Август Найдгардт фон Гнайзенау (; 27 жовтня 1760, Шильдау (біля Торгау) — 23 серпня 1831, Познань) — прусський воєначальник, генерал-фельдмаршал (1825), граф Найдгардт (1814). Начальник Генерального штабу прусської армії (1813—1814). Учасник американської війни за незалежність та Наполеонівських воєн.

Раннє життя Гнайзенау народився в Шільдау в Саксонії. Він був сином саксонського лейтенанта артилерії Августа Вільяма Найдгардта та його дружини Марії Єви Найдгардт, уродженої Мюллер. Юнак виростав у великій бідності в Шільдау, а потім у Вюрцбурґу та Ерфурті. У 1777 році він вступив до Ерфуртського університету, але через два роки записався на службу до австрійського полку, розквартированого в Ерфурті. У 1782 році, прийнявши додаткове ім'я Гнайзенау називає Гнайзенау серед місць тимчасового перебування українських біженців після Другої світової війни за назвою місцевості маєтків своєї родини в Австрії, він вступив як офіцер на службу до маркграфа Байройт-Ансбаха. У складі одного з полків найманців цього принца на службі Великої Британії, він пройшов активну службу та отримав цінний досвід у Війні за незалежність США. Повернувшись у Європу в 1786 році, він подав заяву на прусську службу, і король Фрідріх Великий призначив його першим лейтенантом піхоти.

В чині штабс-капітана у 1790 році, Гнайзенау служив у Польщі з 1793 по 1794 роки. Десять років подальшого спокійного гарнізонного життя в Яуері дозволили йому зайнятися широкими дослідженнями військової та політичної історії. У 1796 році він одружився з Кароліною фон Коттвіц.

Наполеонівські війни У 1806 році Гнайзенау був одним із штабних офіцерів князя Гогенлое, воював під Заальфельдом (10 жовтня 1806) та Єною (14 жовтня 1806), а трохи пізніше командував тимчасовою піхотною бригадою, яка воювала під командуванням Л'Естока в литовській кампанії. На початку 1807 року прусська армія направила майора фон Гнайзенау комендантом до Кольберґа, який, хоча й був невеликим і погано захищеним, за додаткової допомоги Шилля та Неттельбека зумів протистояти наполеонівським військам аж до укладення Тильзітського миру в липні 1807 року. Комендант отримав високу нагороду Pour le Mérite і підвищення до підполковника.

Перед Гнайзенау відкрилася ширша сфера роботи. Як начальник інженерної служби і член реорганізаційного комітету, він відіграв велику роль разом з Шарнгорстом у роботі з реконструкції прусської армії. Присвятивши зусилля військовій реорганізації, він мав значний вплив і на загальну політику міністерства (створеного в грудні 1808). Ставши полковником у 1809 році, він незабаром своєю енергією викликав до себе підозру панівних французів, і незабаром після падіння Штайна (січень 1809 року) Гнайзенау пішов у відставку. Але після відвідування Австрії, імперської Росії, Швеції та Англії з секретними завданнями, він повернувся до Берліна і знову став лідером патріотичної партії.

І у відкритому військовому будівництві, а часом і в таємних махінаціях, він проявляв енергію і патріотизм, і після початку визвольних воєн 1812 року генерал-майор Гнайзенау став генерал-квартирмейстером в армії генерал-фельдмаршала Ґебгарда Блюхера. Так почався зв'язок між цими двома військовими, який став одним із найкращих прикладів гармонійної співпраці командира та його начальника штабу у військовій історії. З Блюхером Гнайзенау брав участь у здобутті Парижа в 1814 році; його військовий характер ідеально доповнював характер Блюхера, і під цим щасливим керівництвом війська Пруссії, часом переможені, але ніколи не зневірені, пробивалися у серце Франції. План військового походу на Париж, який безпосередньо призвів до зречення Наполеона в квітні 1814 року, був саме роботою начальника штабу. У 1814 році в нагороду за визначні заслуги Гнайзенау — разом з Йорком, Кляйстом і Бюловом — був пожалуваний титулом графа, а в той же час Блюхер став принцом Вальштатським.

У 1815 році Гнайзенау знову став начальником штабу Блюхера та відіграв дуже помітну роль у кампанії Ватерлоо в червні-липні 1815 року. Старші генерали, такі як Йорк і Кляйст, були виділені для того, щоб начальник штабу прийняв командування в разі потреби, і коли на полі Ліньї (16 червня 1815) старий фельдмаршал був виведений з ладу, Гнайзенау взяв на себе командування. прусської армії. Він згуртував армію і направив її до Вавра, звідки частина її приєдналась до Веллінгтона в битві при Ватерлоо 18 червня 1815 року, де флангова атака пруссаків допомогла вирішити битву.

На полі Ватерлоо Гнайзенау здійснив переслідування, що призвело до захоплення карети Наполеона. У наступні дні після битви Гнайзенау був свідком, як прусські війська досягли Парижа раніше Веллінгтона. У нагороду Гнайзенау отримав подальше підвищення і прусський орден Чорного Орла.

Подальше життя У 1816 році Гнайзенау був призначений командувати VIII Прусським корпусом, але незабаром пішов у відставку як через стан здоров'я, так і з політичних причин.

Два роки Гнайзенау жив у відставці у своєму маєтку Ердманнсдорф у Сілезії, але в 1818 році став губернатором Берліна і членом Державної ради. У 1825 році був підвищений до генерал-фельдмаршала. У 1831 році, незабаром після вибуху польського повстання 1830 року, він був призначений до командування Армії спостережень на польському кордоні, а Клаузевіц став його начальником штабу. У Позені він заразився холерою і помер 24 серпня 1831 року, а незабаром після нього і його начальник штабу став жертвою тієї ж хвороби в листопаді.

Спадщина

Статуя Гнайзенау роботи Крістіана Даніеля Рауха була встановлена в Берліні в 1855 році, а в пам'ять про облогу 1807 року гренадерський полк Кольберга став називатись ім'ям Гнайзенау в 1889 році. Один із його синів очолив бригаду VIII армійського корпусу у франко-прусській війні 1870 року.

Його портрет роботи Марі фон Брюль знаходиться в колекції Німецького історичного музею.

Його іменем названо одну з чотирьох операцій німецького весняного наступу 1918 року.

На його честь названо кілька кораблів німецького флоту, у тому числі броненосний крейсер Першої світової війни SMS Gneisenau, лінкор часів Другої світової війни Gneisenau та післявоєнний навчальний фрегат.

Крім того, у кількох німецьких містах є вулиці під назвою «Gneisenaustraße» (вулиця Гнайзенау), включаючи Берлін (його ім'я також носить зупинка підземки), Лейпциг, Гамбург, Ганновер, Гайдельберг та Вісбаден.

Цікаво, що вулиця Олени Пчілки у Львові у 1943-44 рр. називалась Гнайзенауґассе.

Нагороди

Прусське королівство

Pour le Mérite з дубовим листям орден (17 серпня 1807) дубове листя (31 березня 1814) Залізний хрест 2-го і 1-го класу (28 червня 1815) Орден Чорного орла (28 червня 1815) Орден Червоного орла 1-го класу (28 червня 1815) Хрест «За вислугу років» (Пруссія)

Російська імперія Орден Святого Георгія 3-го ступеня (25 серпня 1813) Орден Святого Олександра Невського (8 жовтня 1913) Орден Святого Володимира 2-го ступеня (10 грудня 1813) Орден Святої Анни 1-го ступеня Золота зброя «За хоробрість» Орден Андрія Первозванного (26 травня 1829)

Австрійська імперія Військовий орден Марії Терезії, командорський хрест Орден Леопольда (Австрія), командорський хрест

Інші країни Орден Віллема, великий хрест (Нідерланди; 8 липня 1815) Військовий орден Максиміліана Йозефа, великий хрест (Баварське королівство; липень 1815) Королівський гвельфський орден, великий хрест (Ганноверське королівство; 1827)

Примітки

Посилання

.

Подальше читання G. H. Pertz and Hans Delbrück: Das Leben des Feldmarschalls Grafen Neithardt von Gneisenau. 5 vols., Berlin, 1864—1880 (Vols. 4 and 5 were edited by Delbrück. An edition in 2 vols. appeared in 1882.) Hans Delbrück: Das Leben des Feldmarschalls Grafen Neidhardt von Gneisenau. 2 vols., Berlin, 1894 2nd ed. This is an abridgment of Pertz and Delbrück's monumental work, and also takes account of later work. A third edition, thoroughly revised, appeared in 1908, and a fourth in 1920. Heinrich von Béguelin: Denkwürdigkeiten von Heinrich und Amalie Béguelin aus den Jahren 1807—1813. Berlin, 1892 Joseph von Hormayr: Lebensbilder aus dem Befreiungskriege. 2 vols. Jena, 1841—1844 Gneisenau: Aus der Zeit der Noth, 1806—1815: Schilderungen zur Preußischen Geschichte aus dem brieflichen Nachlasse des Feldmarschalls Neidhardt von Gneisenau; hrsg. von Albert Pick. Berlin, 1900 Gneisenau: Der Feldzug von 1813 bis zum Waffenstillstand. Glatz, 1813