Патологічна анатомія (розмовне патанатомія) — клінічний розділ медицини, що вивчає основи патологічних процесів в організмі людини з метою встановлення діагнозу та / або причини смерті. Підрозділом патологічної анатомії є патоморфологія, яка вивчає як загальні патологічні зміни органів і тканин під дією загальних факторів (запалення, травма тощо), так і їхні особливості при окремих хворобах.
Медична спеціальність Патологоана́том (застаріле — прозе́ктор) — фахівець, що спеціалізується в галузі патологічної анатомії, який вивчає патологічні стани, процеси та хвороби зокрема, та встановлює патологоанатомічний діагноз за допомогою дослідження макро- та мікроскопічних змін, що виникають у клітинах і тканинах органів та систем органів організму людини (патоморфологічні зміни, що об'єднують поняттям «патоморфологія»).
Вважається однією з основних медичних дисциплін та є обов'язковою дисципліною для вивчення в медичних та ветеринарних вищих навчальних закладах. У країнах Європи та США використовують поняття «патологія» (pathology) та, відповідно, «патолог» (pathologist), що об'єднують патологічну анатомію та патологічну фізіологію.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 359 від 19.12.97"Номенклатура лікарських спеціальностей" п. 80 затверджено спеціальність «Патологічна анатомія», п. 32 — «Дитяча патологічна анатомія». Неофіційним днем патологоанатома вважається 22 березня, Національна академія медичних наук України визнає цей день.
Завдання патологічної анатомії
Значення патологічної анатомії як клінічної дисципліни полягає у вивченні структурних змін при хворобі, а також специфічних ознак певних патологічних процесів. Вважається фундаментальною медичною наукою, але перебуває на стику теорії медицини та практичної діяльності.
Основні завдання патологічної анатомії: виявлення морфологічних змін при хворобах в органах, тканинах, клітинах; визначення етіології патологічних змін та умов їх розвитку; вивчення патоморфологічних механізмів та динаміки патологічних змін (патогенезу); характеристика морфологічної картини хвороби (опис макро- та мікроскопічних змін); проведення порівняння морфологічних змін з результатами клінічних, біохімічних, патофізіологічних досліджень; патоморфологічне вивчення виникнення ускладнень та наслідків захворювання; прижиттєва та посмертна діагностика захворювань за допомогою морфологічного методу.
Патологоанатом є повноправним учасником діагностики. Завдяки висновкам патоморфологічних досліджень фахівця з патологічної анатомії, особистий лікар у деяких випадках визначає тактику ведення пацієнта та прогноз захворювання.
Об'єкти та методи дослідження Об'єктами дослідження є матеріали аутопсії від померлих внаслідок захворювання; матеріали, що було отримано від хворої людини (біопсійний матеріал, субстрати, видалені під час оперативних втручань, продукти секреції людини, біологічні рідини), а також експериментальний матеріал.
Основним методом дослідження патологічної анатомії вважається морфологічний, який розділяється на макроморфологічний та мікроморфологічний (мікроскопічний). Першим етапом морфологічного аналізу є візуальне дослідження та детальний опис тіла, органа або частини органа. Дослідження за допомогою лупи також прийнято відносити до макроморфологічного методу.
Загальноприйнята методика включає певний порядок макроскопічного дослідження за наступними параметрами:
Локалізація органу або процесу. Розміри. Конфігурація. Консистенція та колір. Відбір матеріалу для мікроморфологічного дослідження.
Існує кілька методів проведення аутопсії, що використовуються в залежності від конкретної ситуації. Результати розтину фіксуються у формі первинної облікової документації (в Україні — № 013/о «Протокол патолого-анатомічного дослідження №__», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110)ПРОТОКОЛ патолого-анатомічного дослідження (Форма № 013/о)МОЗУ НАКАЗ 14.02.2012 № 110 (Зареєстровано в Мін.юстиції України 28 квітня 2012 р. за № 661/20974) Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування.
Специфічними мікроморфологічними методиками є дослідження зрізів тканин та біопсійного матеріалу. Біопсія — взяття біологічного матеріалу для мікроскопічного дослідження з метою діагностики, спостереження за динамікою патологічних змін та оцінки впливу лікувальних заходів. Вид біопсії залежить від способу отримання матеріалу — пункційна, ендоскопічна, через розріз, аспіраційна. Матеріали аутопсії та біопсії підлягають мікроскопічному дослідженню. З метою виявлення різних клітинних структур необхідно приготувати гістологічний препарат. Гістологічний препарат — це пофарбований зріз тканин у прозорій рідині (бальзам, полістерол) між предметним та покривним скельцями. Розрізняють світлову та електронну мікроскопію.
У патологічній анатомії також використовуються гістохімічні та гістоферментохімічні методи, що дозволяють простежити та зробити оцінку процесів метаболізму, локалізацію та активність ферментів і гормонів, проаналізувати особливості окисно-відновних процесів. Для гістохімічних досліджень використовують зрізи свіжозаморожених тканин, приготовані в кріостаті, що дозволяє зберегти прижиттєву локалізацію тієї чи іншої хімічної сполуки. Цитологічне дослідження мазків, відбитків тканин, біоптатів дозволяє дати попередній діагноз протягом 20-30 хвилин. Розвиток імунології, генетики, біохімії, біоінженерії призвели до подальшого удосконалення методичного арсеналу патолога та широкого використання молекулярно-біологічних методик. Важливим методом у патологічній анатомії вважається експеримент, що дозволяє моделювати на тваринах патологічні процеси та хвороби.
Розділи патологічної анатомії Патологічна анатомія складається із загальної, спеціальної та практичної частин: загальна частина вивчає морфофункціональні основи загальнопатологічних типових процесів; спеціальна частина займається дослідженням змін в організмі при певних хворобах; патологоанатомічна практика включає організацію патологоанатомічної служби та практичну діяльність патологоанатома.
Розділ загальної патологічної анатомії дає морфологічну характеристику закономірностей розвитку патологічних змін незалежно від локалізації процесу та етіологічного фактора (порушення крово- та лімфообігу, дистрофія, запалення, неопластична прогресія, некроз, імунні реакції тощо). Спеціальна патологічна анатомія вивчає та пояснює морфологічні зміни та патогенез при окремих захворюваннях (туберкульоз, сифіліс, лейкоз, ревматизм, гострий інфаркт міокарда тощо). Патологоанатомічна практика передбачає нормативно-правове забезпечення практичної діяльності патологоанатома згідно з чинним законодавством.
Розвиток патологічної анатомії Спочатку джерелом патологоанатомічних спостережень був опис будови органів при поодиноких розтинах. Першим хірургом та анатомом в Європі, який застосував аутопсію, був представник александрійської школи Герофіл (III століття до н. е.). Вважається, що він та його учень Ерасістрат проводили вівісекцію — розтин живих людей, злочинців, засуджених до страти. Проводячи розтини, Герофіл вперше вивчив синусовий стік (), де сходяться всі судини потиличної частини голови. Він залишив найточніші для свого часу описи чоловічих і жіночих статевих органів. Роботи Герофіла та Ерасістрата не збереглися, але римський вчений Авл Корнелій Цельс описав техніку вівісекцій александрійських лікарів.
Протягом епохи Середньовіччя кількість розтинів померлих від хвороб була досить обмеженою, що гальмувало розвиток наукових знань про морфологічні зміни, які спричинюють захворювання. Так англійський лікар і природознавець Вільям Гарвей (1578—1657) віддавав перевагу дослідженню тіла однієї людини, померлої внаслідок захворювання, над розтином десяти трупів людей, що були повішені. За основу періодизації становлення патологічної анатомії як наукової дисципліни, покладено провідні методи морфологічного дослідження патологічних процесів.
Історія розвитку патологічної анатомії включає три етапи: макроморфологічний (XVI—XVIII століття), мікроскопічний (XIX сторіччя—перша половина XX століття), молекулярно-біологічний (з середини XX століття).
Відомим є вислів Парацельса: 1507 року вийшов у світ перший відомий патологоанатомічний трактат Антоніо Бенев'ені «De abditis nanniellis as miranlis morborum et sarationum causis». Автор описав до 170 різноманітних патологічних змін після проведення 20 аутопсій.
Італійський патологоанатом Джовані Батиста Морганьї (1682—1771) вперше обґрунтував значення патологічної анатомії у формуванні клінічного мислення лікаря. «Якщо іменем Морганьї назвати всі описані зміни в окремих органах, то більшу третину людського тіла необхідно було б назвати його іменем» — зазначав італієць Пуччиноті. Джовані Батиста Морганьї описав морфологічні ознаки сифілітичного ураження шкіри, кісток, печінки, головного мозку, цирозу печінки і жовтої дистрофії печінки, опеченіння легені, туберкульозу легень, структурні прояви пошкодження серця та ендокарду при грудній жабі, головного мозку при апоплексії внаслідок ураження судин, відмінності тромбу від посмертного згустку, напади епілепсії, що зумовлені аритмією.
Карл фон Рокітанські (1804—1878) вперше зробив морфологічний опис перфорації при виразці шлунка, стенозу кишки, спонтанного розриву аорти, природжених дефектів серця. Він вважав патологічний процес проявом загального захворювання, а причиною патологічних змін — порушення хімічного складу рідин організму — дискразію. Тритомна праця Карла Рокітанські «Підручник патологічної анатомії» («Handbuch der speciellen pathologi-schen Anatomie») сприяла відокремленню патологічної анатомії в окрему науку.
Німецький патолог Рудольф Вірхов (1821—1902) застосував структурний принцип побудови організму та зробив висновок, що існування окремого організму — це сума життів автономних клітинних територій, а матеріальною першопричиною хвороби є ушкодження клітин. Теорію Вірхова прийнято вважати клітинною. Основні наукові положення клітинної патології Вірхов виклав у заснованому ним разом із Бенно Рейнхардом журналі «Archiv für pathol. Anatomie u. Physiologie u. für klin. Medicin», який відомий як Вірховський архів, має всесвітнє визнання і видається донині. Вірхов уперше описав патологічну анатомію запалення, емболії, тромбозу, флебіту, лейкемії, амілоїдозу жирової дистрофії, туберкульозу, системного червоного вовчака, використовуючи мікроскопічний метод. Значну увагу він приділяв методології викладання патологічної анатомії, методиці розтину, загальній організації прозекторської справи, історії медицини. Понад 100 його наукових праць присвячені характеристиці та патогенезу, термінології та класифікації загальних патологічних процесів і найважливіших захворювань людини. Учнями Вірхова були Фридрих фон Реклінгаузен, Йога́нн Орт та Юліус Фрідрих Конге́йм. До берлінської школи також належали Отто Любарш, Карл Вейгерт (розробив методи пофарбування зрізів тканин), Ейген Альбрехт (описав відхилення від нормальної будови тканин, які визначаються переважно мікроскопічно — хористії та гамартії), Роберт Реслі (автор концепції «раку в рубці»), Людвиг Ашофф (очолив кафедру патологічної анатомії в університеті Фрейбургу (Баден).