Консорція (від  — співучасть, співтовариство) — ценотична популяція вільноживучої зеленої рослини разом з усіма пов'язаними з нею популяціями інших організмів (тварини, бактерії, гриби і т.і.).

Гіпотеза консортивних зв'язків Беклємішева — Раменського — уявлення про існування основного осередка трансформації енергії в екосистемі, що є її структурною частиною і званою консорцією. Важливою відмінною рисою консорції є спільність «еволюційної долі», взаємне пристосування видів-консортів один до одного в процесі еволюції (коадаптації). Уявлення про консорції були незалежно сформульовані зоологом В. М. Беклємішевим в 1951 р.Беклемишев В. Н. О классификации биоценологических (симфизиологических) связей / В. Н. Беклемишев // Бюлл. МОИП, отд. биол. — 1951. — Т. 61. — С. 3-30. і ботаніком Л. Г. Раменським в 1952 р.Раменский Л. Г. О некоторых принципиальных положениях современной геоботаники / Л. Г. Раменский // Ботан. журн. — 1952. — Т. 37. — С. 181—201

Великий теоретичний і методичний внесок у вивчення консорцій був зроблений естонським геоботаніком В. В. Мазингом (1966)Мазинг В. П. Консорции как элементы функциональной структуры биоценозов / В. П. Мазинг // Труды МОИП. — 1966. — Т. 27. — С. 117—126.. Зокрема, він розрізняє індивідуальні, клональні, популяційні, регіональні, видові консорції. Ядром індивідуальної консорції зазвичай виступає автотрофна рослина-едіфікатор, компонентами (видами-консортами) є безпосередньо пов'язані з ним (трофічно і топічні) організми. Ядром популяційної консорції є вся популяція або вид в цілому, синузіальної консорції — види однієї екобіоморфи (наприклад, темнохвойні дерева). Крім того, В. В. Мазинг розрізняє консорції за числом трофічних рівнів-концентрів, на яких відбувається трансформація енергії (концентр автотрофів, фітофагів, зоофагів першого порядку, зоофагів другого порядку і т. д.). У міру підвищення рівня концентрації змінюється співвідношення його факультативних і облігатних елементів, що переводить консорцію з дискретних клітинок трансформації енергії в клас безперервних явищ.

Більшість дискусій щодо структури консорцій, активно велися в 1960-70-х роках, зводилося до вирішення трьох основних питань (Мальцев, 1987, с.47): Чи може бути детермінантом будь-який (автотрофний чи гетеротрофний) організм чи консорція пов'язана з автотрофною неепіфітною рослиною; Чи пов'язана консорція з окремою особиною детермінанта або з усією його популяцією; Якого характеру зв'язки слід відносити до консортивних (зокрема, чи слід дотримуватися уявлень про поліконцентричну структуру консорції, представлену на рис. 1, і чи відбиває це становище того чи іншого виду в харчовому ланцюгу). На ці питання В. І. Мальцев (1987)Мальцев В. И. Место консортивности в системе экологических отношений // Биологические науки. — 1987, № 8. — С. 46-50 дає такі відповіді: Важливий не спосіб виробництва органічної речовини, а розміри організму і його здатність «контролювати» середовище (в цьому контексті роль автотрофів вище, хоча і не виключається консорція з детермінантом-гетеротрофом); Консорцію слід пов'язувати з ценопопуляцією детермінанта (популяційна консорція по В. В. Мазингу); Консортивні зв'язки розрізняються за своєю приуроченістю до ценопопуляції детермінанта [наприклад, манника водного (Glyceria maxima)] — власне консорт [личинки хірономід (масові види Glyptotendipes glaucus і Pentapedilum sordens)], супраконсорти (хижі п'явки роду Erpobdella, черевоногі молюски Lymnea stagnalis і Planorbarius corneus) і «відвідувачі» (представники нектону — риби).

Між детермінантом консорції і консортами існують різноманітні зв'язки, які, ґрунтуючись на результатах класифікації Т. А. Работнова (1994, 1996), можна звести до наступного (див. табл.

Таблиця

Характер зв'язків Інтерпретація Вплив детермінанта консорції на консортів Фабричні Дає консортам або опору (для ліан), або матеріал для побудови гнізд Трофічні Забезпечує консортів енергією чи речовинами, джерелом яких можуть бути живі органи детермінанта, його діаспора і пилок, прижиттєві виділення, відмерлі органи та ін. Форичні Запилення квітів та розповсюдження діаспор детермінанта консорції Дефензивні Забезпечує захист консортів від їхніх ворогів Аттрактивні і репелентні Виділяє речовини, які залучають або відлякують консортів Поліпшення умов зростання Бере участь в утворенні загальних умов проживання (мікроклімат, мікроґрунтові особливості тощо) Вплив консортів на детермінанта консорції Фабричні Використання детермінанта як місця і матеріалу для влаштування гнізд Трофічні Використання детермінанта як джерела енергії та елементів мінерального живлення. Поліпшення забезпечення детермінанта елементами мінірального живлення (фосфором — мікоризоутворюючі гриби, азотом — азотфіксуючі симбіонти); забезпепечення елементами мінерального живлення і, частково, енергією — комахоїдних рослин-детермінантів Контактні Травмування надземних і підземних органів (прогризання листя, обламування гілок, пошкодження кореневої системи тощо); іноді це супроводжується вегетативним розмноженням детермінантів Асоціативні Забезпечення детермінанта елементами мінерального харчування в результаті розкладання і мінералізації його відмерлих органів сапрофітними консортами Форичні Перенесення консортами пилку і діаспор Патогенні Виділення консортами-ендобіонтами токсичних метаболітів в тканини детермінанта Едифікуючі Зміна місця існування детермінанта в результаті діяльності консортів-тварин Дефензивні Захист детермінанта (яблуня — мурашки — попелиця) Ареалографічні Вплив консортів-запилювачів на межі розповсюдження детермінанта

Консорти експлуатують окремі особини детермінанта, їх велика кількість в більшій мірі визначається фізіологічним станом детермінанта. Супраконсорти експлуатують уже ценопопуляцію детермінанта і, певною мірою, менше схильні до його детермінуючого впливу. Таким чином, консортивна сукцесія повинна йти від переважання топічних зв'язків над трофічними (превалювання супраконсортів над консортами) у напрямку до зростання трофічних відносин (зростання відносної частки власне консортів). Цей висновок підтверджується даними Л. М. Зимбалевської (1966), яка показала, що в міру становлення гідробіологічного режиму Кременчуцького та Київського водосховищ спостерігалося зменшення кількості прибережно-фітофільних видів (в переважній більшості — супраконсортів) і зростання відносної кількості фітофільних видів (в основному — консортів).

О. О. Корчагін (1976) і Т. О. Работнов (1983) розрізняють п'ять форм динаміки консорцій: Сезонну (пов'язану із сезонними змінами компонентів консорції). Флуктуаційну (різнорічні зміни чисельності та життєвого стану консортів). Сукцесійну (пов'язану з сукцесією рослинних угруповань). Онтогенетичну (пов'язану з онтогенетическим розвитком ядра консорції). Еволюційну.

«Таким чином, роль консорцій в системі екологічних відносин така, що вони є природними концентраторами життя в найактивніших ділянках простору (використовується з максимальною для даних умов ефективністю), що визначають спрямованість продукційних процесів і процесів споживання органічної речовини». (Мальцев, 1987, с. 49-50).

Як подальший розвиток уявлень про взаємодію організмів між собою і середовищем існування в межах біогеоценозу виникло вчення про консорцію. Біогеоценоз – це біокосна система, яка складається із косного середовища (екотопу) та організмів, які утворюють біоценоз (Сукачев, 1964). Взаємодія між біоценозом та екотопом супроводжується кругообігом хімічних елементів і потоком енергії (Царик, Царик, 2002).

Термін консорцій уперше був запропонований ботаніком Грізенбахом (1872 – цит. за Яхонтов, 1969) для позначання спільного існування синьо-зелених водоростей з деякими трав’янистими рослинами чи водоростей та грибів, що формують лишайники.

Елементарною одиницею функціональної структури біогеоценозу є консорція. Заснов-никами вчення про консорцію стали В. М. Беклемішев (1951) та Л. Г. Раменський (1952). У своїй роботі Беклемішев відзначав, що кожен організм входить до складу БГЦ не сам по собі, а в складі якого-небудь консорція (автор застосовує даний термін у чоловічому роді). Важливо відзначити, що коли суб’єктом екологічних взаємодій, на погляд цього дослідника, є особина, то як центр консорції визначається не популяція, а особина домінуючого виду (рослини чи тварини).

В. М. Беклемішев розглядає консорцію під час обговорення тієї групи зв’язків між організмами, яку він називає прямими топічними зв’язками типу 1-а. Під прямими топічни-ми зв’язками вчений розуміє «створення однією видовою популяцією субстрату або середо-вища перебування, необхідних або хоча б сприятливих для життя іншої видової популяції». При цьому субстратом для насельника можуть служити: а) живе тіло організму – творця субстрату; б) його виділення; в) його мертві залишки; г) його спорудження. Таким чином, за В. М. Беклемішевим, консорція є сукупністю насельників живого тіла організму. Він пише: «За своїм поширенням у природі зв’язки типу 1-а – використання живого організму як субстрату для поселення іншого організму – незлічимі; огляд їх потребує цілого тому». Справді, кожний організм входить до складу біоценозу не сам по собі, а в складі якого-небудь консорцію, що складається з однієї особини виду – едифікатора консорцію й цілого ряду особин епібіонтів і ендобіонтів, що поселяються на тілі або в тілі едифікатора.

За В. М. Беклемішевим, консорція включає не популяції видів, а особини, кожний центральний вид консорції: едифікатор консорції за термінологією Беклемішева утворює в угрупованні стільки консорцій, скількома екземплярами він представлений. Консорція об-межена (за В. М. Беклемішевим) прямими топічними зв’язками з живим організмом, тому до складу консорції не входять організми, що харчуються мертвими едифікаторами, їхніми ви-діленнями й т. ін., хоча харчування органами й тканинами живого едифікатора консорції може мати місце, але не обов’язково (паразити харчуються його живими тканинами, а епіфіти – ні) (Воронов, 1974).

Е. М. Лавренком та Н. В. Дилісом (1968) був унесений ще один аспект у розуміння консорції, а саме що тільки популяція може виконувати функцію детермінанта. Завдяки пра-цям М. І. Селіванова (1974), М. А. Голубця, Ю. М. Чорнобая (1983) ці суперечності усунуто.

Сучасні погляди полягають у тому, що детермінантом консорції можуть бути як гетеротрофні, так і автотрофні організми. Консорції можна розділити на дві групи: гетеротрофно детерміновані та автотрофно детерміновані. Якщо ядром консорції є особина, то таку кон-сорцію називають індивідуальною. Індивідуальні консорції об’єднують у популяційні або інші (видові, родові, біоморфні). За походженням консорції можуть бути первинними та вто-ринними, а за складом консортів (організмів, які пов’язані з детермінантом) – повно- і не-повночленними (Царик, Царик, 2002).

Розглядаючи крім прямих і непрямих зв’язків різних типів – топічних, трофічних, фабричних і форичних, В. М. Беклемішев указує: «Розглянуті нами непрямі зв’язки являють окремий випадок більш широкого поняття – ланцюгових зв’язків». Він вважає, що дотепер щодо цього зверталася увага тільки на трофічні зв’язки – ланцюги харчування Д. Н. Кашкарова. Таким чином, ланцюгові зв’язки В. М. Беклемішев чітко відмежовує від консортивних (Воронов, 1974).

Важливою особливістю роботи В. М. Беклемішева є концепція біоценотичних зв’язків. У своїй роботі він виділив чотири типи подібного роду взаємодій: 1) трофічні (прямі й не-прямі); 2) топічні (прямі й непрямі); 3) фабричні (прямі й непрямі); форичні (прямі й не-прямі).