Ведмі́дь (Ursus) — основний рід родини Ведмедевих (Ursidae).
Рід об'єднує найтиповіших та знаних представників родини й визначає її найголовніші систематичні ознаки.
За палеонтологічними даними, рід Ведмідь постав 5-6 мільйонів років тому. Першим його представником сьогодні вважають ведмедя малого, Ursus minimus — порівняно невелику тварину, чиї викопні рештки знайдені на території Франції.
Усі сучасні чотири види роду, а також низка вимерлих (на зразок печерний ведмідь (Ursus spelaeus) походять від етруського ведмедя (Ursus etruscus), що жив 2-1 мільйони років тому.
Наймолодшим видом роду є ведмідь білий (Ursus maritimus), що виник від бурого ведмедя десь 200 тисяч років тому.
Етимологія Українська назва цієї тварини суголосна з назвами решти слов'янських мов: біл. мядзве́дзь, , рос. медве́дь, , , , , діал. miedźwiedź, в.-луж. mjedwjédź, н.-луж. mjadwjeź. Праслов'янське *medvědь утворене зі слів *medъ («мед») та *ěd- («поїдач», «їд») і заміняє питому слов'янську назву, що була похідною від праіндоєвропейського *h₂ŕ̥tḱos, пов'язаної з давньою забороною (табу) вимовляти його уголос. Українське «ведмідь» утворене від *medvědь унаслідок метатези (діалектною є форма «медвідь»). Варіанти «медвідь», «медведик», «медвежий» вживав у своїй творчості український поет і письменник Т. Г. ШевченкоСловник мови Шевченка: в двох томах / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. В. С. Ващенко (відповід. ред.) та ін. — К.: Наук. думка. — 1964. — Т. 1: А — Н / Ред. тому: Т. К. Черторизька. — 1964. — С. 399.. Також «Медвідь» це слов'янське особове ім'яМедвідь // Чучка П. П. Слов'янські особові імена українців: історико-етимологічний словник. — Ужгород: Ліра, 2011. — С. 233. — ISBN 978-617-596-041-7..
Ранньопраслов'янська незбережена назва походить від праіндоєвропейської назви ведмедя *h₂ŕ̥tḱos, що буквально означає «руйнівник». Похідні від неї збережені у багатьох індоєвропейських мовах: («ведмідь») і arushë («ведмедиця»), хет. ḫartaggas («танцівник у ведмежій шкурі»), , «арж» («ведмідь»), («барліг»), та αρκούδα («ведмідь», звідси й «Арктика»), санскритське ऋक्ष, ṛkṣá (ведмідь), циг. rish, «хірс», , осет. арс, авест. arša-, согд. ašša, («ведмідь») та ursa («ведмедиця») — від давніших форм *orssos < *orksos. Певні індоєвропейські мови мали питому назву ведмедя, тотожну ранньопраслов'янській, табуйована: походить від ; та означають «бурий», дав.-інд. madhuvád теж означає «медоїд», «поїдач солодкого», а .
Попри те, що слово «ведмідь» за походженням є евфемізмом, згодом воно теж зазнало табу: цю тварину не називали «ведмедем», заступаючи це слово різними іносказаннями. Українці вживали слова «вуйко», «великий» (Карпати), «бурмило», «Михайло». Існують думки, що поширене найменування ведмедя — «Мишко» утворене від слова «мѣхъ» і пов'язане з його масивною формою тіла, що нагадує мішок.
Класифікація Рід налічує кілька видів, а саме: вимерлі: ведмідь печерний — Ursus spelaeus (вимерлий) ведмідь малий — Ursus minimus (вимерлий) ведмідь етруський — Ursus etruscus (вимерлий) Ursus deningeri Ursus dolinensis Ursus ingressus Ursus rossicus Ursus savini
сучасні: ведмідь гімалайський — Ursus thibetanus ведмідь барибал — Ursus americanus ведмідь бурий — Ursus arctos ведмідь білий — Ursus maritimus
За останнім виданням «Види ссавців світу» (2005), рід Ursus охоплює такі 4 сучасні види та підвиди:
рід Ведмідь — Ursus вид Ведмідь барибал — Ursus americanus (підвиди americanus, altifrontalis, amblyceps, californiensis, carlottae, cinnamomum, emmonsii, eremicus, floridanus, hamiltoni, kermodei, luteolus, machetes, perniger, pugnax, vancouveri) вид Ведмідь бурий — Ursus arctos (підвиди arctos, alascensis, beringianus, californicus, collaris, crowtheri, dalli, gyas, horribilis, isabellinus, lasiotus, middendorffi, pruinosus, sitkensis, stikeenensis, syriacus) вид Ведмідь білий — Ursus maritimus вид Ведмідь гімалайський — Ursus thibetanus (підвиди thibetanus, formosanus, gedrosianus, japonicus, laniger, mupinensis, ussuricus)
Хутро й шкіру всіх видів віддавна використовують, шиючи дорогоцінний одяг або використовуючи як цілісну прикрасу, зокрема у Коменешті це традиційний парадний стрій.
Харчування Склад їжі ведмедя залежить від сезону й урожаю різних кормів. Після сплячки тварини харчуються мурахами, пагонами осики, бігають за лосями, але переважно живуть завдяки жирові, що залишився після зимової сплячки. Коли сходить сніг, ведмеді їдять ягоди, що перезимували, молоду траву, трохи згодом — молоді листя осики, різні трави, а також дрібних тварин і пташині яйця. У середині літа харчуються різноманітними ягодами, що дозрівають. Суттєвим кормом слугують ліщина, жолуді, каштани, плоди диких фруктових дерев. На Камчатці ведмеді їдять лососеву рибу, що йде на нерест, а в тайзі полюбляють кедрові горіхи.
Примітки
Література
Джерела