Деми́дов Павло́ Па́влович, князь Сан-Дона́то (, Веймар, Герцогство Саксен-Веймар-Айзенахське — , Пратоліно, біля Флоренції, Королівство Італія) — російський громадський діяч, дипломат, промисловець із роду Демидових, меценат, київський міський голова в 1871–1872 та 1873–1874 роках, дійсний статський радник (1879), почесний громадянин Києва (1874).
Біографія Павло Демидов народився в 1839 році у Веймарі (Герцогство Саксен-Веймар-Айзенахське), здобув домашню освіту.
У 1856–1860 роках навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Перебував на дипломатичній службі у Відні та Парижі. Після раптової смерті дружини (від пологів) повернувся до Росії, був радником губернського правління у Кам'янці-Подільському, а в січні 1871 року обраний на посаду київського міського голови.
Саме в той час, коли Демидов обіймав цю посаду, у його житті трапилися чи не найвизначніші події: 21 травня 1871 року він одружився вдруге (з княжною Оленою Трубецькою), а 2 липня 1872 року успадкував від бездітного дядька Анатолія Демидова титул італійського князя Сан-Донато (на який, проте, мав право лише за кордоном). У вересні 1872 року подав у відставку з посади міського голови, його замінив Густав Ейсман, а навесні 1873 року відбулася зворотня заміна. У вересні 1873 року отримав чин придворного єґермейстера.
За часів Демидова в Києві сталась ще одна подія, про яку нечасто згадують. У 1872 році запрацював міський водогін: вода з Дніпра проходила через англійський фільтр і подавалась заможним киянам.
У Києві жив у власній садибі на Бібіковському бульварі (сучасний бульвар Тараса Шевченка). Сприяв будівництву нової будівлі міської думи. На кошти Демидова діяло Київське реальне училищеМатченко И. П. Двадцатипятилетие Киевского Реального Училища (1873–1898 г.): историческая записка, опікувався він Подільською чоловічою та Подільською жіночою гімназіями, Олександрівським ремісничим училищем, музичною школою.
У січні 1875 року був обраний до нового складу думи, але балотуватися на посаду міського голови відмовився, поїхавши до свого князівства. Утім, Демидову судилося ще раз повернутися до Києва — у статусі вповноваженого Червоного Хреста під час російсько-турецької війни 1877–1878 років У Києві колишнього голову зустріли з почестями, і він довів, що заслуговує на це: не обмежуючись державними субсидіями, допомагав пораненим солдатам з особистих статків. Помер у 1885 році в Італії.
Нагороди Орден Святого Володимира 3-го ступеня (1874). Орден Святої Анни 2-го ступеня (1877). Орден Святої Анни 3-го ступеня (1867). Орден Святого Станіслава 1-го ступеня (1883). Орден Святого Станіслава 3-го ступеня (1865). Командор ордена Христа (Португалія, 1867) Кавалерский хрест ордена Спасителя найвищого ступеня з короною і бантом (Греція, 1868) Орден Святих Маврикія та Лазаря 1-го ступеня (Італія, 1872). Командорський хрест 1-го класу ордена Полярної Зірки (Швеція, 1875).
Примітки
Джерела Анисимов А. Л. Князь — потомок кузнеца…// Киевский ТелеграфЪ. — 2008. — № 24 (422). — 20–26 июня. Друг О. М., Ковалинський В. В., Мельник О. М. Від війта — до мера. — : ДОН-97, 2004. — C. 29, 30, 31, 32. —
Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року. Салій І. М. Обличчя столиці в долях її керівників / Іван Салій; [ред. В. Ковалинський]. — : Довіра, 2008. — С. 36. — Формулярный список о службе Демидова Павла Павловича, князя Сан-Донато. Копия. 18 марта 1885 г. Петербург. Фол., 4 лл. // ІР НБУВ, ф. 136, № 77.