Синдром Гієна — Барре

Синдро́м Гіє́на — Барре́Згідно з правилами транскрибування власних імен французькомовного тексту має бути скоріше «Ґійєна — Барре» або «Ґійена — Барре» (; ; СГБ, гостра полірадикулонейропатія) — гостра автоімунна запальна полірадикулонейропатія, яка проявляється млявими парезами і паралічами, порушеннями чутливості, вегетативними розладами. Оскільки поліомієліт є майже усуненим у більшості країн світу, то синдром Гієна — Барре залишається найчастішою причиною гострого млявого паралічу і є однією з серйозних надзвичайних ситуацій у неврології. Також синдром Гієна — Барре можна описати як сукупність клінічних синдромів, які включають гостру запальну полірадикулонейропатію з наявністю слабкості й уповільнення рефлексів.

Історія вивчення

У 1916 році Жорж Шарль Гієн, Жан Александр Барре і А. Штроль описали особливу форму первинного полірадикулоневріту у 2-х солдатів французької армії. Захворювання мало характерну картину: парези кінцівок, згасання сухожилкових рефлексів, парестезії (відчуття повзання мурашок по тілу), легкі розлади чутливості й білково-клітинна дисоціація в спинномозковій рідині (значне підвищення вмісту білка при нормальному цитозі — клітинному складі). Менш ніж через 2 місяці настало одужанняGuillain G, Barré JA, Strohl A. Sur un syndrome de radiculonévrite avec hyperalbuminose du liquide céphalo-rachidien sans réaction cellulaire: remarques sur les caractères cliniques et graphiques des réflexes tendineux. Bulletins et mémoires de la Société des Médecins des Hôpitaux de Paris 1916;40:1462-70.. Це захворювання згодом отримало назву «синдром Гієна — Барре» (прізвище третього автора А. Штроля у багатьох джерелах несправедливо виключили). Автори вважали, що ця хвороба має сприятливий прогноз. Однак, як з'ясувалося пізніше, при цьому синдромі можлива смерть через розвиток висхідного паралічу й дихальної недостатності. Поширена помилка, що синдром Гієна—Барре має хороший прогноз — майже 20 % пацієнтів залишаються тяжкими інвалідами і приблизно 5 % помираютьHughes RAC, Swan AV, Raphael JC, Annane D, van Koningsveld R, van Doorn PA. Immunotherapy for Guillain-Barré syndrome: a systematic review. Brain 2007;130:2245-2257. Проте майже 80 % хворих не тільки справляються з хворобою, але й повністю відновлюють втрачені функції м'язів та інших органів. Зазвичай синдром Гієна — Барре розвивається протягом місяця, після чого настає стабілізація і поліпшення.

Синдром Ландрі У зв'язку з цим обговорювали схожість картини синдрому Гієна—Барре й ураження, яке спостерігав Ж. Б. Ландрі ще в 1859 році в 10 хворих: висхідні паралічі, включаючи м'язи обличчя і язика, при незначних розладах чутливості. Тяжка симптоматика швидко наростала, двоє хворих загинулиJean Baptiste Octave Landry de Thézillat Traité complet des paralysies. T. I. Paris, Masson, 1859.. Надалі захворювання було визначено як «висхідний параліч Ландрі». Надалі було зроблено висновок, що ці хвороби — різні за тяжкістю перебігу, є варіантами одного і того ж процесу. Багато авторів пропонували об'єднати їх під загальною назвою: «синдром Ландрі—Гієна—Барре—Штроля».

Синдром Міллера Фішера У 1956 році також з'явилася інформація, що синдром Міллера Фішера, який характеризується офтальмоплегією, атаксією і арефлексією при розвитку неповного варіанту, і поряд з вищезгаданими проявами порушення свідомості при розвитку повного варіанту (так званий стовбуровий енцефаліт Бікерстаффа), є ймовірним варіантом синдрому Гієна — Барре, тому що за результатами дослідження спинномозкової рідини уражених пацієнтів було виявлено характерну для синдрому Гієна — Барре білково-клітинну дисоціаціюFisher M. An unusual variant of acute idiopathic polyneuritis (syndrome of ophthalmoplegia, ataxia and areflexia). N Engl J Med 1956;255:57-65. Крім того, клінічні прояви синдрому Гієна — Барре відзначені й у деяких пацієнтів із синдромом Міллера ФішераMori M, Kuwabara S, Fukutake T, Yuki N, Hattori T. Clinical features and prognosis of Miller Fisher syndrome. Neurology 2001;56:1104-1106.

Актуальність У наступні роки при вивченні синдрому Гієна — Барре виникли два напрями. Одне з них характеризується описом нових симптомів і як наслідок цього запереченням самостійності захворювання, інше, навпаки, — виділенням синдрому Гієна — Барре з великої групи полінейропатій в окрему форму. За сучасними уявленнями неврологів терміни «синдром Гієна — Барре», «синдром Ландрі», «синдром Ландрі—Гієна—Барре—Штроля», «гострий первинний полірадикулоневрит», «гостра запальна демієлінізуюча полінейропатія», «гостра постінфекційна полінейропатія», по суті означають одне і те ж захворювання.

Цей синдром у світі виявляють у межах 0,89—1,89 (медіана 1,11) випадків на 100 000 населення, однаково часто в різних регіонах, хоча збільшення на 20 % відбувається на кожні 10 років від першої декади життя. Співвідношення чоловіків до жінок з синдромом 1,78 (95 % довірчий інтервал, від 1,36—2,33). Синдром становить приблизно 20 % усіх полінейропатій.

Причини виникнення синдрому Гієна — Барре Точні причини синдрому Гієна — Барре досі залишаються недостатньо з'ясованими. Часто він розвивається після гострої інфекційної хвороби. Найбільш часто виявленим патогеном, який чітко пов'язують з подальшим розвитком синдрому Гієна — Барре, є Campylobacter jejuni, збудник кампілобактеріозу. Захворюваність на синдром Гієна — Барре, за оцінками, становить від 0,25 до 0,65 на 1 000 випадків кампілобактеріозу. Тоді як цитомегаловірус ідентифікували в 10 % випадків синдрому Гієна — Барре, що становить від 0,6 до 2,2 на 1 000 випадків первинної цитомегаловірусної інфекції. Інші інфекційні агенти з чітко визначеним зв'язком з виникненням синдрому Гієна — Барре — це вірус Епштейна — Барр, рідко — вірус вітряної віспи та оперізуючого лишаю, Mycoplasma pneumoniae — збудник респіраторного мікоплазмозу, пневмонії тощо. 1976 року під час масової імунізації проти вірусу грипу А / Нью-Джерсі / +1976 / H1N1 у США люди, які отримали цю вакцину, мали підвищений ризик розвитку синдрому Гієна — БарреLehmann HC, Hartung HP, Kieseier BC, Hughes RAC. Guillain-Barré syndrome after exposure to influenza virus. Lancet Infect Dis 2010;10:643-651. Відтоді використання інших сезонних протигрипозних вакцин не продемонструвало збільшення ризику розвитку синдрому. З початком пандемії грипу A (H1N1) в 2009 році існувало велике побоювання, що вакцинація проти цього грипу може також спричинити синдром Гієна — Барре, але цього врешті-решт не сталосяDieleman J, Romio S, Johansen K, Weibel D, Bonhoeffer J, Sturkenboom M. Guillain-Barré syndrome and adjuvanted pandemic influenza A (H1N1) 2009 vaccine: multinational case-control study in Europe. BMJ 2011;343:d3908-d3908. У 2015—2016 роках спалах хвороби, яку спричинює вірус Зіка, що охопив багато країн світу, показав, що клінічний перебіг цього захворювання досить часто ускладнює синдром Гієна — Барре. Отримано підтвердження, що SARS-CoV-2, збудник коронавірусної хвороби 2019, може провокувати розвиток синдрому Гієна — БарреГолубовська О. А. Постковідний синдром: патогенез та основні напрями реабілітації. Медична газета «Здоров'я України 21 сторіччя» № 3 (496), 2021 р. Основною причиною розвитку синдрому Міллера Фішера вважають бактерію Haemophilus influenzae, збудника гемофільної інфекції.

Побічні ефекти від вакцини Janssen Інформаційною маніпуляцією є дані про те, що «у липні 2021 року було повідомлено про 100 випадків синдрому в США, як побічний ефект від вакцини Janssen»(Ad26.COV2.S)На угорських КПП щодня вакцинують до 500 жителів Закарпатської області , mukachevo.net, 13.07.2021 — достовірних джерел, що вказують на будь-яку кількість тих, у кого появився синдром Синдром Гієна — Барре як ускладнення після вакцинації (вакциною Janssen) станом на серпень 2021 немає (ні у США, ні в інших країнах, де її було застосовано)МАНІПУЛЯЦІЯ: Вакцина від Johnson & Johnson небезпечна через ризик розвитку синдрому Гієна — Барре (9 Серпня 2021).

Патогенез

Загальні причини ураження Через збій у роботі імунної системи «свій — чужий» виникає «молекулярна мімікрія», внаслідок чого найбільше страждають периферичні нерви та їхні корінці. Існує достатньо доказів, що підтверджують автоімунну причину цього синдрому, вважають, що в основі хвороби лежать автоімунні механізми, коли імунна система людини починає виробляти антитіла до деяких молекул нервових оболонок, уражаючи таким чином як самі нерви, так і їхні корінці, розташовані на стику периферичної і центральної нервових систем. Спинний і головний мозок при синдромі не ушкоджені.

Патоморфологічні підтипи ураження при синдромі Гієна — Барре Згідно з гістологічними змінами при синдромі Гієна — Барре розрізняють два підтипи патоморфологічного ураження нервів: гостра запальна демієлінізуюча полінейропатія; гостра нейропатія моторних аксонів. Зараження цитомегаловірусом або вірусом Епштейна — Барр асоціюють з гострою запальною демієлінізуючою полінейропатією при синдромі Гієна — Барре, в той час як кампілобактеріоз пов'язують з гострою нейропатією моторних аксонів при синдромі Гієна — Барре і при синдромі Міллера Фішера.

Існують географічні особливості переважання того чи іншого підтипу ураження при синдромі Гієна — Барре — в Європі та Північній Америці абсолютно переважають (до 90 %) випадки з розвитком гострої запальної демієлінізуючої полінейропатії, тоді як у Китаї, Японії, Бангладеш і Мексиці, частота розвитку гострої нейропатії моторних аксонів коливається від 30 до 65 % випадків, а частота розвитку гострої запальної демієлінізуючої полінейропатії таким чином менша.

Вважають, що гостра нейропатія моторних аксонів у деяких випадках може супроводжуватися і ураженнями чутливих нервів. Також припускають, що гостра нейропатія моторних аксонів не призводить до дегенерації останніх. Існують локальні форми синдрому Гієна — Барре, що відрізняються від поширених залученням тільки певних груп м'язів або нервів. Лицева диплегія з парестезіями — є локальною формою гострої запальної демієлінізуючої полінейропатії, в той час як глотково-шийно-плечова слабкість, яка характеризується гострим ураженням ротоглотки, шиї і м'язів плечового поясу, є локальною формою гострої нейропатії моторних аксонів.

Класичними патоморфологічними змінами при гострій запальній демієлінізуючій полінейропатії є запальні інфільтрати, які складають переважно Т-клітини і макрофаги, та ділянки сегментарної демієлінізації, що часто пов'язані з ознаками вторинної дегенерації аксонів, які можна виявити в спинномозкових корінцях, а також у великих і малих рухових та чутливих нервах. Існує свідоцтво ранньої активації комплементу, що ґрунтується на зв'язуванні антитіл з зовнішньою поверхнею клітин Шванна і осадженні активованих компонентів комплементу. Деякі компоненти комплементу, мабуть, ініціюють утворення везикул у мієліні. Вторгнення макрофагів спостерігають протягом 1 тижня після виникнення комплемент-опосередкованого пошкодження мієліну.

При гострій нейропатії моторних аксонів IgG і активований комплемент зв'язуються з аксолемою рухових волокон у вузлах Ранв'є з подальшим утворенням мембраноатакуючого комплексу. Атакований вузол демонструє ознаки дегенерації аксонів рухових волокон, але без лімфоцитарного запалення та демієлінізації. Патоморфологічні дослідження свідчать, що ознаки синдрому Міллера Фішера схожі з проявами синдрому Гієна — Барре. Це передбачає, що використані імуногістохімічні та електронно-мікроскопічні дослідження не здатні точно диференціювати ступінь демієлінізації при гострій нейропатії моторних аксонів як підтипу синдрому Гієна — Барре. Патоморфологічні особливості «чистого» синдрому Міллера Фішера залишаються невизначеними, адже майже усі пацієнти в кінцевому підсумку повністю одужують і смерть вкрай рідка.

Патофізіологічна характеристика уражень