Петро Андрійович Ганжа (29 листопада 1881 — † 17 вересня 1937, м. Омськ) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.
Життєпис Походив із родини дрібних поміщиків Чернігівської губернії. Батько, Андрій Юхимович Ганжа, надвірний радник, служив чиновником у губернській казенній палатіАдрес-календарь Черниговской губернии на 1886 г., с. 102.Адрес-календарь Черниговской губернии на 1892 г., с. 261.Адрес-календарь Черниговской губернии на 1897 г., с. 10.. Родині належала невелика ділянка землі під Черніговим, яка називалась Ганжовщина ДАЧО, Чернігів. Ф. 127, оп. 20-а, спр. 658. Об объявлении распоряжения Сената губернскому секретарю Ефиму Ганже по делу об учреждении опеки над его имением. – 3 августа – 31 октября 1876.Ганжівщина. Північний Вектор, 29.11.2017.. Петро мав брата Романа, пізніше учасника визвольних змагань періоду Центральної Ради, помічника губернського комісара ЧернігівщиниДмитро Дорошенко. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920 роки). Українське видавництво: Мюнхен, 1969. – С. 169, 170.. Навчався у Чернігівській класичній гімназії (закінчив 6 класів).
Служба в російській армії 21 березня 1899 р. вступив на військову службу однорічником 2-го розряду до 167-го піхотного Острогозького полку (Чернігів). 8 серпня 1900 р. склав вступні іспити до Чугуївського піхотного юнкерського училища (закінчив 10 червня 1902 по ІІ розряду) Ярослав Тинченко. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921). Книга I. – К: Темпора, 2007. – С. 102—103.Список штаб и обер-офицерам и классным чиновникам 176-го Переволоченского полка (на 1 января 1914 года), с. 16.
Вийшов підпрапорщиком до 167-го піхотного Острогозького полку, в службі з 5 вересня 1902 р., чин підпоручика отримав 12 березня 1903 р. Приказы о чинах военных за 1903 год. – 12 марта.. 22 квітня 1905 р. був відряджений до Харбіна на поповнення Маньджурської армії, прибув на укомплектування 243-го піхотного резервного Златоустівського полку, брав участь у бойових діях, а 15 лютого 1906 р. був повернений до 167-го піхотного Острогозького полкуПриказы о чинах военных за 1905 год. – 24 июня.Приказы о чинах военных за 1906 год. – 15 февраля..
24 жовтня 1910 р. перевівся до 176-го піхотного Переволочненського полку (Чернігів) , у складі якого у 1914 р. вирушив на Першу світову війну. За бій 26 серпня 1914 р. був нагороджений Георгіївською зброєю. В наказі написано «…в бою 26 серпня 1914 року біля Рави-Руської, перебуваючи з ротою в передовій лінії, під сильним артилерійським і рушничним вогнем, незважаючи на важкі умови місцевості, особистим прикладом надихаючи роту, вибив багнетним ударом супротивника з ряду окопів, змусивши його тікати, після чого зайняв західну околицю села Пуні, чим і дав можливість зайняти і укріпитись на позиції іншим ротам» Приказы по военным чинам за 1915 год. – 20 ноября..
В бою 26 квітня 1915 р. був контужений і потрапив до австро-угорського полону. На цей період мав сім’ю, дружину і синаКартотека потерь. Ганжа Петр Андреевич. Перебував у таборі для військовополонених офіцерів у Йозефштадті, у 1916 р. — член українського гуртка, згодом його керівник. Після українізації табору в липні 1917 р. – один із керівників управи «Громада полонених старшин-українців табору Йозефштадт»Йосип Манзенко. Сірожупанники . – За державність. Матеріали до історії війська українського. Збірник ХІ. – Торонто, 1966. – С. 8..
Нагороди: ордени Св. Анни 4 ст.; Св. Станіслава 3-го ст.; Св. Станіслава 2-го ст.Приказы по военным чинам за 1915 год. – 15 января.; Св. Володимира 4-го ст.Приказы по военным чинам за 1915 год. – 18 апреля.; Св. Анни 3-го ст. Приказы по военным чинам за 1916 год. – 14 марта.; Св. Анни 2-го ст. Приказы по военным чинам за 1916 год. – 11 ноября.; Георгіївська зброя (Золота зброя «За хоробрість»). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Служба в армії УНР
15 лютого 1918 р. в групі з 30 офіцерів-українців виїхав з Йозефштадта до Володимира-Волинського для формування 1-го козацько-стрілецького куреня, створеного з військовополонених-українців і став його командиром, а згодом прийняв командування 1-м козацько-стрілецьким полком, створеним на основі куреня. Брав активну участь у формуванні з полонених 1-ї стрілецько-козацької Сірожупанної дивізіїМикола Бутович. Формування Сірої дивізії у Володимирі-Волинському . – За державність. Матеріали до історії війська українського. Збірник ХІ. – Торонто, 1966. – С. 21..
Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського та переїзду дивізії на Чернігівщину займав з середини серпня 1918 р. посаду помічника командира 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави.
У період Директорії з 12 березня 1919 р. — командир 1-го Сірожупанного полку, а з 27 лютого 1919 р. командував одночасно і 1-ю бригадою 1-ї Сірожупанної дивізії Дієвої армії УНР. 17 травня 1919 р. врятував від полону в Луцьку рештки 1-го та 2-го Сірожупанних полків, що були 21 травня 1919 р. переформовані у 1-й збірний Сірожупанний полк (згодом — 10-й Сірожупанний полк 4-ї Холмської дивізії) Дієвої армії УНР. Командував цією частиною. З 26 липня 1919 р. помічник державного інспектора штабу Дієвої армії УНР. З початку листопада 1919 р. — начальник Рекрутської дивізії Дієвої армії УНР, яка мала бути сформована за наказом військового міністерства з усіх рекрутських полківВасиль Прохода. Записки непокірливого . – Торонто, 1967. – С. 331—336, 356, 357—360..
На початку грудня 1919 р. залишив армію та повернувся до Чернігова. Тут створив та очолив підпільну Національну Повстанчу раду. Влітку 1920 р. був заарештований під час облави ЧК, після 1922 р. звільнений за амністією. Проживав у Чернігові.
Подальша доля У червні 1927 р. заарештований і висланий на Урал на 3 роки як соціально небезпечний елемент, а 29 січня 1930 р. йому заборонили проживання в Україні та центральних районах СРСР з прикріпленням до місця перебування на 3 рокиНаціональний банк репресованих. – Державний архів Чернігівської обл. Ф. Р-8840, оп. 3, спр. 3486.. Також у 1931 р. фігурував у справі Українського національного центру.
Після відбуття покарання проживав у Омську, працював комірником підсобного господарства облздраву. Був заарештований 29 липня 1937 р., засуджений Трійкою до розстрілу 16 вересня і розстріляний 17 вересня 1937 р. Похований у Омську. Реабілітований 10 червня 1989 р..
Примітки
Джерела
Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 247—251, 310—339, 356—360. Жертвы политического террора в СССР (рос.) Формування Сірожупанної дивізії. Каталог статей.