Паліативна допомога (від від — покривало, плащ) — це підхід, що дозволяє поліпшити якість життя пацієнтів з проблемами смертельного захворювання, шляхом запобігання і полегшення страждань завдяки ранньому виявленню, ретельній оцінці й фізичних симптомів, а також наданню психосоціальної і духовної підтримкиохорони здоров'я. Визначення паліативної допомоги . 2002 .
Історія Сфера паліативної допомоги виросла з хоспісного руху, який зазвичай асоціюється з Дейм Сіселі Сондерс, яка заснувала госпіс Святого Христофора для невиліковно хворих у 1967 році, та Елізабет Кюблер-Росс, яка опублікувала свою фундаментальну працю "Про смерть і вмирання" у 1969 році.
У 1974 році ввів термін "паліативна допомога", а став директором нового відділення "термінальної допомоги" в у Вінніпезі. У 1987 році Деклан Волш заснував службу паліативної медицини в онкологічному центрі в Огайо, яка згодом розширилася і стала місцем навчання першої клінічної та дослідницької стипендії з паліативної допомоги, а також першим стаціонарним відділенням гострого болю та паліативної допомоги в Сполучених Штатах Америки. Програма перетворилася на Центр паліативної медицини Гаррі Р. Хорвіца, який був визначений Всесвітньою організацією охорони здоров'я, як міжнародний демонстраційний проєкт і акредитований Європейським товариством медичної онкології, як Інтегрований центр онкології та паліативної допомоги.
Досягнення в галузі паліативної допомоги з тих пір надихнули різке збільшення програм паліативної допомоги на базі лікарень. Серед помітних результатів досліджень, що сприяють впровадженню програм паліативної допомоги, можна виділити наступні:
Докази того, що лікарняні консультативні групи з паліативної допомоги пов'язані зі значною економією коштів лікарні та системи охорони здоров'я в цілому.
Докази того, що послуги паліативної допомоги збільшують ймовірність смерті вдома і зменшують тягар симптомів, не впливаючи на горе доглядальників серед переважної більшості американців, які вважають за краще померти вдома.
Докази того, що надання паліативної допомоги в тандемі зі стандартною онкологічною допомогою серед пацієнтів з пізніми стадіями раку пов'язане з нижчим рівнем депресії, покращенням якості життя і збільшенням тривалості виживання порівняно з тими, хто отримує стандартну онкологічну допомогу, і навіть може подовжити виживання.
Понад 90% американських лікарень з більш ніж 300 ліжками мають бригади паліативної допомоги, проте лише 17% сільських лікарень з 50 і більше ліжками мають бригади паліативної допомоги.
Основні функції Паліа полегшує біль та інші симптоми, що викликають занепокоєння; стверджує життя і ставиться до вмирання як до природного процесу; не прагне ні прискорити, ні віддалити настання смерті; включає психологічні та духовні аспекти допомоги пацієнтам; пропонує пацієнтам систему підтримки, що дасть їм змогу жити якомога активніше до самої смерті; пропонує систему підтримки близьким пацієнта під час його хвороби, а також у період тяжкої втрати; використовує мультидисциплінарний командний підхід для забезпечення потреб пацієнтів та їхніх родичів, у тому числі в період тяжкої втрати, якщо виникає в цьому необхідність; підвищує якість життя і може в результаті позитивно вплинути на перебіг хвороби; застосовна на ранніх стадіях захворювання в поєднанні з іншими методами лікування, спрямованими на продовження життя, наприклад з хіміотерапією, радіаційної терапією, ВААРТ. включає проведення досліджень з метою кращого розуміння та лікування клінічних симптомів і ускладнень, що викликають занепокоєння.
Походження терміна Термін «паліативний» походить від латинського «», що має значення «маски» або «плаща». Це й визначає зміст і філософію паліативної допомоги: згладжування — пом'якшення виявів невиліковної хвороби та/або укриття плащем/створення покриву для захисту тих, хто залишився «в холоді та без захисту».
Основні напрямки Цілі і завдання паліативної допомоги: Полегшити симптоми важкої хвороби, в першу чергу — адекватне знеболення; Психологічно підтримувати хворого та родичів, які доглядають за ним; Допомогти набути ставлення до смерті як до природного етапу життя людини; Задовольняти духовні потреби хворого та його близьких; Вирішувати соціальні та юридичні, етичні питання, що виникають у зв'язку з тяжкою хворобою та наближенням смерті людини .
Паліативна медицина Паліативна допомога відрізняється від паліативної медицини і включає в себе останню.
Паліативна медицина — розділ медицини, завданнями якого є використання методів і досягнень сучасної медичної науки для проведення лікувальних процедур і маніпуляцій, покликаних полегшити стан хворого, коли можливості радикального лікування вже вичерпані (паліативні операції з приводу неоперабельного раку, знеболення, купірування тяжких симптомів)[Ю. І. Губський, 2010; Ю. І. Губський, М. К. Хобзей, 2011].
Госпісна допомога Госпісна допомога є складовою частиною паліативної допомоги, це — всеосяжна допомога хворому в кінці життя (найчастіше в останні 6 міс.).
Паліативна допомога в Україні В Україні паліативна допомога, як підхід, що дозволяє покращити якість життя пацієнтів з невиліковними захворюванням, почала розвиватися з кінця 90-х років XX століття. У цей час були відкриті перші українські госпіси — в 1996 році у м. Львів, в 1997 — в м. Івано-Франківськ. Донині ці госпіси залишаються провідними установами з надання стаціонарної та амбулаторної паліативної допомоги населенню.
У 1999 р. було створено Асоціацію малоінвазійної та паліативної терапіїhttp://ultrasound.net.ua. Саме ця Асоціація долучилася до робочої групи з паліативної допомоги у Східній і Центральній Європі (ECEPT) та поширення рекомендацій Ради Європи стосовно залучення системи паліативної допомоги до системи національної політики, розробила Маніфест госпісного руху в Україні. У 2002 р. було створено Всеукраїнську благодійну організацію «Рада захисту прав та безпеки пацієнтів» (Ю. І. Губський, В. Г. Сердюк), яка за підтримки Міжнародний фонд «Відродження» вперше поставила перед громадськістю України соціально важливе питання про забезпеченню прав пацієнтів у кінці життя.
У 2007 р. було створено Всеукраїнську Асоціацію паліативної допомоги (С. Д. Мартинюк-Гресь, яка разом з Радою захисту прав та безпеки пацієнтів та за підтримки Міжнародний фонд «Відродження» ініціювала відзначення в Україні Всесвітнього Дня паліативної та госпісної допомоги (у 2007—2010 рр.), залучення ряду церков і релігійних об'єднань до допомоги невиліковно хворим, розвиток паліативної допомоги вдома.
Принципово важливими кроками в розвитку паліативної допомоги в Україні на загальнодержавному рівні стало створення Інституту паліативної та госпісної медицини (ІПХМ) , як головного науково-дослідного та організаційно-методичного закладу МОЗ України з надання паліативної допомоги (2008 р.)та кафедри паліативної та госпісної медицини у Національній медичній академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика у 2010 р., яка вперше розпочала фахову підготовку лікарів та медичних сестер з цього медико-соціального напрямку (директор ІПХМ та завідувач кафедри ПХМ НМАПО член-кореспондент НАМН України, професор Ю. І. Губський)[Звіт про діяльність Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів та Всеукраїнської Асоціації паліативної допомоги за 2006 −2008 рр. Цит. 05.07.2011 р.] — [ Доступно на сайті ].
У 2011 р. створено Всеукраїнську громадську організацію «Українська Ліга сприяння розвитку паліативної та госпісної допомоги», яка об'єднала громадських діячів, медиків, волонтерів, представників громадських та державних інституцій, які опікуються розвитком паліативної допомоги в Україні. У квітні 2011 р. Ліга опублікувала відкрите звернення учасників Національного семінару з паліативної допомоги «Доступ до опіоїдних знеболюючих засобів», що відбувся 17-18 березня 2011 року м. Київ. Члени Ліги працюють з представниками Міністерства охорони здоров'я, Державною службою з контролю за наркотиками, Міністерством внутрішніх справ України, розробляючи нормативно-правові документи для створення системи паліативної допомоги (проєкт наказу МОЗ «Про організацію паліативної допомоги в України», проєкт Постанови Кабінету Міністрів «Про порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх попередників в закладах охорони здоров'я», проєкт «Стратегії розвитку паліативної допомоги в Україні» тощо). У вересні 2012 року за сприяння Міжнародного фонду «Відродження», ПП «Інтерхім» та інших спонсорів в м. Києві Лігою було проведено Перший Національний Конгрес з паліативної допомоги, в якому взяли участь понад 350 учасників з різних країн та континентів.
Розвиток паліативної допомоги в Україні пов'язаний з іменами Василь Князевич Міністр охорони здоров'я 2007—2010 рр. та голова Правління Української ліги сприяння розвитку паліативної та госпісної допомоги, Юрія Губського Губський Юрій Іванович- директор та ініціатор створення Інституту паліативної та госпісної медицини МОЗ України та першої в Україні кафедри паліативної та госпісної медицини НМАПО імені П. Л. Шупика — 2010 р.http://palliativecare/gov.ua, Дзвеніслави Чайківської — директора Шпиталю ім. Митрополита Андрія Шептицького м. Львів http://www.caritas-ua.org, Людмили Андріїшин — директора Навчально-методичного тренінгового центру паліативної допомоги Івано-Франківського Обласної лікарні «Госпіс», обласного позаштатного спеціаліста з паліативної допомоги Івано-Франківської області, головного лікаря Обласної лікарні Госпіс 1996—2013 рр. http://palliative.if.ua, Євгена Москвяка — головного лікаря Львівської міської лікарні Госпіс, Анатолія Вороніна — головного лікаря Київської міської лікарні № 2 https://web.archive.org/web/20130518130013/http://hospice.org.ua/, Лесі Брацюнь — виконавчого директора Ліги паліативної допомоги, Анатолія Царенка, Олександра Вольфа, В. О. Екзархова, Володимира Бачинського — головного лікаря Волинської обласної лікарні госпіс, Віктора Сердюка, Володимира Шевчука — голову БФ «Спільне об'єднання Соціум» м. Виноградово, Закарпатської обл. та директора проєкту «Госпіс вдома», Едуарда Горбатенк — президента БФ «Віта лайт» м. Миколаїв та директора проєкту «Госпіс вдома», Сергія Псюрника — голова БФ «Лицем до лиця» м. Черкаси, Ксенії Шаповал — координатора Міжнародної ініціативи Паліативна допомога МФ «Відродження», Вікторії Тимошевської — директора програми Громадське здоров'я МФ «Відродження» http://www.irf.ua/, Андрія Роханського — директора Інституту правових досліджень та стратегій м. Харків, та ін.
За даними МОЗ України, станом на 1 березня 2012 року в Україні створено 1054 стаціонарні ліжка з надання паліативної допомоги (це 7 стаціонарних госпісів та більше 50 відділень паліативної допомоги). Детальніше можна дізнатися з публікації в міжнародному журналі «Прогрес в паліативній допомозі» Progress in Palliative Care, Volume 20, Number 4, September 2012 , pp. 197—202(6):http://www.ingentaconnect.com/content/maney/ppc/2012/00000020/00000004/art00002З. Актуальна контактна інформація госпісів та паліативних відділень оновлюється та збирається в рамках діяльності Міжнародної ініціативи «Паліативна допомога». В мережі Facebook створено сторінку «Паліативна допомога в Україні», де в розділі «Адреси Госпісів» можна дізнатися які заклади надають такий вид допомоги в конкретному регіоніhttp://www.facebook.com/PalliativecareinUkraine/app_208195102528120.