Золоти́й Поті́к — село Золотопотіцької селищної громади Чортківського району Тернопільської області. Розташоване 24 км від Бучача, на півдні Тернопільської області. Статус село — з 1984 року.
Центр селищної ради. Від 2015 року — центр Золотопотіцької селищної громади.
До 3олотого Потоку приєднано хутори Жванець, Рудка, Селище. Розташований над річкою Золотою, неподалік від впадіння річки Стрипа в Дністер. Населення — 2 382 осіб (01.01.2019).
Історія
Початки, заснування міста
Відоме з XIV ст. під назвою ЗагайполеЗагайполе // .
У першій половині XVI століття польський король та великий князь литовський Сиґізмунд І Старий подарував надвірному маршалку королевича Сиґізмунда ІІ Авґуста, шляхтичу Якубові Потоцькому в нагороду за заслуги села Соколів, Загайполе.Skrzypecki T. H. Potok Złoty… — S. 12. 1570 року співвласниками були сини Якуба Потоцького Миколай, Ян, АнджейPotoccy (01) , які отримали привілей на проведення ярмарків у маєтності Загайполе.Skrzypecki T. H. Potok Złoty… — S. 14. 1578 року на мапі існувала місцевість Потік () поблизу Соколова, для якої сини стражника коронного Миколая Потоцького Ян, Анджей та Якуб отримали привілей на проведення двох ярмарків (на день святих апостолів Петра і Павла — 29 червня за тодішньою датою; на день Чесного Хреста — 14 вересня), торги — щопонеділка. Олександр Сас-Чоловський у співавторстві з Богданом Янушем у праці «Przeszłość i zabytki wojewódstwa tarnopolskiego» вказали на отримання поселенням магдебурзького права 1578 рокуJanusz B., Czołowski A. Przeszłość i zabytki wojewódstwa tarnopolskiego. — Tarnopol, 1926. — S. 25. .
1599 року після поділу родинного майна Стефан Потоцький — наймолодший син коронного стражника Миколая Потоцького — став власником новопосталого Потока (також сіл Соколова, Скоморохи, Костільників, Уніжа). 1601 р. король Сигізмунд III Ваза на прохання власника Стефана Потоцького видав привілей, за яким поселення Потік отримало права містечка, а назву змінили на Золотий Потік (). 1601 року запроваджено два ярмарки: на день святого Прокопа (4 липня), святого Мартина (11 листопада).Skrzypecki T. H. Potok Złoty… — S. 16.
Із Золотого Потоку походить гілка відомого в Україні і Польщі роду Потоцьких г. Пилява (золота, засновник — Стефан Потоцький)Skrzypecki T. H. Potok Złoty… — S. 17. . Золотий Потік був головною садибою цієї гілки Потоцьких до сильної руйнації замку турецько-татарськими військами під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма Шейтана у вересні 1676 року.
Під час Хмельниччини місто було зруйноване, убито три монахи-домініканці.Томашівський С. Жерела до історії України — С. 188.
У щоденнику Ульріха фон Вердума (1672 р.) Потік описано як мале місто, у якому є римський костел, збудований із каменю. Замок, збудований на південному краї, є також оточений кам'яним муром і укріплений чотирма вежами. Українці в передмісті мають церкву, а жиди — божницю, яка вже в місті.
8 листопада 1764 року у Львові було оформлено акт дарування «Миколая на Бучачі, Потоці, Городенці, Печеніжині Потоцького воєводича белзького» (відпис знаходиться в архіві домініканів у Кракові). За ним: староста глинянський Іґнацій Потоцький ( 1765) і його братанок Вінцентій ( близько 1789) стали власниками (дідичами) міста Потік (тобто Золотий Потік), сіл Зубрець, Порхова, Незвисько, Залішики, Соколів, Русилів, Космирин, Костільники, Губин, Уніж, Сновидів, Возилів, Стінка, Коропець, Пшеничне, Бушин, Подвока, частини села Живачани. Всі спадкоємці мали отримати права на столове срібло та інші цінності, які перебували в депозиті у ченців-домініканців у Кам'янець-Подільському конвенті… до рівного поділу. Поділ мав контролювати Теодор Потоцький ( 1812). Цілий і детальний перелік цінностей () був у палаці М. В. Потоцького в Бучачі, доглядав за ним Каєтан Домбровскі. М. В. Потоцький зобов'язав всіх наступних спадкоємців до виплати щороку 50000 флоринів для утримання костелів Бучача, Потоку, Городенки. Нові власники Потіцького і Бариського ключів мали доглядати, щоб в околишніх лісах не вирубувались ліси для випалювання вапна. Документи були додані до архіву урядових актів у Львові 15 листопада 1764 року, до архіву земських актів у Галичі 21 листопада 1764 року.Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 78—79.
За даними «Словника географічного Королівства Польського та ішших країв слов'янських», 1774 року власником маєтку Золотий Потік був Іґнацій Потоцький (інформація помилкова, бо він помер 1765 року, діти Александер (1756—1812), Миколай, Маріанна, Беата були малолітнімиPotocki family , ) опікуном якого був великий коронний конюший Геронім Вєлопольський гербу Стариконь ( 1779). 1775 року старший син глинянського старости Іґнація Потоцького Александер почав переймати права власності над своїми маєтками (його управителями () були чесник коронний Тадеуш Ґервазій Дідушицький гербу Сас ( 1777, на замку резидував його економ Юзеф Завадскі ( 1724)), Юзеф Маєвскі ( 1726, проживав на замку з сім'єю (дружиною Катажиною, 6-ма дітьми), підписав угоду з уже повнолітнім Александером Потоцьким. Наприкінці XVIII століття Александер Потоцький почав ділити та продавати частинами маєток, ліквідуючи Потіцький ключ. Одним з його головних контрагентів був Людвік Скварчиньський (1771—1856), який став новим дідичем.Skrzypecki T. H. Potok Złoty… — S. 88—89.
Австрійський період
За першим поділом Польщі 1772 року Золотий Потік відійшов до Священної Римської імперії, 1804 р. — Австрійської імперії, з 1867 р. — Австро-Угорщини.
1838 року Ольшевський (ім'я нев.) — правдоподібно, став дідичем Золотого Потоку, який купив у Альфреда Потоцького. У 1840-х маєток купив Ян Стойовський, який продав його Ізраелю Фрідману. 1855 року маєток належав його спадкоємцям, 1868 року Антонію Мисловському.Tomasz Zaucha Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii… — S. 186.
1875 р. маєток у місті купив Влодзімєж Іполіт Ґнєвош, став тут мешкати.Z. Lasocki, S. Kieniewicz. Gniewosz Włodzimierz Hipolit (1838—1909) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Kraków — Warszawa: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1959. — Tom VIII/2. — Zeszyt 37. — S. 149. 1875 року також розробили проект створення трьох повітових судів з центрами в Бучачі, Золотому Потоці та МонастириськахProjekt podziału terytorialnego Królestwa Galicyi i Lodomerii i Wielkiego Księstwa Krakowskiego na okręgi sądów powiatowych. — Lwów, 1875. — 39 s.
Починаючи з XVII ст. у містечку розвивається обробка дерева — дерев'яна скульптура. У 50—60 роках XIX століття у містечку виробляли продукцію два напівкустарні підприємства — фабрики дренажних труб та гіпсу. З 1817 року працювала одна двомовна (тобто утраквістична, українська переваги не малаЗалеський О. Наше шкільництво від сивої давнини по 1939 рік // Бучач і Бучаччина… — С. 826.) школа, у якій впродовж багатьох років 1 вчитель навчав 40-50 дітей.
У 1880-х роках до містечка було перенесено повітовий суд з Язловця.Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина… — С. 60.
У складі ЗУНР Після Листопадового чину у Львові було утворено ЗУНР. Місто увійшло до її складу, адміністративно належало до Бучацького повіту.
Польська окупація З липня 1919 року Галичина була окупована польськими військами.
У містечку святкували 70-річчя утворення Матірного товариства «Просвіта» у Львові (наприкінці 1938 або на початку 1939 р.; найбільш величаве у Бучацькім повіті, прибув голова товариства доктор Іван Брик.Колцьо В. Праця і розвиток читалень т-ва «Просвіта» в Бучаччині // Бучач і Бучаччина… — С. 264.
17 липня 1934 року горів костел св. Щепана, у 1935 році — палац Ольшевських-Ґнєвошів, 14—15 серпня 1939 року — центр міста.Skrzypecki T. H. Potok Złoty… — S. 153—156.
УРСР З 1939 по 1962 рік селище було центром Золотопотіцького району.
Незалежна Україна Костел передали вірним РКЦ, у ньому знов після часткового відновлення проводяться богослужіння.
3 березня 2016 року спільними зусиллями поліціянтів та представників органів місцевого самоврядування розпочала роботу поліційна станція — перша в області та в усій Україні.Перша поліцейська станція в Золотому потоці
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська238499.54 %російська100.42 %білоруська10.04 %Усього2395100 %
Політика
Парламентські вибори, 2019 На позачергових парламентських виборах 2019 року у селищі функціонувала окрема виборча дільниця № 610156, розташована у приміщенні школи.
Результати зареєстровано 1753 виборці, явка 48,26 %, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 37,92 %, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 17,58 %, за «Європейську Солідарність» — 8,37 %. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Ігор Сопель (Слуга народу) — 26,32 %, за Миколу Люшняка (самовисування) — 25,34 %, за Володимира Бліхаря (Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина») — 11,81 %.
Золотопотіцький замок
Золотопотіцький замок збудований з місцевого сорту пісковику темно-червоного, гранітного кольору, на невисокому горбі в долині на лівому березі річки Золотої — притоки Дністра, Стефаном Потоцьким (1568—1631) — воєводою брацлавським на початку XVII століття, приблизно в 1599—1615 роках. Замок був регулярним, у плані подібним на квадрат: чотири кутові п'ятигранні башти, надворітна (надбрамна) башта, палац і південно-східна оборонна стіна звернена до річки. З південно-західного боку знаходиться рів з ескарпом і вал. Північна і східна башти двох'ярусні, південна має 2,5 ярусу, їх цокольна частина значно розширена. Північна башта перебудована, зберегла первинне склепінчасте перекриття першого ярусу, у внутрішній кладці стін є кубла від балок дерев'яного настилу. Башти забезпечені прямокутними бійницями з лучковими перемичками. Надворітня башта розташована по центральній осі північно-східного фасаду замку, квадратна в плані, триярусна. Перший її ярус — в'їзд на територію замку — перекритий півциркульним зведенням, другий і третій яруси — житлові приміщення. Лиштва (наличники) вікон другого ярусу прикрашені різьбленням рослинного орнаменту, іконниками, масками в стилі ренесансу.
Палац утворює північно-західну сторону замку прямокутний в плані, одноповерховий, з склепінчастим підвалом (сучасний другий поверх — пізнього походження). Внутрішнє планування — коридорна з одностороннім розміщенням анфілади кімнат, обернених в двір. Зовнішня стіна палацу коридорна завтовшки до 1,8 м. Подовжній і торець двірного фасаду були оформлені «ґанками» і відкритою галереєю. Портал первинного входу і лиштва вікон декоровані ренесансним різьбленням.
До кінця XVIII століття замок був житловим. В західній частині замкового подвір'я розміщувався колодязь, засипаний у XIX столітті.
1676 року замок спалили турецько-татарські війська під командуванням бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші «Шейтана». Тодішні власники Потоцькі відбудували твердиню.
1840 року тодішні власники замку, Ольшевські, перебудували палац: в новоствореній одноповерховій кам'яниці влаштували глибокі пивниці, класицистичний головний та неоготичні двірний та бічні фасади. Подвір'я засадили липами, встановили кілька скульптур. Дотепер під ногами можна знайти барельєфний портрет Адама Міцкевича.
Пам'ятки Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень (м. Київ) заніс смт Золотий Потік до Переліку найважливіших історичних сіл України та їхніх пам'яток, але нічого суттєвого селище від цього не отримує.
Поселення «» (V—IV тис. до н. е.); Поселення «» (ІІІ—IV ст. н. е.);
Пам'ятки архітектури церква Пресвятої Трійці (1897 р., кам'яна; художники Ю. Левицький, А. Оріховський) + ; каплиця Зарваницької Божої Матері; символічна могила Українським Січовим Стрільцям (відновлена 1991 р.); дзвіниця (1995 р.); костел Різдва Найсвятішої Панни Марії і Святого Щепана (1634 р.); кляштор (монастир) оо. домініканців (тепер дитячий садок); Місійний хрест до 100-річчя церкви св. Трійці (1997 р.); руїни замку (бл. 1608 р.);
палац Ґнєвошів (1840 р.).
Пам'ятники
Тарасові Шевченку (1965);