Еколо́гія екосисте́м, синеколо́гія, біогеоценоло́гія — розділ екології, який досліджує екосистеми (насамперед ценоекосистеми, або біогеоценози) як дуже складні об'єднання популяцій рослин, тварин і мікроорганізмів і біоценотичних середовищ, що утворилися під їх впливом, їх трофічні відносини, складні підсистеми (консорції) і блоки (автотрофні, біотрофні, сапротрофні), а також потоки речовин і енергії, що встановилися, їх авторегуляцію і біотоценогенез, а також раціональне використання та охорону.
Загальна характеристика Синекологія — розділ екології, що на відміну від аутекології вивчає стосунки між особинами, що належать до різних видів даного багатовидового угруповання організмів (біоценозу, екосистеми), а також між ним і оточуючим середовищем. Термін запропонований у 1902 році швейцарським ботаніком К.Шретером. у 1902 році був прийнятий Брюссельським міжнародним конгресом для позначення вчення про рослинні угруповання — фітоценози. Пізніше С. перетворилася на вчення про угруповання організмів. Вивчає асоціації організмів, що становлять біоценози, шляхи їхнього формування й розвитку, структуру, взаємодію з чинниками середовища, продуктивність, а також міжвидові (у тому числі симбіоз) та внутрішньовидові відносини в популяціях тощо. Базуючись на даних аутекології, С. розглядає окремі елементи угруповання (якісно і кількісно) у їхній взаємодії, що дає змогу охарактеризувати кругообіг речовин енергії в екосистемах.
Екосистемна екологія філософськи та історично вкорінена в наземній екології. Концепція екосистеми швидко розвивалася протягом останніх 100 років, завдяки важливим ідеям, розробленим Фредеріком Клементсом, ботаніком, який виступав за конкретні визначення екосистем та те, що фізіологічні процеси відповідають за їхній розвиток та збереження.Hagen, J.B. (1992). An Entangled Bank: The origins of ecosystem ecology. Rutgers University Press, New Brunswick, N.J. Хоча більшість визначень екосистем Клементса були значно переглянуті, спочатку Генрі Глісоном та Артуром Тенслі, а пізніше сучасними екологами, ідея про те, що фізіологічні процеси є основоположними для структури та функціонування екосистеми, залишається центральною в екології.
Див. також Екосистема Біоценоз Коеволюція Структура екосистеми Конвергентна еволюція Екологічні ефекти біорізноманітності Еволюційна радіація Обмежуюча подібність Популяційна екологія Фітоценоз Угруповання Демекологія Аутекологія
Примітки
Література Пачоский И. К. Основы фитосоциологии. Херсон, 1921; Сукачев В. Н. Растительные сообщества. 4-е изд. Л.; М., 1928; Раменский Л. Г. Введение в комплексное почвенно-геоботаническое исследование земель. М., 1938; Полевая геоботаника. М., 1959—1976, т. 1-5; Ярошенко П. Д. Геоботаника. М.: Л., 1961; Шенников А. П. Введение в геоботанику. Л. 1964; Основы лесной биогеоценологии (под ред. В. Н. Сукачева и Н. В. Дылиса). М., 1964; Грейг-Смит П. Количественная экология растений: Пер. с англ. яз. М., 1967; Василевич В. И. Статистические методы в геоботанике. Л., 1969; Одум Ю. Основы экологии: Пер. с англ. яз. М., 1975; Быков Б. А. Геоботаника, 4-е изд. Алма-Ата, 1978. Джонгман Р. Г. Г. Анализ данных в экологии сообществ и ландшафтов / Р. Г. Г. Джонгман, С. Дж. Ф. Тер Браак, О. Ф. Р. Ван Тонгерен / Пер. с англ. — М., 1999. — 306 с. Balogh I. Grundzuge der Zoozonogie. Budapest, 1953: Ellenberg H. Landwirtschaftliche Pflanzensoziologie. Stuttgart, 1950—1954, v. 1-3; Klika I. Nauka о rostlinnych spolecenstvech (fytocenologie). Praha, 1955; Scamoni A. Einfuhrung in die praktische. Vegetationskunde. Berlin, 1955; Tischler W. Synokologie der Landteire. Stuttgart, 1955; Braun-Blanquet J. Pflanzensoziologie 3 aufl. W.; N. Y., 1964; Borza N., Boscaiu N. Introducere in studiul convorului vegetal. Bucuresti, 1965; Whittaker R. H. Communities and ecosystems. N. Y., 1970; Knapp R. Einfuhrung in Pflanzensoziologie. 3 aufl. Stuttgart, 1971.
Посилання
Синекологія у Великій радянській енциклопедії Синэкология — экология сообществ Синекологія про взаємодію видів Статистический анализ приуроченности видов и структуры сообществ