13-та гірська дивізія СС «Ханджар» (1-ша хорватська) (, ) — з'єднання, гірсько-піхотна дивізіяз травня по липень 1943 — хорватська добровольча дивізія СС () з липня по жовтень 1943 — хорватська гірська добровольча дивізія СС () у жовтні 1943 — боснійсько-герцеговінська гірська дивізія СС (хорватська) () з жовтня 1943 до травня 1944 — 13-та добровольча боснійсько-герцеговінська гірська дивізія СС (хорватська) () з травня 1944 до травня 1945 — 13-та гірська дивізія СС «Ханджар» (1-ша хорватська) () в складі військ Ваффен-СС нацистської Німеччини, що брала участь у бойових діях протягом 1943–1945 років.
Дивізія отримала назву «Ханджар» () за місцевим бойовим ножем або мечем, які носили османські поліцейські протягом століть, коли регіон був частиною Османської імперії. Це була перша ненімецька дивізія Ваффен-СС, і її формування ознаменувало розширення Ваффен-СС у багатоетнічну військову силу. З'єднання комплектувалося за рахунок боснійських мусульман (етнічних боснійців) і частково хорватів-католиків; посади офіцерів та унтерофіцерів комплектувалися переважно німецькими військовиками та югославськими фольксдойче (етнічних німців). Особовий склад присягав на вірність Адольфу Гітлеру та хорватському лідеру Анте Павеличу.
З березня до грудня 1944 року дивізія брала активну участь в антипартизанській кампанії проти очолюваного комуністами югославського партизанського Руху опору в Незалежній Державі Хорватія, фашистській маріонетковій державі Німеччини, яка охоплювала території сучасних Хорватію, Боснії і Герцеговини, а також частину Сербії. Дивізія недовго воювала в районі Сирмії на північ від річки Сава, перш ніж перейти на північний схід Боснії. Тут вона встановила визначену «зону безпеки» в північно-східній Боснії між річками Сава, Босна, Дрина та Спреча. Дивізія також кілька разів воювала за межами зони безпеки та заслужила репутацію жорстокості та дикості не лише під час бойових дій, а й через звірства, скоєні проти сербських та єврейських мирних жителів. Наприкінці 1944 року частини дивізії були ненадовго перекинуті в район Загреба, після чого ненімецькі члени почали масово дезертирувати. Взимку 1944—1945 років частини дивізії були перекинуті в район Бараньї, де билися проти Червоної й болгарської армій та по всій південній Угорщині, відступаючи через низку оборонних ліній, поки вони не опинилися в межах Третього Рейху.
Більшість боснійських мусульман, що залишилися, дезертирували зі своїх підрозділів у цей момент і спробували повернутися до Боснії. Решта відступили далі на захід, сподіваючись здатися західним союзникам. Більшість з них стали полоненими британської армії. Згодом 38 офіцерів було екстрадовано до Югославії, де притягнуті до кримінальної відповідальності, а 10 з них були страчені. Сотні колишніх членів дивізії брали участь у Громадянській війні 1947—1948 рр. у підмандатній Палестині та в арабо-ізраїльській війні 1948 р.
Історія з'єднання
Передумови Після розгрому державами Осі Королівства Югославія у квітні 1941 року хорватський крайній націоналіст і фашист Анте Павелич, який перебував у вигнанні у фашистській Італії, був призначений Поглавником (лідером) хорватської держави, очолюваної усташами — Незалежна Держава Хорватія (часто називається NDH, від хорватського: ). NDH об'єднала майже всю сучасну Хорватію, всю сучасну Боснію та Герцеговину та частину сучасної Сербії в «італійсько-німецький квазіпротекторат». Влада НДХ на чолі з ополченням усташів згодом проводила політику геноциду проти сербського, єврейського та ромського населення, що проживало в межах нової держави.
Незважаючи на запевнення Павелича в рівноправності з хорватами, багато мусульман швидко стали невдоволеними хорватським правлінням. Мусульманські лідери повідомляли, що жоден мусульманин не посів впливову посаду в адміністрації. Хоча це було перебільшенням, утім мусульмани дійсно не були достатньо представлені на державних посадах нової держави, посідаючи лише дві з 20 міністерських посад, жоден із шести державних секретарів не був мусульманином, і було лише 13 мусульманських «народних представників» із загальної кількості 206. Почалося затяте протистояння між усташами, сербсько-шовіністичними четниками та панюгославськими партизанами на території Незалежної Держави Хорватія, що іноді переходило у відкриті сутички та звірства по відношенню до мирного населення, привівши до масових жертв.
Невдоволення боснійських мусульман правлінням усташів у НДХ та їхня потреба в захисті поєднувалися з ностальгією за періодом правління Габсбургів у Боснії та загалом дружнім ставленням до Німеччини серед видатних боснійських мусульман. Ці фактори призвели їх до намагання утворити автономію для боснійської мусульманської громади. Але Павелич виступив рішуче проти, прагнучі зберегти територіальну цілісність НДХ. У листопаді 1942 року прибічники автономії відчайдушно прагнули захистити мусульманський народ і написали Адольфу Гітлеру офіційне звернення з проханням дозволити створити в Боснії автономну «політико-адміністративну владу» в структурі НДХ на чолі з уповноваженим за рішенням Гітлера.
6 грудня 1942 року рейхсфюрер-СС Генріх Гіммлер і начальник Головного управління СС СС-обергрупенфюрер і генерал Ваффен-СС Готтлоб Бергер звернулися до Гітлера з пропозицією створити боснійську мусульманську дивізію СС. Командування Вермахту і Ваффен-СС були стурбовані швидким погіршенням безпекової ситуації в державі Павелича, що вимагало присутності значного німецького військового континенту, який був конче потрібний на інших театрах війни. За німецькими даними, на 1943 рік понад 100 000 боснійських мусульман було вбито, а 250 000 стали біженцями. Крім того, регіону загрожував серйозний дефіцит продовольства. «Мусульмани, — зауважив СС-групенфюрер і генерал-лейтенант Ваффен-СС Артур Флепс, — через свій статус переслідуються усіма іншими».
Романтичні уявлення Гіммлера про боснійських мусульман, ймовірно, відіграли ключову роль у створенні дивізії. До того ж, меморандум від 1 листопада 1942 року також вказує, що провідні мусульманські автономісти вже пропонували створити добровольчий підрозділ Ваффен-СС під німецьким командуванням. Гіммлер був особисто захоплений ісламською вірою і вважав, що іслам створив безстрашних солдатів. Він вважав їхню жорстокість кращою, ніж благородство християн, і вважав, що їхні бойові якості слід розвивати й використовувати. Він думав, що мусульманські чоловіки стануть ідеальними солдатами СС, оскільки іслам «обіцяє їм рай, якщо вони будуть битися і загинуть у бою». Що стосується їхнього етнічного походження та критеріїв відбору до СС, схоже, що Гіммлер схилявся до теорії, яку пропагували як хорватські, так і німецькі ідеологи, що хорватський народ, включаючи мусульман, не були етнічними слов'янами, а були чистокровними арійцями готського чи іранського походження.
Гіммлер був натхненний відзначеними успіхами боснійсько-герцеговинської піхоти в Першій світовій війні. Він «намагався відновити те, що він називав „старою австрійською“ традицією, відродивши боснійські полки колишньої австро-угорської армії у формі боснійської мусульманської дивізії СС». Після створення дивізія мала вступити в бій і знищити партизанські сили Йосипа Броз Тіто, які діяли в північно-східній Боснії, таким чином відновивши місцевий «порядок». Головною турботою Гіммлера в регіоні була не безпека місцевого мусульманського населення, а добробут етнічних німецьких поселенців на півночі Сирмії. «Срем (Сирмія) є житницею Хорватії, і, сподіваюся, він і наші улюблені німецькі поселення будуть убезпечені. Я сподіваюся, що територія на південь від Срему буде звільнена… боснійською дивізією… щоб ми могли хоча б навести частковий порядок у цій смішній (хорватській) державі».
У середині лютого 1943 року Гітлер офіційно схвалив проєкт і Гіммлер призначив Флепса, командира 7-ї добровольчої гірської дивізії СС «Прінц Ойген», відповідальним за створення першої дивізії СС, яка буде набрана з не-німців.
Початок формування 18 лютого 1943 року Флепс вирушив до Загреба для проведення офіційних переговорів з урядом НДХ. Він зустрівся з представником міністерства закордонних справ Німеччини Зігфрідом Каше та міністром закордонних справ НДХ доктором Младеном Лорковичем, який представляв Павелича. Павелич уже погодився дати дозвіл на формування дивізії, але Ваффен-СС та НДХ мали дуже різні погляди на то, як її формувати та контролювати. Як компроміс, слово «хорватський» було включено до його офіційної назви, а хорватських офіцерів-католиків були запрошені на керівні посади. Але, врешті-решт Гіммлер і Флепс взяли гору і створили дивізію так, як вони вважали за потрібне, залишивши керівництво НДХ дуже незадоволеним результатом, особливо щодо її етнічного складу.
СС-штандартенфюрер , фахівець з ісламу, який розмовляв сербохорватською, був визначений Гіммлером і Флепсом відповідальним за створення дивізії. 3 березня 1943 року Флепс зустрівся з фон Кремплером, який мав працювати з представником уряду НДХ . Кампанія набору розпочалася 20 березня 1943 року, коли фон Кремплер і Шуляк розпочали 18-денний рекрутський тур по 11 боснійських районах. За сприяння СС у містах Живиниці та Грачаниця відбулися рекрутські мітинги. Тим часом німці почали розгортання штабу дивізії в Берліні, включаючи СС-штандартенфюрера Герберта фон Обервурцера, який був переведений з 6-ї гірської дивізії СС «Норд» для того, щоб очолити дивізію. Формування нового з'єднання Ваффен-СС відбувалося з величезними проблемами, в першу чергу через затятий опір хорватського керівництва НДХ.
У березні-квітні 1943 року Гіммлер і група мусульманських лідерів з НДХ звернулися до муфтія Єрусалиму хаджі Аміна аль-Хусейні, який тоді проживав у Берліні, про допомогу в організації та вербуванні мусульман до Ваффен-СС та інших підрозділів. Його супроводжував фон Кремплер, який розмовляв турецькою. З 30 березня по 10 квітня муфтій відвідав Загреб, Сараєво та Баня-Луку, щоб зустрітися з високопоставленими мусульманськими лідерами та агітувати на підтримку нового формування. Муфтій також відвідав, щоб благословити та оглянути дивізію, під час якої він використав нацистське вітання.
Незважаючи на підтримку аль-Хусейні, для вербування мусульман у підрозділи дивізії необхідної кількості не вистачало. Тоді Гіммлер дозволив 10-відсоткову християнську складову, але набір достатньої кількості мусульман продовжував виявлятися проблемним, що призвело до включення 2800 хорватів-католиків до дивізії. На жах Гіммлера, це було більше, ніж співвідношення католиків і мусульман, на яке він розраховував.
Спочатку дивізія була направлена на південь Франції для формування та навчання, де вона розміщувалася переважно в містах і селах департаментів Аверон і Лозер. Протягом тривалого періоду після офіційного формування дивізія була безіменною і називалася «Хорватська добровольча дивізія СС» () або «Мусульманська дивізія» (). Рішення Ваффен-СС сформувати та тренувати дивізію за межами Боснії суперечило пораді німецького повноважного генерала НДХ Едмунда Глеза фон Хорстенау. Невдовзі ця порада виявилася пророчою.
9 серпня 1943 року оберст Карл-Густав Зауберцвайг прийняв командування дивізією від фон Обервурцера. Зауберцвайг перейшов до Ваффен-СС з присвоєнням звання СС-оберфюрера.
Бойовий шлях дивізії По завершенні формування дивізії, що супроводжувалося чималими проблемами, зокрема заколотом у Вільфранш-де-Руерг, де проходив етап бойового злагодження частин дивізії, з'єднанню була визначена операційна зона близько 6000 квадратних кілометрів у північно-східній Боснії в межах НДХ. Операційна зона безпеки охоплювала регіони Посавина, Семберія та Маєвиця між річками Сава, Босна, Дрина та Спреча. Це приблизно відповідало району дій 3-го партизанського корпусу югославської визвольної армії. Гіммлер вважав цей регіон критичним важливим, звідсіля завдання щодо захисту сільськогосподарських районів і поселень фольксдойче у регіоні Сирмія на півночі стратегічно необхідним.