ІзенгеймськийКультурологія: Навчальний посібник / Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 392 c., або Ізенгаймський вівтар () — головний і найвідоміший твір німецького художника Північного Відродження Маттіаса Грюневальда і шедевр німецького живопису, нині зберігається в музеї Унтерлінден на території домініканського монастиря в ельзаському місті Кольмар, тепер Франція.

Вівтар був замовлений Грюневальду орденом антонітів для свого монастиря в Ізенгаймі () — містечку, розташованому в Ельзасі за 20 км від Кольмара — і став його головним вівтарем. Точна дата створення вівтаря невідома, Маттіас Грюневальд написав його приблизно в період з 1506 по 1515 рік. Скульптури і різьблені роботи по дереву для вівтаря були виконані ельзаським майстром Ніколасом з Агено.

Ізенгеймський вівтар має стулчасту будову, тобто є вівтарем-складнем, і складається з основної частини — короба і двох пар рухомих живописних стулок, і таким чином можливі три варіанти розгортки (конфігурації) вівтаря. На першій (зовнішній) розгортці зображена сцена розп'яття Христа — «Голгофа».

До 1793 року вівтар знаходився в церкві Ізенгейма. У неспокійні часи Французької революції за наказом комісарів молодої Французької республіки картини і скульптури були перевезені на зберігання до районного міста Кольмар. Різьблені дерев'яні деталі залишилися в Ізенгеймі і з 1860 року загублені. Три розгортки вівтаря нині експонуються в Кольмарі окремо.

Історія створення

Орден антонітів Чернечий орден антонітів був заснований близько 1070 року і був жебручим орденом, ченці якого займалися доглядом і лікуванням хворих. У першу чергу монахи-антоніти славилися своїм досвідом у лікуванні хворих під час частих в той час епідемій ерготизму, що викликається ріжками. Отруєння цим грибком, що вражав злакові, особливо жито, викликало пекучий біль, який називали «святим», або «Антонієвим вогнем». Орден піклувався про хворих Антонієвим вогнем, щоб заслужити захист у святого Антонія. Під час епідемій чорної смерті антоніти брали на лікування також хворих чумою в надії на підтримку святого Антонія.

Ізенгеймський монастир антонітів розташовувалася на давній римській дорозі, що з'єднувала землі Майна з Базелем, за якою паломники прямували в Сантьяґо-де-Компостела і Рим. Ізенгеймський вівтар призначався для монастирської лікарняної каплиці. Лікування хворих у монастирі починалося саме біля вівтаря: або святий Антоній зробить чудо і допоможе хворому, або вівтар послужить духовною утіхою нещасному. В Середні віки медитативні картини, до яких відноситься й Ізенгеймський вівтар, вважалися «квазі-медициною» («quasi medicina»), люди вірили в їх лікувальні властивості: ідентифікуючи себе з образами на картині, хворий наповнювався духовною силою, яка допомагала йому впоратися з тілесними стражданнями.

Вівтар Орліако В Ізенгеймському монастирі вже був стулковий вівтар під назвою «Вівтар Орліако». У закритому вигляді на його двох зовнішніх стулках була зображена сцена Благовіщення: на лівій стулці — ангел, на правій — Діва Марія. На внутрішніх стулках були зображені сцена поклоніння немовляті з одного боку і св. Антоній та настоятель Ізенгеймського монастиря Жан Орліако (Jean d'Orliaco) — з іншого. На замовлення настоятеля чотири фігури на внутрішніх стулках вівтаря були виконані в 1475 році художником Мартіном Шонгауером. В центрі вівтаря розташовувалася дерев'яна скульптура Діви Марії (тепер в Луврі). Проте вже до 1485 року настоятель Орліако замовив у різьбяра Ніколаса з Агено () нові дерев'яні скульптури для нового вівтаря. Німецький історик мистецтва Цирманн припускає, що до того часу вівтар Орліако вважався застарілим. Коли і чому саме Грюневальду був доручений розпис вівтаря для цього воґезького монастиря, залишилося невідомим.

Композиція вівтаря Протягом літургійного року стулки вівтаря відкривали по певних датах, розкриваючи картини, відповідні релігійній події. У Ізенгеймського вівтаря три варіанти розгортки, у більшості стулкових вівтарів їх тільки два. Основу вівтаря складає дерев'яний короб. Вінчає вівтар філігранне позолочене ажурне різьблення.

Відомо, що Штуппахську мадонну Грюневальд писав під враженням від описів видінь св. Бригіти Шведської. В Ізенгеймському вівтарі відчувається вплив на художника праць черниці Гільдегарди Бінгенської.

Перша розгортка Під час адвенту і посту вівтар перебував у закритому стані. Перед глядачами в ці дні поставала картина «Голгофа» — трагічна сцена розп'яття Христа — з образами св. Антонія і св. Севастіана на бічних стулках і пределла із зображенням сцени оплакування Христа (яку іноді називають «Покладанням в труну»). Такий вид вівтаря називається першою розгорткою.

Картина «Голгофа» Ізенгеймського вівтаря висотою 269 см і шириною 307 см є найбільшим твором на цей сюжет в історії європейського живопису. Дещо зміщений від центру праворуч, на ній домінує хрест. Дугоподібна лінія перекладини хреста направлена до фігур святих на стулках, еліпс в композиції картини замикає фігура Христа на пределлє, підійнятого на руках Івана.

Розташування стулок зі святими щодо центральної частини вівтаря має свою історію. Згідно з описом, наведеним в першій публікації про творчість Грюневальда Генріхом Альфредом Шмідом в 1911 році, аж до 1960 років св. Антоній традиційно розміщувався з ліворуч від «Голгофи» по відношенню до глядача, а св. Севастіан — праворуч. Колони на стулках при такому розташуванні обрамляли центральну частину, а обидві фігури при такому розташуванні були розгорнуті до центральної сцени розп'яття.

З 1965 року перша розгортка Ізенгеймського вівтаря демонструється в музеї Унтерлінден з протилежним розташуванням стулок (як на ілюстрації праворуч). Про правильність такого розташування стулок свідчать в першу чергу наявні елементи кріплення, а також вцілілий докладний опис вівтаря, складений в 1781 р. Францем Християном Лерзе. Хоча фігури святих в такому розташуванні розгорнуті в сторони від центральної картини, але світла пляма вікна на стулці Себастьяна і маленьке віконце з бісеням більше не знаходяться в безпосередній близькості від темної «Голгофи».

Друга розгортка

Коли відкриваються перші стулки вівтаря з зображенням Розп'яття, пределла зі сценою оплакування Христа залишається на місці. Другою розгорткою Ізенгеймського вівтаря монахи могли милуватися в різдвяні дні. Навіть у світлі святкові дні пределла служила нагадуванням про те, що за радістю народження слідує гіркота втрати.

Фігури святих на стулках першої розгортки повністю ховаються за наступною парою стулок. Вся увага глядача зосереджена на центральній частині вівтаря — так званому «Ангельському концерті» і «Втіленні Христа». Поділ центральної частини вівтаря на дві картини стає практично непомітним з деякою відстані. Одна сцена плавно перетікає в іншу через з'єднуючу сюжети чорну завісу. Різдвяна картина обрамлена з двох сторін стулками з іконографічно незвичайними зображеннями «Благовіщення» і «Воскресіння».

Третя розгортка

За третьою парою стулок ховається головна картина вівтаря — дерев'яний короб вівтаря з багатофігурною скульптурною композицією, виконаною, як припускають, різьбярем по дереву Ніколасом. Це постаті святих Антонія, Августина і Ієроніма. Ліворуч розташований Августин, якому антоніти зобов'язані своїм статутом. Біля ніг Августина — уклінна фігура замовника вівтаря Жана Орліако. У центрі на троні сидить св. Антоній. Бородатий городянин підносить святому півня, а селянин — свиню (в ті часи в кожному селі для антонітських монастирів спеціально відгодовували свиней для оплати лікування хворих в монастирських лікарнях). Св. Ієроніма праворуч від Антонія супроводжує вірний йому лев, якого святий відповідно до популярної притчі вилікував, вийнявши скалку з його лапи.

В пределлє третьої розгортки знаходяться скульптурні зображення Христа і апостолів. Ця розгортка повністю присвячена св. Антонію — про життя святого оповідають бічні стулки вівтаря. Зліва зображена сцена відвідування св. Антонієм Павла Відлюдника, права стулка описує спокуси св. Антонія, на які натякає бісеня за спиною св. Антонія ще на найпершій стулці вівтаря. Фігура зліва в нижній частині правої стулки — хворий «Антонієвим вогнем».

Ізенгеймський вівтар розкривався у третій розгортці тільки 17 січня, в день св. Антонія. Пределла першої і другої розгорток Розписана Грюневальдом пределла вівтаря має висоту 67 см і ширину 341 см. Зазвичай вона носить назву «Оплакування Христа», оскільки тут є персонаж, про присутність якого не згадується ні в одному з чотирьох Євангелій: над тілом Христа схилився апостол Іван. За процесом спостерігає, ламаючи в муках руки, прихована хусткою Марія. За нею знаходиться фігура Марії Магдалини.

Картини першої розгортки

Святі Антоній і Себастьян

Обидві стулки із зображеннями святих поглиблені щодо центральної частини, звільняючи місце для розкриття наступних пар стулок вівтаря. Святі у Грюневальда знаходяться на кам'яних п'єдесталах, обвитих рослинами. Таким же чином святі зображалися і раніше, наприклад, на Гентському вівтарі і на картинах Рогіра ван дер Вейдена. Однак вони зображали святих на постаментах в техніці гризайлі, а не в кольорі.

Фігура святого покровителя ордена антонітів на стулці Ізенгеймського вівтаря напрошувалася сама собою. На Антонії темно-червоне вбрання, в його руці посох, увінчаний Т-подібним хрестом. Праворуч над св. Антонієм з розбитого вікна визирає бісеня. Це натяк на відомі спокуси, що супроводжували святого в житті і які зображені на третій розгортці вівтаря. Однак Антоній залишається байдужим до них. Поглиблений в свої думки сивобородий старець дивиться в далечінь.

Близьким до антонітів, які займалися доглядом за хворими, був і св. Севастіан. Антоніти брали в свої лікарні на лікування і чумних хворих, а св. Севастіан вважався зцілителем від чуми. Згідно з легендою начальник варти римського імператора Діоклетіана Севастіан, який таємно сповідував християнство, традиційно зображувався прив'язаним до дерева. Однак у Грюневальда пронизаний нумідійськими стрілами св. Севастіан стоїть біля колони. Мистецтвознавець Цирманн вважає, що дві колони на стулках поруч зі святими — це алюзія до мідних колон Яхин і Боаз в храмі царя Соломона. Колона за Антонієм — це Боаз, Древо Пізнання і, отже, символ мудрості. Ренесансна капітель поруч зі св. Севастіаном символізує Яхин, Древо Життя.

Голгофа

Розп'яття часто зустрічається на готичних вівтарних образах. Але ніколи до Матіаса Грюневальда драматичне сходження на Голгофу не зображувалося так болісно і шокуюче. На горі Голгофа Грюневальд зобразив поруч з Ісусом його мати Марію, апостола Івана, Марію Магдалину та Івана Хрестителя. Вся сцена з понівеченою фігурою Христа на грубому вигнутому хресті, з приголомшеною Дівою Марією, яка непритомніє, і іншими персонажами предстає немов якесь яскраве, надреальне бачення на тлі глибокої нічної темряви.

Зображення Ісуса Христа Долоні Христа, які звело від болю, звернені до неба. Величезні цвяхи, якими прибиті до хреста ноги, розривають плоть, по стопах стікає кров.

Голова Ісуса, увінчана непропорційно великим терновим вінцем, покрита ранами і залита кров'ю. Губи його посиніли. Тернові голки, що вп'ялися в груди і руки Ісуса, нагадують про пережиту ним наругу. Тіло Ісуса покрито гнійними наривами зеленуватого кольору. Жахлива своїми деталями картина Страстей Христових за задумом художника повинна була викликати у глядача відчуття глибокого співчуття.

Знепритомнівша Марія