Панцерники класу «Радецький» () належали до Цісарсько-королівських військово-морських сил Австро-Угорщини.
Історія створення У 1904 році наступником Германа фон Шпауна на посту командувача флотом став адмірал Рудольф Монтекукколі, який зумів продовжити справу відродження флоту. Йому дуже пощастило, що спадкоємець престолу ерцгерцог Франц Фердинанд був палким прихильником флоту і підтримував Монтекукколі у Відні. Завдяки йому були частково зняті бюджетні обмеження на будівництво нових кораблів і завершення будівництва вже закладених.
У 1907 році були розроблені п'ять варіантів нового корабля. Найперспективнішим був варіант з однотипним головним калібром, як в британського «Дредно́ута», з шістьма 305-мм гарматами. Але у цьому випадку водотоннажність корабля становила би більше 16 000 т, а наявні верфі не могли здійснити будівництво таких кораблів. Тому був обраний більш традиційний варіант з чотирма 305-мм гарматами головного і 240-мм гарматами допоміжного калібрів.
Протягом 1907—1910 років на верфі «Stabilimento Tecnico Triestino» у Трієсті було збудовано три кораблі цього класу — «Ерцгерцог Франц Фердинанд», «Радецький» та «Зріньї», що увійшли до складу флоту поміж червнем 1910 і вереснем 1911 року. Кораблі були названі відповідно на честь наступника престолу, ерцгерцога Франца Фердинанда, фельдмаршала XIX ст. Йозефа Радецького, і роду банів Хорватії Зріньї відповідно.
Це була остання серія ескадрених броненосців Австро-Угорщини, що належали до найпотужніших кораблів такого типу у світі, але морально застарілих через появу дредноутів, що характеризувались численною артилерією головного калібру за відсутності артилерії середнього калібру. Складали 2-й дивізіон 1-ї ескадри флоту.
Конструкція
Корпус та бронювання Архітектура корпусу була традиційною для броненосців австро-угорського флоту - гладкопалубну, з центральною надбудовою (казематом) на всю ширину палуби.
Бронювання було покращене порівняно з попередніми кораблями. Площа бронювання була більшою, з'явився захист ватерлінії. Броньовий борт доходив до верхньої палуби за рахунок суцільного бронювання бортової батареї, але сама батарея була більш протяжною порівняно з попередниками. В іншому бронювання було аналогічне тому, що застосовувалось на кораблях типу «Ерцгерцог Карл».
Головний броньований пояс товщиною 230 мм становив 65% довжини корабля. Він мав ширину 3,6 м. Він замикався 150 мм траверзами. Продовженням поясу була 100 мм броня закінчень корабля. Борт вище ватерлінії до рівня батарейної палуби був заброньований на 83% довжини корабля. Товста 150 мм броня цього поясу також покривала корабель на 2/3 довжини. Цей пояс також замикався 150 мм траверзами. Таким чином два броньові пояси утворювали цитадель між баштами головного калібру.
Вище верхнього поясу борт був захищений бронею каземату гармат протимінного калібру. Він займав висоту від батарейної до верхньої палуби і простягався на всю довжину корабля. Товщина броні каземату становила 120 мм. Башти головного калібру захищала 250 мм броня, дах мав товщину 60 мм. Башти допоміжного калібру захищала 200 мм броня, дах — 50 мм.
Силова установка Силова установка Установка складалась з двох вертикальних 4-циліндрових парових машин потрійного розширення, які обертали два трилопатеві гвинти. Пару для них виробляли 12 парових котлів типу «Ярроу», розміщені в 4-х котельних відділеннях.
Потужність становила 19 800 к.с., що дало змогу забезпечувати швидкість у 20,5 вузлів.
Запас палива становив 1370 т вугілля і 150 т нафти, що забезпечувало дальність плавання у 4 000 миль на швидкості 10 вузлів.
Озброєння Вперше в історії австро-угорського флоту озброєння головного калібру складалось з гармат калібру 305 мм. Чотири гармати фірми «Шкода» були розміщені попарно у двох баштах - у носовій та кормовій частині відповідно. Гармати мали сектор обстрілу 290°. 450-кг бронебійний снаряд мав початкову швидкість 800 м/с і далекобійність 20 км.
Вісім 240-мм гармат розміщувались попарно у 4 баштах уздовж бортів в середній частині корабля, позаду башт головного калібру. Башти мали сектори обстрілу 145° і кут підвищення +20°. Скорострільність становила 2,5 постріли в хвилину.
Двадцять 100-мм гармат розміщувались вздовж бортів. 16 гармат - в батареї-цитаделі, розташованій між баштами головного калібру під верхньою палубою, і 4 - в двох броньованих надбудовах на верхній палубі, між баштами калібру 240 мм. Всі гармати розміщувались окремо, відгороджені одна від одної броньованими перебірками. Снаряд масою 13,8 кг мав початкову швидкість 900 м/с і далекобійність 15,2 км.
Шість 70/45-мм скорострільних гармат були встановлені на даху кожної з башт. Крім того, на кораблях були встановлені чотири 47-мм скорострільні гармати Skoda QF.
Торпедне озброєння складалось з трьох 450-мм торпедних апаратів - два бортові, і один кормовий. Бортові апарати розміщувались під першою баштою під кутом до діаметральної площини. На кожному кораблі був боєзапас у 10 торпед.
Представники Назва Верф Закладений Спущений на воду Вступив у стрій Доля «Ерцгерцог Франц Фердінанд»SMS Erzherzog Franz Ferdinand «Stabilimento Tecnico Triestino», Трієст Зданий на злам у 1926 році «Радецький»SMS Radetzky «Stabilimento Tecnico Triestino», Трієст Зданий на злам у 1921 році «Зріньї»SMS Zrínyi «Stabilimento Tecnico Triestino», Трієст Зданий на злам у 1921 році
Історія служби Кораблі взяли обмежену участь у Першій світовій війні при обстрілі узбережжя Італії, бою в протоці Отранто.
Після завершення війни перейшли до Королівства Югославії. Для захисту від атак італійського флоту два кораблі перейшли під опіку флоту США. За Сен-Жерменським мирним договором усі кораблі цього класу передали Італії. Панцерники «Радецький», «Зріньї» продали на брухт 1920 року, а «Ерцгерцог Франц Фердинанд» 1926 року.
Галерея
Посилання
Панцерники класу «Радецький»
Джерела С. А. Балакин. ВМС Италии и Австро-Венгрии 1914—1918 гг. — Москва: Моделист-конструктор, 1997. — 32 с. — (Морская коллекция № 4 (16) / 1997). — 6000 экз. All the World's Fighting Ships 1860—1905 / R. Gardiner. — London: Conway Maritime Press, 1979. — 448 p. — ISBN 0-85177-133-5