«Розфарбований птах» () — роман польсько-американського письменника Єжи Косинського (справжнє ім'я — Юзеф Левінкопф) написаний у 1965 році. В ньому описується Друга світова війна очима хлопчика, якого вважають «циганським або єврейським» що блукає маленькими селами, розкиданими по невизначеній країні Центральної чи Східної Європи. Спершу роман вважали важливим твором про Голокост і включали до шкільних програм у США, однак згодом він майже зник з канону після викриття фальсифікацій і неправдивих заяв Косінського.
Сюжет
На початку Другої світової війни, у 1939 році, батьки шестирічного хлопчика з найбільшого міста східноєвропейської держави, окупованої нацистами, вирішують відправити його у віддалене село, аби убезпечити через власну антинцистську діяльність. Через воєнну плутанину вони невдовзі втрачають із ним зв'язок, і дитина залишається напризволяще. Смаглява зовнішність і темне волосся призводять до того, що місцеві мешканці часто сприймають його за єврея або рома, хоча оповідач у романі заперечує таку приналежність. Хлопчик також має труднощі з розумінням місцевих мов і діалектів селян, яких він зустрічає. Його першою опікункою стає забобонна й нечепурна стара жінка на ім'я Марта, яка забороняє йому дивитися їй у вічі, боячись, що його «циганське око» накладе на неї прокляття. Зрештою Марта занедужує й помирає, а хлопчик випадково спалює її хату, розливши гас. Залишившись сам, він поневіряється від села до села, шукаючи притулку й їжі, пропонуючи дорослим свою працю. Хлопчик переживає різні форми насильства й жорстокості: його переслідують, катують, і лише зрідка хтось дає йому прихисток чи турботу.
Від чергового нападу селян хлопчика рятує Ольга — літня цілителька, що володіє народними методами лікування. Незважаючи на її підозри, зумовлені його зовнішністю, хлопчик поступово починає поважати її за вміння лікувати. Коли він підхоплює місцеву інфекцію, Ольга застосовує традиційний спосіб лікування — закопує його в землю майже по шию, через що дитину атакують птахи. Попри це, він одужує. Невдовзі селяни знову захоплюють хлопця і, намагаючись позбутися його, кидають на плавальний міхур великого сома, який відносить його течією річки далеко від поселення.
Хлопчика на деякий час прихистили млинар із дружиною, однак через конфлікт у родині він був змушений утекти. Далі він знаходить тимчасовий притулок у Леха — ловця птахів, який опікується жінкою на ім'я Людмила. Після тяжких переживань вона живе відлюдно в лісі, страждає на психічні розлади і поводиться непередбачувано. Коли Людмила на певний час зникає, Лех, втративши самоконтроль, починає жорстоко поводитися з птахами, яких він ловить. Під час його відсутності Людмила повертається і виявляє небезпечний інтерес до хлопця. Їхнє перебування разом помічають селяни, і подальша подія переростає у насильство: Людмила стає жертвою жорстокої розправи. Хлопчик знову вирушає в мандри, залишаючи Леха в стані глибокого розпачу над її тілом.
Далі хлопчик потрапляє до іншого села, де якийсь тесля дає йому прихисток. Під час грози чоловік, піддавшись забобонам щодо зовнішності хлопця, прикуває його до воза, побоюючись, що він «притягує» блискавки. Хлопчик тікає, пробравшись на потяг, і знаходить схованку в покинутій оборонній споруді в лісі, де водяться агресивні щури. Згодом він випадково повертається до поселення, де мешкає той самий тесля. Той звинувачує хлопця у нещодавній пожежі та намагається його вбити, але дитина відмовляє його, пообіцявши показати схованку, яку описує як місце з військовими запасами. Діставшись укриття, вони потрапляють у небезпечну ситуацію, що завершується трагічною загибеллю теслі.
Наступним прихистком хлопчика стає дім місцевого коваля — поважного й дружнього до нього чоловіка. Село, у якому вони живуть, перебуває під постійною загрозою через сутички між різними партизанськими угрупованнями та німецькими військами. Унаслідок чергової атаки націоналістичних партизанів коваль та його родина гинуть, а хлопця вирішують передати німецькому підрозділу, сподіваючись таким чином заручитися прихильністю окупантів. Один із німецьких солдатів відводить хлопця до лісу, де інсценує його розстріл, але насправді відпускає живим..
Хлопчик потрапляє до іншого села, розташованого біля німецької військової залізниці. Там він стає свідком того, як місцеві мешканці бачать депортацію євреїв та ромів до найближчого табору. Селяни інтерпретують це як «божественну кару» й схвалюють події. Згодом молодий удівець на прізвисько Рейнбо знаходить поранену єврейську дівчину, якій удалося втекти з ешелону. Мешканці вирішують наступного дня видати її німецьким військовим. Уночі хлопчик випадково стає свідком того, як Рейнбо чинить над нею сексуальне насильство, після чого до дівчини викликають місцеву цілительку, і вона помирає від її дій.
Через посилення німецьких патрулів хлопчик залишає село, щоб не наразити на небезпеку єврея, який там переховувався. Невдовзі його затримують німецькі солдати та доставляють до більшого міста, де натовп ставиться до нього вороже. Лише офіцер СС передає хлопчика місцевому католицькому священнику, який приймає його прихильно. Проте фермер Гарбос, у домі якого хлопець змушений перебувати, разом із собакою постійно знущається з дитини.
Після розмов про молитву й індульгенції хлопчик просить священника навчити його молитися, сподіваючись, що це принесе йому «порятунок». Коли священник помирає, Гарбос посилює жорстоке ставлення до хлопця. Незважаючи на побутові знущання, на свято Божого Тіла хлопчика роблять вівтарником, але він через хвилювання припускається помилки під час богослужіння. Роздратовані парафіяни реагують агресивно, звинувачують його у надприродних властивостях і намагаються втопити. Хлопчик виживає, але втрачає здатність говорити.
У лісі хлопчика ловлять місцеві підлітки й приводять до фермера Макара, якого в селі зневажають і уникають. Донька Макара, дев'ятнадцятирічна Евка, починає таємно вступати з хлопцем у сексуальні стосунки. Хлопчик, який не має ні досвіду, ні моральних орієнтирів, сприймає ці дії як приємність і підтримку.
Коли він не може змусити себе вбити кролика, Макар люто б'є його — настільки жорстоко, що дитина кілька днів майже не може рухатися. Через деякий час хлопчик випадково застає Макара, Евку та її старшого брата Антона за груповим сексом просто в полі: вони займаються інцестом і водночас совокупляються з козою. Для хлопця це виглядає як диявольський ритуал, підтвердження того, що їхня «непереможність» походить від союзів із нечистою силою. Наляканий і огиджений, він тікає назад у ліс.
Ковзаючись по замерзлому болоту, хлопчик випадково розрізає ковзанами ноги кільком підліткам. Розлючені сільські хлопці намагаються його втопити в трясовині, затискаючи голову під воду. Його вириває з болота жінка на ім'я Лабіна. Вона доглядає його, але невдовзі помирає.
У 1944 році війна змінює напрям: німці відступають, а Червона армія просувається все далі. У селах точаться суперечки — одні радіють, що окупанти тікають, інші бояться радянської влади, яка нищитиме церкву, власність і будь-яку незгоду. Хлопчик, звиклий трактувати світ через релігійні образи, намагається збагнути, чому Бог віддає перемогу тим, хто планує зламати все, що пов'язане з вірою.
Коли німці залишають чергове село, на їхнє місце вривається загін калмицьких дезертирів, що служили на стороні вермахту. Вони влаштовують кривавий напад: грабують, катують і вбивають, поки не прибувають радянські частини, захоплюють їх і швидко розстрілюють.
Хлопчика відвозять у польовий шпиталь, де він лікується, а згодом приєднується до радянських солдатів. Політрук Гаврила навчає його читати і паралельно вбиває в нього сталінську ідеологію, пояснюючи, що Бога немає, а є лише партія, вождь і військова дисципліна. Хлопчик, який ніколи не мав відчуття приналежності, починає вперше в житті мріяти про «офіційне місце» серед сильних — про членство в Комуністичній партії. Його одержимість тим, як він виглядає в очах інших, лише зростає.
Ситуація загострюється, коли місцеві селяни вбивають кількох радянських солдатів сокирами. У відповідь снайпер Мітка, якого в підрозділі поважають і бояться, бере хлопчика із собою в каральний рейд. Він холоднокровно відстрілює кількох селян, а хлопчик уперше бачить радянську «справедливість» у дії — не менш жорстоку, ніж будь-який інший бік війни.
Після служби з радянськими солдатами хлопчика відправляють до дитячого будинку у місті, де він колись жив із батьками. Там він одразу конфліктує з персоналом: за відмову зняти військову форму вихователь і медсестри його карають, а він у відповідь пише на них донос у радянські органи. Керівництво закладу не наважується застосувати до нього суворіші заходи, і хлопчик починає свідомо саботувати навчання: відмовляється говорити рідною мовою, провокує бійки та постійно випробовує межі дозволеного.
У дитячому будинку він товаришує з іншим німим хлопцем, якого всі звуть Мовчун. Разом вони тікають у місто, крадуться на околицях, бешкетують, шукають будь-які небезпечні розваги. Після того як їх б'є продавець молока, Мовчун вирішує помститися: розібравшись, як працює залізнична стрілка, він навмисно переводить її, намагаючись пустити під укіс поїзд, у якому, як він думає, їде той самий чоловік. Спроба не вдається, але хлопці розуміють, що перейшли межу.
У дванадцять років хлопчик нарешті знаходить батьків: вони впізнають його за родимкою. Та «повернутися в нормальність» йому не вдається — у родині він поводиться агресивно, одного разу навіть ламає руку молодшому братові. Після війни хлопець знову починає тікати з дому ночами, приєднується до груп кримінальних та антирадянськи налаштованих підлітків, поки його не ловить міліція.
Його здоров'я погіршується, і родина, за порадою лікаря, переїжджає в гори. Там хлопчика поселяють у лижного інструктора, який має доглядати за ним. Під час хуртовини хлопець падає та серйозно травмується. Лежачи в лікарні, він відповідає на телефонний дзвінок — і раптом, уперше за багато років, знову починає говорити. Шок повертає йому голос, так само раптово, як колись війна його відібрала.
Історія створення За поясненнями самого автора, він писав англійською мовою, щоб «мати можливість писати безпристрасно, без емоційних асоціацій, які завжди викликає рідна мова». На думку критика Сю Вайс, всі частини написані (досі невідомо ким) польською мовоюSue Vice. Holocaust Fiction Publisher: Routledge, UK. ISBN 978-0-415-18553-0. Ця книга подається за автобіографічну розповідь Косинського про поневіряння самотньої дитини польськими селами під час другої світової війни. Лейтмотив книги — сексуальний садизм, якому віддається польське селянство та калмики, які визволяли село в лавах Червоної армії. Читачі, які познайомилися з цією книжкою до її публікації, жартували, що її слід віднести до розряду «жорсткого порно» і вона являє собою «плід розуму, схибленого на садомазохізмі». Майже всі розказані ним епізоди Косинський вигадав. Польських селян, серед яких він жив, він зображує затятими антисемітами. Насправді, самому Косинському надала притулок католицька родина польських селян, хоча вони знали, що за це на них чекають жахливі наслідки.
Визнання літературних критиків
У журналі «Нью-Йорк Таймс бук рев'ю» Елі Візель хвалив цю книгу як «одне з найкращих» звинувачень нацизму, «написане з глибокою відвертістю та без сентиментальності». Навіть коли Косинського пізніше було викрито як літературного містифікатора, Візель продовжував хвалити цей твірЕлі Візель «Загальна жертва» в «Нью-Йорк Таймс бук рев'ю» від 31 жовтня 1965.