Перша битва за Ель-Аламейн (англ. First Battle of El Alamein) — битва Північнофриканської кампанії Другої світової війни, що відбулася в Єгипті між військами Осі (німецькими та італійськими) у складі танкової армії «Африка», до якої входив корпус «Африка» під командуванням фельдмаршала Ервіна Роммеля, та військами союзників (Британської імперії та Британської Співдружності) у складі 8-ої британської армії під командуванням генерала Клода Онінлека, що мала в своєму складі британські, австралійські, новозеландські, індійські та південно-африканські підрозділи. Битва тривала з 1 по 27 липня 1942.

Британці запобігли просуванню військ Осі вглиб Єгипту. Позиції Осі біля Ель-Аламейна, всього за 106 км (66 миль) від Александрії, знаходилися в небезпечній близькості до портів і міст Єгипту, базових об'єктів військ Співдружності і Суецького каналу. Однак сили Осі були занадто далеко від своєї бази в Триполі в Лівії, щоб мати змогу залишатися в Ель-Аламейні протягом довгого часу, що змусило обидві сторони накопичувати запаси для нових наступальних операцій, незважаючи на обмеження часу і відстані.

Ця битва і Друга битва за Ель-Аламейн три місяці потому залишаються важливими для багатьох країн, які брали в ній участь. Для Нової Зеландії це пов'язано зі значним внеском країни в оборону Ель-Аламейну, особливо з важливою роллю, яку відіграв батальйон маорі. Члени цього батальйону, такі як командир Фредерік Бейкер, Джеймс Хенаре і Еруера Те Віті о Ронгомай Лав, були названі героями війни. Останній загинув під час бою.

Передумови

Відступ з Газали

Після поразки в битві за Газалу в Східній Лівії в червні 1942 року британська 8-ма армія під командуванням генерал-лейтенанта Ніла Річі відступила на схід від лінії Газали в північно-західний Єгипет аж до Мерса-Матрух, приблизно на 160 км (99 миль) вглиб кордону. Річі вирішив не тримати оборону на єгипетському кордоні, оскільки оборонний план передбачав утримання піхотою захищених населених пунктів і потужного бронетанкового угруповання позаду них для відбиття будь-яких спроб проникнути або обійти стаціонарну оборону. Оскільки у генерала Річі практично не залишилося придатних до бою бронетанкових підрозділів, піхотні позиції були б розгромлені вщент. План оборони Мерси також передбачав бронетанковий резерв, але за його відсутності Річі вважав, що зможе організувати свою піхоту для прикриття мінних полів між населеними пунктами, що оборонялися, щоб запобігти безперешкодному доступу інженерів ОсіPlayfair Vol. III, p. 279.

Для захисту лінії Матрух Річі розмістив 10-ту індійську піхотну дивізію (в самому Матрух) і 50-ту (Нортумбрійську) піхотну дивізію (приблизно за 24 км (15 миль) вниз по узбережжю в Геравлі) при штабі X армійського корпусу, щойно прибулого з СиріїPlayfair Vol. III, pp. 281n and 283. В глибині країни від X корпусу знаходився XIII армійський корпус з 5-ю індійською піхотною дивізією (з однією піхотною бригадою, 29-м індійським і двома артилерійськими полками) в районі Сіді Хамза, приблизно за 32 км (20 миль) вглиб країни, і новоприбулою 2-ю новозеландською дивізією (не вистачало однієї бригади), 6-та бригада, яку залишили поза боєм на випадок, якщо дивізію захоплять і вона стане ядром нової дивізії) біля Мінкар-Каїм (на уступі за 48 км (30 миль) вглиб країни) і 1-ша бронетанкова дивізія у відкритій пустелі на південь від неїPlayfair Vol. III, pp. 284—285. До складу 1-ї бронетанкової дивізії увійшли 4-та і 22-га танкові бригади 7-ї танкової дивізії, яка на той час мала лише три танкові полки (батальйони)Playfair Vol. III, p. 281.

25 червня генерал Клод Окінлек — головнокомандувач Середньосхідного командування — звільнив Річі і сам взяв на себе безпосереднє командування Восьмою армієюPlayfair Vol. III, p. 285. Він вирішив не чекати на вирішальне протистояння на позиції Мерса Матрух. Він дійшов висновку, що після поразки під Газалою, він не зможе перешкодити Роммелю прорвати його центр або охопити його відкритий лівий фланг на південь, як це було під Газалою. Замість цього він вирішив застосувати тактику зволікання і відступити ще на 160 км (99 миль) на схід, на більш захищену позицію біля Ель-Аламейна на узбережжі Середземного моря. Лише за 64 км (40 миль) на південь від Ель-Аламейна круті схили улоговини Каттара унеможливлювали рух бронетехніки Осі по південному флангу його оборони і обмежували ширину фронту, який він мав захищати.

Битва при Мерса-Матрух

Під час підготовки позицій в Аламейні, Окінлек вів активні затримуючі дії, спочатку в Мерса-Матрух 26-27 червня, а потім у Фуці 28 червня. Пізня зміна наказів призвела до певної плутанини в передових з'єднаннях (X корпус і XIII корпус) з вибором між бажанням завдати шкоди противнику і наміром не потрапити в пастку на позиції Матрух, а відступити в належному порядку. Результатом стала погана координація між двома передовими корпусами та їхніми частинами. Пізно ввечері 26 червня німецькі 90-та легка і 21-ша танкова дивізії змогли пробитися через мінні поля в центрі фронту. Рано вранці 27 червня, відновивши наступ, 90-та легка дивізія була перевірена артилерією британської 50-ї дивізії. Тим часом 15-та і 21-ша танкові дивізії просувалися вище на схід. 15-та танкова дивізія була заблокована 4-ю танковою та 7-ю автомобільною бригадами, але 21-ша танкова дивізія отримала наказ наступати на Мінкар-Каїм. Роммель наказав 90-й легкій дивізії відновити наступ, вимагаючи, щоб до вечора вона перерізала берегову дорогу позаду 50-ї дивізіїPlayfair Vol. III, p. 290. Коли 21-а танкова рухалася на Мінкар-Каїм, 2-а новозеландська дивізія опинилася в оточенні, але в ніч з 27 на 28 червня прорвалася без серйозних втрат і відійшла на схід.

Окінлек запланував другу позицію для затримки в Фуці, приблизно в 30 милях (48 км) на схід від Матруха, і о 21:20 віддав наказ про відхід до Фуки. Плутанина в комунікації призвела до того, що дивізія негайно відійшла на позицію Ель-АламейнPlayfair Vol. III, pp. 292—293. Х корпус, здійснивши невдалу спробу закріпитися на уступі, не мав зв'язку з Восьмою армією з 19:30 до 04:30 наступного ранку. Лише тоді вони дізналися, що наказ про відступ був відданий. Відхід XIII корпусу залишив південний фланг X корпусу на узбережжі біля Матру беззахисним, а їхню лінію відступу скомпрометувало перерізання прибережної дороги в 17 милях (27 км) на схід від Матру. Їм було наказано прориватися на південь в пустелю, а потім пробиватися на схід. Окінлек наказав XIII корпусу надати підтримку, але вони були не в змозі це зробити. О 21:00 28 червня Х корпус, організований у бригадні групи, вирушив на південь. У темряві виникла значна плутанина, оскільки вони натрапили на ворожі підрозділи, що зупинилися на нічліг. В результаті 5-а індійська дивізія, зокрема, зазнала важких втрат, включаючи знищення 29-ї індійської піхотної бригади під ФукоюPlayfair Vol. III, pp. 294—295. Війська Осі захопили понад 6 000 полонених, а також 40 танків і величезну кількість припасівPanzer Army Africa Battle Report dated 29 June 1942 K.T.B. 812 page 1 and page 2 .

Прелюдія

Оборонні споруди в Ель-Аламейні

Сам Аламейн був незначною залізничною станцією на узбережжі. Приблизно за 10 миль (16 км) на південь лежав хребет Рувейсат, невисокий кам'янистий виступ, з якого відкривався чудовий вигляд навколишньої пустелі на багато миль; за 20 миль (32 км) на південь знаходилась улоговина Каттара. Лінія, яку британці обрали для оборони, пролягала між морем і западиною, а це означало, що Роммель міг обійти її з флангу, лише зробивши значний крюк на південь і перетнувши пустелю Сахару. Британська армія в Єгипті усвідомила це ще до війни і наказала 8-ій армії розпочати будівництво кількох «коробок» (місцевостей з бліндажами, оточених мінними полями і колючим дротом), найбільш розвиненою з яких була місцевістьт навколо залізничної станції в Аламейні. Більша частина «лінії» була відкритою, порожньою пустелеюPlayfair Vol. III, p. 332. Генерал-лейтенант Вільям Норрі (генерал-офіцер, який командував XXX корпусом) організував позицію і почав будувати три захисні «коробки». Перша і найміцніша, в Ель-Аламейні на узбережжі, була частково обнесена дротами і замінована 1-ю південноафриканською дивізією. Укріпрайон Баб-ель-Каттара — за 20 миль (32 км) від узбережжя і за 8 миль (13 км) на південний захід від хребта Рувейсат — був виритий, але не обладнаний дротами і не замінований, а в укріпрайоні Нак-Абу-Двейс (на краю улоговини Каттара), за 34 милі (55 км) від узбережжя, було виконано дуже мало робіт.

Становище британців в Єгипті було відчайдушним, розгром в Мерса-Матрух викликав паніку в британському штабі в Каїрі, яку пізніше прозвали «флеп» (з англ. «Flap» — «паніка») . У день, який згодом назвали «Попелястою середою», в британському штабі, частинах тилового ешелону і британському посольстві поспіхом спалювали папери в очікуванні падіння міста. Хоча Окінлек вірив, що зможе зупинити Роммеля в Аламейні, він не міг ігнорувати можливість того, що його знову можуть перехитрити або перемогти. Щоб зберегти свою армію, необхідно було розробити плани на випадок подальшого відступу, зберігаючи при цьому бойовий дух і заручившись підтримкою та співпрацею з єгиптянами. Оборонні позиції були побудовані на захід від Александрії і на підступах до Каїру, в той час як значні території в дельті Нілу були затопленіPlayfair Vol. III, pp. 333—334. Країни Осі також вважали, що захоплення Єгипту неминуче; італійський лідер Беніто Муссоліні, передчуваючи історичний момент, вилетів до Лівії, щоб підготуватися до свого тріумфального в'їзду в Каїр.

Розпорошеність X корпусу в Мерса-Матрух зірвала план Окінлека щодо захоплення оборонних споруд в Аламейні. 29 червня він наказав XXX корпусу — 1-й південноафриканській, 5-й і 10-й індійським дивізіям — зайняти прибережний сектор праворуч від фронту, а XIII корпусу — 2-й новозеландській дивізії і 4-й індійській дивізії — ліворуч. Залишки 1-ї танкової дивізії і 7-ї танкової дивізії мали бути утримані як мобільний армійський резервPlayfair Vol. III, p. 295. За задумом Роммеля, стаціонарні оборонні позиції повинні були стримувати і дезорганізовувати наступ противника, в той час як мобільні частини атакували б його фланги і тилPlayfair Vol. III, pp. 332—333.

30 червня танкова армія Роммеля підійшла до позиції Аламейн. Сили Осі були виснажені і слабкі. Роммель безжально гнав їх вперед, будучи впевненим, що за умови швидкого удару до того, як 8-а армія встигне розташуватися, його імпульс дозволить йому пройти позицію Аламейн, а потім він зможе просунутися до Нілу з подальшим слабким опором. Постачання залишалося проблемою, оскільки штаб Осі спочатку розраховував на паузу в шість тижнів після захоплення Тобрука. Німецькі військово-повітряні підрозділи також були виснажені і мало допомагали проти тотальної атаки на лінії постачання Осі, яка з прибуттям важких бомбардувальників ВПС США (USAAF) могла дійти аж до Бенгазі. Хоча захоплені припаси виявилися корисними, води і боєприпасів постійно не вистачало, а нестача транспорту перешкоджала розподілу тих запасів, які сили Осі все ж таки малиPlayfair Vol. III, p. 331.

План наступу Осі План Роммеля полягав у тому, що 90-та легка дивізія, 15-та і 21-ша танкові дивізії корпусу «Африка» повинні були проникнути на позиції 8-ї армії між Аламейном і Дейр-ель-Аб'ядом (який, як він вважав, був під захистом). Потім 90-та легка дивізія мала повернути на північ, щоб перерізати прибережну дорогу і заманити в пастку захисників Аламейнської «коробки» (яку, на думку Роммеля, займали залишки 50-ї піхотної дивізії), а корпус «Африка» мав повернути праворуч, щоб атакувати тили XIII корпусу.

Битва