нікола І

Коли 13 серпня 1860 року в Которі було вбито Данила I, Нікола був ще в Парижі. Спадкоємцем було призначено його батька Мірка, але той відрікся від престолу на користь свого сина.

Незабаром після цього Нікола важко захворів на запалення легень та був близьким до смерті. Проте захворювання вдалось вилікувати через кілька тижнів. А згодом, щоб задовольнити потребу у нащадкові Нікола пішов на ранній шлюб. Уже в листопаді 1860 року в Цетинє Нікола одружився з тринадцятирічною Міленою Вукотич, дочкою чорногорських дипломатів Петра та Олени Вукотич. 23 грудня 1964 року Мілена народила першу доньку, принцесу Зорьку.

Попри юний вік нового князя, він зразу ж показав впевнене та цілеспрямоване бажання в модернізуванні та покращенні своєї держави. Окрім політичного розвитку та розширення територій Чорногорії влада вдалась і до економічного розвитку країни. Проте патріотичні почуття Ніколи і велика терпимість та справедливість, які часто піддаються критиці — призвели до встановлення в Чорногорії християнської православної та ісламської релігій. Це породжувало серйозні суперечки серед населення. Його правління було корисним для Чорногорії. В перші дні на престолі Нікола ввів ряд військових, адміністративних та освітніх реформ. Було засновано початкові та середні школи, збільшувався освітній рівень та суспільний статус у жінок. Також важливим було заснування численних музеїв та публічних бібліотек. Цетинє, яке колись було маленьким містечком, тепер стало королівською столицею держави, центром літературного руху, центром культури, економіки і соціальних інститутів як і на Балканах, так і в загальноєвропейському значенні.

1876 року князь Нікола вирушив у тижневий державний візит до Греції, де він встановив дружні відносини з великим королем Георгом І. 1867 року Нікола зустрівся з імператором Наполеоном III в Парижі і в 1868 році поїхав з візитом до Росії, де отримав прийом у царя Олександра II. Цього ж року князь відвідав і Відень де залишався протягом трьох днів, як почесний гість австрійського імператора Франца Йосифа І. 1869 року в Цетинє було відкрито російське посольство.

Чорногорсько — турецька війна

Друга половина XIX століття характеризувалася великою кількістю повстань жителів Боснії і Герцеговини проти беззаконня турецьких намісників. Оскільки і Сербія і Чорногорія ніколи не залишалися осторонь від цих подій, правлячі кола обох держав були змушені шукати шляхи для подолання існуючих розбіжностей щодо спільних військових дій проти Порти. На початку червня 1876 між ними був підписаний таємний договір про союз і військова конвенція, яка передбачала грошову допомогу Чорногорії для організації війська, закупівлю зброї та боєприпасів.

18 червня 1876 Сербія і Чорногорія оголосили війну Туреччині.

Основні події на чорногорсько-турецькому театрі бойових дій розгорталися в Герцеговині і в напрямку албанського кордону. Чорногорські війська були поділені на дві частини. Головні сили під проводом князя Ніколи I оперували на північно-західному кордоні, допоміжні загони під керівництвом воєводи Божідара Петровича діяли на рубежах східніше Подгориці.

За період з червня по жовтень 1876 чорногорці виграли 6 великих битв у турків, втрати яких склали 17 тис. убитих, 18 тис. поранених і 1150 полонених. При цьому загинуло 700 і було поранено 1300 чорногорців. Серед цих битв найбільш значущою стала перемога у Вучйого Дола 28 липня 1876 року. На її честь болгарський письменник Іван Вазов створив свій твір «Чорна Гора».

Східна криза посилилася після вступу в 1877 р у війну Російської Імперії. Росія вирішила, що настав зручний момент для захоплення Константинополя і остаточного рішення «східного питання» на свою користь.

У цій фазі військових дій чорногорські війська звільнили Никшич, Бар і Ульцинь. Похід на Подгорицу був зупинений початком мирних переговорів між Росією і Туреччиною, в результаті яких в березня 1878 року було укладено Сан-Стефанськогу мирну угоду. Однак, вже влітку 1878 року вигідні для переможців умови були оскаржені провідними європейськими державами на Берлінському конгресі. Під сильним дипломатичним тиском Росія була змушена погодитися на ревізію договору.

Головним підсумком Берлінського конгресу для Чорногорії стало визнання її суверенітету, а також значні територіальні прирощення. До складу 27-го міжнародно визнаної європейської держави увійшли міста Никшич, Подгориця, Бар, Колашин, Андрієвиця, Жабляк і Ульцинь. Це була найбільша перемога чорногорців, навіть попри те, що на вимогу Австро-Угорщини їм заборонялося мати військовий флот і будувати оборонні укріплення, а узбережжя країни віддавалося під санітарний і військовий контроль австрійського командування.

Епоха миру З 1881 року до Балканських воєн в Чорногорії панувала довга ера миру. Міжнародне визнання дозволило чорногорському володарю увійти до кола європейських монархів і використовувати у своїх інтересах так звану «шлюбну дипломатію». Його старший син був одружений з німецькою принцесою. Хрещеним батьком молодшого був грецький король. Видавши своїх доньок заміж за іноземних принців, Нікола I породичався ще й із правлячими домами Сербії, Болгарії, Росії й Італії та здобув прізвисько «тестя Європи»Мустафін О. Чорногорія. Подорож історією. К., 2022, с.120-121.

Князь був самодержавним правителем. Його головними радниками було дванадцять сенаторів, які обирали князя, як правило, з числа племінних лідерів. Держава була розділена на 12 районів. Управителями були капітани, які мали адміністративну і судову роль. Загальний кодекс власності заклав основи для правової системи і відкрив двері для іноземних інвестицій. Чорногорія процвітала та характеризувалась стабільністю. Були покращені освітня система, система комунікацій та армія (завдяки підтримці Російської імперії). Старий кодекс князя Данила II було замінено Генеральним кодексом Чорногорії 1888 року. Автором виступав хорватський професор права Балтазар Богишич. Його знаменита праця викликала на тільки визнання, а й захоплення всього світу.

Попри розширення, головною проблемою країни було те, що вона не мала достатньо орних земель, щоб прогодувати своє населення. Основною діяльністю було тваринництва, і дві третини експорту припадало на продукцію тваринництва. Були імпортовані зерно і текстиль. Велика частина населення жила в умовах крайньої убогості, яке емігрувало до Сербії чи Америки. Фінансова основа держави орієнтувалася на допомогу Росії. Розширення території і міжнародне визнання привернуло іноземний капітал, спочатку Австро-Угорський, а потім італійський, тому в країні формуються перші промислові підприємства, які викликали розвиток транспорту і з'єднали старі і нові території. Але його найбільшою турботою була армія, яка піднялася на висоту сучасних завдань та потреб, організована за російською моделлю.

У 1883 році Нікола відвідав османського султана, з яким підтримував досить хороші стосунки. Наприкінці цього року в Празі був прийнятий чеською королевою та австрійською овдовілою імператрицею Марі Анною Савойською. 1896 року Нікола відсвяткував 200- річчя династії Петрович-Негош. В цьому ж році він узяв участь в коронації царя Миколи II, а в травні відвідав королеву Вікторію в Віндзорському замку. Як союзник Росії, Нікола в 1904 році оголосив війну Японії. Однак через велику відстань, участь Чорногорії в російсько-японській війні стала тільки символічною.

Конституція 1905 року. Нікола прагнув до абсолютної влади, але 1905 році повинен був піти на часткову лібералізацію режиму і під тиском населення, яке прагнуло до розширення своїх свобод видав першу чорногорську конституцію. Також розпочав втілення у життя західноєвропейські ідеї свободи слова. Принц Нікола не хотів відмовитися від влади; насамперед Чорногорська конституція залишила йому необмежену владу. Згідно з конституцією, князь мав право затверджувати закони, щоб запропонувати законодавство, призначати міністрів і видавати укази. Частину членів Асамблеї затверджував князь, а решта була обрана на виборах. Національні Збори мали право обговорювати закони і пропонувати бюджет. 1906 року була запроваджена власна грошова одиниця— чорногорський перпер.

Національні Збори стало ареною запеклих конфліктів у між прихильниками і супротивниками князя Ніколи. За цим була серія короткострокових політичних союзів. Керівники в лютому 1907 року заснували Народну партію, першу політичну партію в Чорногорії

Королівський титул