Анаксаго́р з Клазомен (, бл. 500 до н. е., Клазомени — бл. 428 до н. е., Лампсак) — давньогрецький філософ досократського періоду, математик, астроном, матеріаліст, друг і соратник Перікла в боротьбі за афінську демократію.
У молодості відмовився від значного спадку та присвятив життя філософії. Анаксагор оселився в Афінах, де увійшов до близького кола друзів видатного державного діяча Перікла, який високо цінував Анаксагора, навчався у нього філософії та риторики. Противники Перікла звинуватили Анаксагора в «безбожності». Зокрема, йому закидали те, що він називав Сонце не «божественним Геліосом», а «розпеченою брилою». Філософ був змушений залишити Афіни й оселився в Лампсаку, де й помер близько 428 року до н. е.
Анаксагор запропонував одну з перших космогонічних теорій. За його вченням, будь-яка матерія складається з «насінин усіх речей» або гомеомерій. Усі вони перебували в стані нерухомої «первинної суміші», доки Нус (близький за змістом переклад — «Розум») не надав їм потужний коловий рух. Спричинений «Розумом» космічний вир сприяв розділенню «первинної суміші» на окремі компоненти. У центрі космосу почали накопичуватися тверді частинки, з яких утворилася Земля. Від краю земного диска могли відриватися брили, які потрапляли у навколишній космос. Під впливом «ефірного жару» вони розжарювалися й починали світитися. Сонце — найбільша з таких брил, що відокремилися від Землі, зорі — менші камені, які утримує відцентрова сила обертання.
Правильне пояснення Анаксагором природи сонячних і місячних затемнень, навколо яких існували різні вигадки й легенди, стало важливим етапом у розвитку науки. Вчення Анаксагора протиставило науку забобонам і підірвало авторитет жерців і провісників. Анаксагор став першим, хто висунув у ролі першооснови нематеріальну сутність. Його переїзд із іонійського міста Клазомени до Афін символізував перенесення культурного центру Еллади з Малої Азії до Аттики. Учень Анаксагора, уродженець Афін Архелай, був учителем Сократа, а той, своєю чергою, — наставником Платона. Таким чином, доксографічна традиція вважає Анаксагора засновником афінської філософської школи.
Життєпис Анаксагор народився в заможній і знатній родині в іонійському місті Клазомени близько 500 року до н. е. Його батько, Гегесибул або Евбул, після смерті залишив значну спадщину. Проте Анаксагор відмовився від батьківського майна та вирушив у мандри. Згодом він оселився в Афінах, які в той час переживали період стрімкого розквіту. Після перемоги над військом перського царя Ксеркса Афіни стали політичним і культурним центром Еллади.
В Афінах Анаксагор був чужинцем — метеком, а тому не мав права брати участь у політичному житті поліса. Попри це, він став однією з впливових постатей міста. Він належав до тісного кола афінської інтелігенції, сформованого подругою Перікла — Аспасією. Сам Перікл, перший громадянин Афін, теж шанував філософа, дослухався до його думок і порад. Платон у діалозі передає поширену думку, що Перікл став видатним державним діячем завдяки спілкуванню з багатьма мудрецями, серед яких був і Анаксагор. У давній традиції філософа також зображують учителем Перікла з красномовства. Плутарх описує таку історію:
Наприкінці 430-х років до н. е. політичні опоненти Перікла розпочали серію судових переслідувань його найближчого оточення. Відомості про суд над Анаксагором суперечливі. Його обвинувачем був Клеон або Фукідід. Імовірно, існував тимчасовий союз між радикальними демократами, яких представляв Клеон, і аристократичною партією під проводом Фукідіда. Анаксагору закидали «безбожність», адже він вважав Сонце «вогняною брилою», що суперечило уявленням про божественного Геліоса, а також звинувачували у «перській зраді». За однією версією, його захищав сам Перікл. Перікл запитав: «Чи дає моя поведінка привід для нарікань?» Отримавши заперечну відповідь, сказав: «А я ж учень цієї людини. Тож не вірте наклепам і не страчуйте його, а послухайте мене й відпустіть». За іншою версією, Перікл допоміг філософу втекти з Афін до суду. Анаксагора визнали винним. Його засудили до сплати штрафу в п'ять талантів і вигнання, або заочно присудили до страти.
Діоген Лаертський з посиланням на Сатира Перипатетика передає легенду, за якою звістка про вирок прийшла до Анаксагора одночасно з новиною про смерть його синів. Він сприйняв удари долі по-філософськи. Про загибель дітей він сказав: «Я знав, що вони народилися смертними», а про смертний вирок зауважив: «Але ж і мені, і їм давно вже винесла вирок сама природа!».
Останні роки життя Анаксагор провів у заможному торговельному місті Лампсак на березі Геллеспонту. Місцеві мешканці з великою повагою ставилися до вигнаного філософа. Тут він і помер близько 428 року до н. е. За однією з легенд, перед смертю друзі запропонували перенести його тіло для поховання на батьківщину — в Клазомени. На це Анаксагор відповів: «У цьому немає потреби — шлях до підземного світу звідусіль однаковий». Після його смерті в Лампсаку ще довго щорічно влаштовували дитячі свята на його честь. Над могилою Анаксагора помістили напис: «Тут спочиває Анаксагор, який у своїх пошуках істини досяг самих небес» (дав.-гр.: ἐνθάδε, πλεῖστον ἀληθείας ἐπὶ τέρμα περήσας οὐρανίου κόσμου, κεῖται Ἀναξαγόρας).
Еволюція наукових і філософських поглядів Анаксагора
На світогляд Анаксагора вплинули праці філософів мілетської школи — Анаксимандра й Анаксимена, а також, імовірно, елеата Мелісса. Хоча Анаксагор народився вже після смерті Анаксимена, у доксографічній традиції його часто зображають як його учня. У молоді роки основну увагу Анаксагор приділяв космологічним проблемам, якими займався й Анаксимен. Втім самого Анаксагора важко назвати астрономом. Космос вражав його досконалою впорядкованістю, яка, на його думку, не могла бути наслідком випадковості й свідчила про наявність розумного начала. Згодом він позначив це начало словом «Нус» (), що сучасники тлумачили як «Розум».
З космологічною концепцією Анаксагора пов'язують подію 476/475 року до н. е. Античні джерела стверджують, що філософ нібито передбачив падіння великого метеорита біля гирла річки в Малій Азії. Оскільки передбачити таку подію неможливо, найімовірніше, падіння метеорита античні греки сприйняли як підтвердження вчення Анаксагора про те, що небесні тіла можуть зійти з орбіти та впасти на Землю внаслідок якихось збурень. Можливо, Анаксагор дійсно відвідав місце падіння метеорита, що й спричинило чутки про його здатність передбачати події космічного масштабу.
Фізичну теорію Анаксагор розробив уже наприкінці життя. Вона значною мірою спиралася на ідеї Парменіда, а також, можливо, на вчення про елементи Емпедокла й атомістику Левкіппа. Підсумки своїх науково-філософських пошуків він виклав у єдиному відомому творі — «Про природу». Від цього трактату збереглися лише фрагменти в переказах інших античних авторів. Імовірно, праця складалася з кількох книг: у першій викладалися космогонія та засади теорії матерії, наступні були присвячені конкретним питанням фізичної географії, біології (зокрема ембріології), психології (наприклад, органам чуття) тощо. На час написання трактат охоплював майже всю сукупність знань «про природу».
Плутарх писав, що під час ув'язнення Анаксагор займався проблемою квадратури кола. Втім, достеменних відомостей про результати цих занять не збереглося.
Вчення
Космогонія й космологія У центрі вчення Анаксагора була концепція походження й еволюції космосу. Подібно до своїх попередників Анаксимандра й Анаксимена, Анаксагор вважав, що світ спочатку перебував у безформному стані. Однак, на відміну від інших філософів, які виділяли «первинний елемент» (повітря, вогонь, воду тощо) як основу виникнення всього іншого, Анаксагор запропонував теорію «первинної суміші». За його вченням, ця суміш складалася з усіх елементів («існуючих речей»). Усі складові перебували в стані спокою, доки не з'явився зовнішній чинник, який Анаксагор назвав «Нус» («Розум»). Концепція «первинної суміші» не має аналогів у міфології та релігійних уявленнях народів Еллади. Анаксагор вперше сформулював її, що стало важливим кроком уперед у розвитку грецької наукової думки.
«Розум» надав первинній суміші потужного кругового руху. Викликаний «Розумом» космічний вихор спричинив розділення первинної суміші на окремі складові. Першими відокремилися повітря й ефір. У центрі почали накопичуватися щільні, вологі й холодні компоненти, які згодом ущільнилися та утворили Землю, що має вигляд сплющеної коржа. Згідно з Анаксагором, Земля розташована в центрі космосу й утримується в повітрі, яке знаходиться під нею.
На наступному етапі, згідно з ученням Анаксагора, виникли Сонце, Місяць і зорі. Ядро космосу, в якому розташований центр Землі, перебуває в нерухомому стані, натомість як ефірна оболонка продовжує обертатися з великою швидкістю. Камені можуть відірватися з краю земного диска, нагрітися під впливом «ефірного жару» і почати світитися. Сонце — найбільша з таких розжарених брил, «за розмірами перевищує Пелопоннес». Місяць — ще одна відірвана від Землі брила, а зорі — дрібні камінці, які утримуються відцентровою силою обертального руху. Під впливом зовнішніх чинників вони можуть зісковзнути зі своїх орбіт і впасти назад на Землю. Саме таким «падінням зорі» Анаксагор вважав велетенський егоспотамський метеорит.
Анаксагор був одним із перших, хто стверджував, що Місяць світить відбитим світлом, яке отримує від Сонця, а не створює світло сам по собі. Ми знаємо про це через фрагмент одного з його творів, перекладеного як «сонце дає місяцю яскравості».
На думку Анаксагора, Місяць розташований ближче до Землі, ніж Сонце й зорі. На його поверхні розжарені ділянки чергується з холоднішими регіонами, що нагадують земну поверхню. Філософ навіть припускав можливість існування життя на Місяці. Виходячи зі своїх уявлень, Анаксагор дав по суті правильні пояснення місячних та сонячних затемнень. Ці астрономічні явища цікавили філософів і до нього. Антична традиція приписує Фалесу здатність точно передбачати затемнення. Однак заслугою Анаксагора стало те, що він не лише осмислив природу цих явищ, а й поширював свої висновки в суспільстві. Плутарх описує історію, як Перікл, скориставшись знаннями, отриманими від Анаксагора, заспокоїв керманича під час сонячного затемнення 431 року до н. е.:
Щодо Чумацького Шляху Анаксагор висловив гіпотезу, що це ділянка нічного неба, куди не досягають сонячні промені, бо на їхньому шляху знаходиться земний диск. Як саме філософ пояснював незмінне розташування Чумацького Шляху на небосхилі, чому він не переміщується відповідно до руху розжареного Сонця під нижньою поверхнею Землі, і чи взагалі порушував це питання — невідомо.
Фізична географія Уявлення Анаксагора про природу блискавки та грому дійшли до нас завдяки працям Арістотеля. Коли гарячий ефір проникає в ділянку простору, де міститься холодне повітря, виникає блискавка, а після її згасання — грім. Сам ефір відрізняється від повітря кількома властивостями: він сухіший, легший, гарячіший і розрідженіший. Невеликі об'єми ефіру спричиняють появу блискавиць.
Подібний механізм, на думку філософа, спричиняє й землетруси: ефір проникає під землю, а потім, шукаючи вихід, струшує її поверхню.
Анаксагор також намагався дати пояснення іншим метеорологічним явищам — таким як град, веселка тощо. Град, за його словами, — це той самий дощ, що утворився на великій висоті, де значно холодніше, оскільки там не відчутна дія відбитого від Землі тепла сонячних променів. Веселку ж Анаксагор вважав результатом відбиття сонячних променів від щільних хмар.
Теорія матерії