Приро́да (термін є частковою калькою латинського слова — багатозначний термін, що залежно від контексту, може означати:

Органічний і неорганічний матеріальний світ, Всесвіт, у всій сукупності і зв'язках його форм.

Саме в такому, найширшому розумінні, природа вивчається природознавством — сукупністю наук про світ, котрі ставлять перед собою мету відкриття законів природи. Закономірності існування  біосфери, ноосфери та мікроелементного складу Землі на доктринальному рівні були закладені в працях видатного  українського дослідника Володимира Івановича Вернадського. «Людина практично забуває, що вона сама і все людство, від якого вона не може бути відділена, нерозривно пов’язані з біосферою, з певною часткою планети, на якій вони живуть», – писав учений. Відповідно до уявлення про природну цілісність світу (О. М. Костенко) «Природа — це сутність, що породжує усе суще і дає йому закони». На такому визначенні «природи» засновується так звана теорія «трьох природ», згідно з якою існують три природи: фізична природа, біологічна природа, соціальна природа.

У вужчому значенні, природа— те, що не створене людською діяльністю. В цьому визначенні природне протиставляється штучному, як, наприклад, природний інтелект протиставляється штучному, або природний шовк штучному шовку.

Природа у пересічному розумінні — сукупність буденних умов існування людства, тобто земне оточення, в якому живе людина (за винятком створеного нею): ліси, поля, гори й степи, флора й фауна. Саме в такому визначенні слово природа входить у словосполучення дика природа, незаймана природа, первісна природа.

У своєрідному тлумаченні слова, природа вживається для позначання сукупності основних якостей, властивостей чогось, сутність, наприклад, як у словосполученнях природа процесу, природа явища тощо.

Термін «друга природа» означає створені людиною матеріальні умови її існування. Виходячи із задуму природної цілісності світу, український науковець О. М. Костенко запропонував таке тлумачення «природи». Природа це сутність, яка породжує усе суще і дає йому закони. Із цього він доходить висновку, що наявні три «природи» (так звана «теорія трьох природ»): 1) фізична природа; 2) біологічна природа; 3) соціальна природа. Усі вони перебувають у генетичному зв'язку між собою, але кожна існує за власними законами. Отже, фізичні явища відбуваються за фізичними законами природи, біологічні явища — за біологічними законами природи, соціальні явища — за соціальними законами природи. Із цього випливає, що «головним питанням світогляду» є таке: «Яке призначення волі та свідомості людей у світі, що існує за законами природи?». І відповідь на нього пропонується така: «Воля і свідомість людей слугують для того, щоби відкривати закони фізичної, біологічної і соціальної природи і пристосовувати власне життя до них». У цьому основа поступу людства.

Нежива природа

Людство живе на планеті Земля. Це єдина планета, з усіх відомих людям, на якій існує життя. Життя виникло внаслідок складних геологічних і хімічних процесів на поверхні Землі, й воно само суттєво змінило планету. Атмосфера Землі, основною складовою якої спочатку був вуглекислий газ, завдяки діяльності живих організмів перетворилася на азотно-кисневу. Енергію Земля отримує від двох важливих джерел — від Сонця у вигляді сонячної радіації та внутрішнього тепла, яке виділяється при радіоактивному розпаді в її надрах.

В межах сонячної системи вона третя найближча до Сонця; це найбільша земляна планета і п'ята за величиною взагалі. Найвидатнішими її кліматичними особливостями є дві великі полярні області, два відносно вузькі помірні пояси та широкий екваторіальний тропічний та субтропічний регіон. Опади значно різняться залежно від місця розташування — від декількох метрів води на рік, до менше міліметра. Земля еволюціонувала внаслідок геологічних і біологічних процесів, які залишили сліди первісних умов. Зовнішня поверхня розподілена на кілька тектонічних плит, які поступово переміщуються. Внутрішня частина залишається діяльною, з товстим шаром пластичної мантії і заповненим залізом ядром, яке утворює магнітне поле. Це залізне ядро (з можливою температурою 5000 °C, а в самому центрі 3емлі — 5000…6000 °C, тобто, приблизно відповідною температурі поверхні Сонця), складається з твердої внутрішньої частини і рідкої зовнішньої складової. Конвективний рух в ядрі виробляє електричні струми завдяки динамо-дії, а вони, зі свого боку, породжують геомагнітне поле.

Поверхня Землі відокремлена від розплавленої мантії тонкою порівняно з радіусом Землі, земною корою. Земна кора та верхня частина мантії складають літосферу, розподілену на літосферні плити, між якими існують тектонічні розриви. В місцях тектонічних розривів розплавлена лава проривається час від часу до поверхні землі крізь вулкани, а гази які у ній утворюються, крізь термальні джерела, чорні курці й гейзери.

Більша частина поверхні Землі вкрита водою. Океани, моря, озера та річки утворюють гідросферу планети. Вода на Землі існує в трьох агрегатних станах: газоподібному — у вигляді пари, рідкому та твердому — як сніг і лід. Вода здійснює в природі постійний кругообіг — випаровується з поверхні й знову конденсується в хмарах, щоби згодом випасти на землю у вигляді атмосферних опадів.

Суша становить 29,2 % поверхні Землі, утворюючи 6 материків та велику кількість різних за розмірами островів. Найвищі ділянки суші утворюють гори та гірські хребти, відносно пласкі ділянки — рівнини. Тверді граніти та базальти гір внаслідок зумовленої вітром та водою ерозії зношуються, і їхні матеріали переносяться в долини, утворюючи осадові породи та ґрунти.

Атмосфера, клімат і погода

Атмосфера Землі є вирішальним чинником з підтримання планетарної екосистеми. Тонкий шар газів який оточує Землю, утримується під дією сили тяжіння нашої планети. Сухе повітря атмосфери складається з 78 % азоту, 21 % кисню, 1 % аргону, вуглекислого газу та інших сполук в незначних кількостях. Також повітря містить непостійну кількість водяної пари. Атмосферний тиск знижується поступово зі збільшенням висоти і на вишині близько 19-20 км зменшується до такого ступеня, що починається кипіння води і міжтканинної рідини в організмі людини. Тож через це, з точки зору фізіології людини, «космос» починається вже на віддалі 15-19 км від поверхні Землі. Атмосфера Землі на висоті від 12 до 50 км (в тропічних широтах 25-30 км, в помірних 20-25, в полярних 15-20) має так званий озоновий шар, що складається з молекул O3. Він має важливе значення в поглинанні небезпечного ультрафіолетового (УФ) випромінювання, тим самим захищаючи все живе на поверхні від згубного випромінювання. Атмосфера також зберігає тепло в нічний час, зменшуючи перепади температур.

Планетарний клімат — міра довгострокових станів погоди. На клімат планети впливають різні чинники, зокрема океанічні течії, поверхневе альбедо, парникові гази, зміна сонячної світимості і зміни орбіти планети. Згідно з висновками вчених, Земля в минулому зазнавала суттєвих змін клімату, зокрема були льодовикові періоди. Клімат регіону залежить від низки умов і насамперед від широти. Межі широт з подібними погодними ознаками, утворюють клімат регіону. Існує кілька таких регіонів, починаючи від екваторіального клімату і закінчуючи полярним кліматом південного і північного полюсів. На клімат також впливають сезони, які виникають внаслідок нахилу земної осі відносно площини орбіти. Через нахил, влітку або взимку одна частина планети отримує більшу кількість сонячної енергії за іншу. Це становище змінюється в міру того як Земля переміщується орбітою. В будь-яку мить часу, північна і південна півкулі мають протилежні сезони.

Земні погодні явища відбуваються майже винятково в нижній частині атмосфери (тропосфері) і слугують конвективним середовищем перерозподілу тепла. Океанічні течії є одним з найважливіших чинників, що визначають клімат, особливо великі підводні термохалінні циркуляції, які розподіляють теплову енергію від екваторіальних зон до полярних регіонів. Ці потоки допомагають пом'якшити температурні відмінності зими і літа в помірних зонах. Водночас, без перерозподілу теплової енергії за допомогою океанських течій і атмосфери, в тропіках було б набагато спекотніше, а в полярних місцинах — набагато холодніше.

Погода може мати як добрі, так і погані наслідки. Надзвичайні погодні умови, як-от буревії, торнадо, урагани і циклони можуть виділяти велику кількість енергії на шляху прямування і завдавати потужних руйнувань. Поверхнева рослинність розвинула залежність від сезонних змін погоди, і різкі зміни, що тривають лише кілька років, можуть зробити істотний вплив, як на рослинність, так і на тварин, котрі споживають рослинність в їжу.

Погода є безладним порядком, і вона легко змінюється внаслідок невеликих відхилень у довкіллі, тож через це точні передбачення погоди нині (2000 роки), обмежуються лише декількома днями. Зараз в усьому світі відбуваються здебільшого два напрямки зрушень: середня температура зростає і регіональний клімат завдяки цьому, зазнає помітних змін.

Кліматичні пояси

Земна вісь нахилена відносно площини екліптики, і під час свого обертання навколо Сонця, Земля повертається до нього то одним, то іншим полюсом. Внаслідок цього, температура на поверхні Землі змінюється в широких межах від екватора до полюсів. Наука кліматологія вирізняє на поверхні Землі кліматичні пояси, для кожного з яких, існує властива область температур та їхні зміни з порами року.

Вода

Вода — хімічна речовина, що складається з водню та кисню і потрібна для життєдіяльності всіх відомих форм життя. У звичайному розумінні термін вода співвідноситься тільки з рідкою формою або станами, однак речовина також має твердий стан (лід) і газоподібний — водяна пара. Вода покриває 71 % поверхні Землі і зосереджена переважно в океанах та інших великих водоймах. До того-ж приблизно 1,6 % води розташовано під землею у водоносних горизонтах і близько 0,001 % в повітрі у вигляді пари і хмар (утворених з твердих і рідких частинок води), а також атмосферних опадів. Океани містять 97 % поверхневих вод, льодовики і полярні шапки — близько 2,4 %, річки, озера і ставки — 0,6 % що залишилися. Водночас, незначна кількість води на Землі є в біологічних організмах і випущеній людиною продукції.

Океани

Океан вміщує основну масу солоної води Землі, а також є головною складовою гідросфери. Хоча загальновизнаним є поділ водного простору Землі на кілька окремих океанів, та разом вони складають один величезний, пов'язаний між собою масив солоної води часто званий Світовим океаном або загальним океаном. Близько 71 % поверхні Землі (площею 361 млн квадратних кілометрів) покрито Світовим океаном. Глибина на більшій частині терену Світового океану перевищує 3000 метрів, а середня солоність становить близько 35 частин на тисячу (ppt), тобто 3,5 %.

Основні межі океанів визначені континентами, різними архіпелагами та іншими критеріями. На Землі розрізняють такі океани (у порядку убування розміру): Тихий океан, Атлантичний океан, Індійський океан, Південний океан і Північний Льодовитий океан. Частини Світового океану, оточені сушею або підвищеннями підводного рельєфу називають морями, затоками, бухтами. На Землі також існують солоні водойми, які мають менший розмір і не пов'язані зі Світовим океаном. Два визначні приклади — це Аральське море і Велике Солоне озеро.

Моря

Мо́ре — частина океану, яка відокремлена від нього суходолом, підвищеннями підводного рельєфу або островами. Моря, океани, або просто Світовий океан — це суцільне тіло солоної води загальним об'ємом приблизно 1332 000 000 кубічних кілометрів.