Олександр Костянтинович Виговський (герб Абданк; 1649 — 28 грудня 1714, замок в Торчині) — бенедиктинський абат (1690–1705), єпископ Луцький. У квітні 1696 призначений Яном III Собеським Референдарем великим литовським, абатом у СецехувіUrzędnicy centralni i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku. Spisy". Oprac. Henryk Lulewicz i Andrzej Rachuba. Kórnik 1994, s. 251. Довірений Августа II. Відлучений папою Олександром VIII за примусове сходження на престол абата в монастирі на Лисій горі.Дворянський титул, наданий родині Лучичів Виговських імператором Леопольдом I Габсбургом , описаний у дворянських книгах Шляхетного родоводу Виговських під номером А 350 від 1832 року.

Виговський був членом Сандомирської конфедерації 1704 р. Actum In Castro Sandomiriensi Sabbatho Ante Festvm Sanctorum Viti et Modesti martyrum proximo, Anno Domini millesimo sptingentesimo quarto, [b.n.s.]..

Походження та життя Належав до роду Лучичів Виговських, син хелмінського підчашия Костянтина Остафійовича Виговського та Регіни Мещеріної, рідний племінник гетьмана Івана Виговського. Рідний брат Конюшого, ВКЛ Данієля Виговського та Магната Габріеля Виговського також луцького унійного єпископа Йосипа Виговського.Олександр мав 6 братів та одну сестру.Єпископ Олександр Виговський народився 1649 року в українській православній шляхетській родині (Лучичів) гербу Абданк. Його батько був рідним братом українського гетьмана Івана Виговського, а Йосиф, брат Олександра - греко-католицьким єпископом Луцьким і Острозьким. Охрещений 25 (15 за юліанським календарем) березня 1653 року на Замойщизні у Польщі. Змінив віросповідання на католицьке перед навчанням у семінарії. У 1681 році отримав нище свячення, а пізніше - три наступні (субдиякона, диякона і священника). Опісля призначений прелатом-кантором Київської кафедральної капітули та (завдяки підтримці короля Яна ІІІ Собеського) - каноніком катедр у Плоцьку і Вроцлавку, а 1689 року - абатом бенедиктинського монастиря Святого Хреста на Лисій горі. Після двох провальних голосувань насильно впроваджений на цю посаду 1690 року замість обраного та підтриманого Святішим Отцем іншого священнослужителя. У 1696р. король за три місяці до своєї смерті призначив його також духовним референдарем Великого литовського князівства.

Польська дослідниця Магдалена Уйма прямо зараховує Олександра, Стефана, Данила, Петра, й Габріеля Виговських до близьких товаришів родини Собеських. Служба при дворі Собеських не випадкова адже прямі представники родни лучичів виговських мали привілеї французької династії Валуа а саме Від Генріха III та іньших перечисленних, Ваза, Сфорца, Ягелони, Баторі, самих могутніх династій Речі Посполитої та ВКЛ. У роду Собеських є дуже прямий зв'язок із Генріхом III Валуа: брат Антуана — François de La Grange de Montigny, відомий маршал Франції, служив за Генріха III. Саме ця лінія La Grange була при французькому дворі Валуа. Та мае зв'язок з Замойськими з роду яких походила Дружина Яна III Марія Казимира Луїза де Лагранж д'Аркен тому Виговські століттями служили европейській монархії про що свідчать грамоти та привілеї данні родині за службу 1546 Підтвердження по клопотанню королеви Бони Сфорци привілей Сігізмунда I Овруцьким боярам 1554 Привілей Сігізмунда II Августа 1570 Грамота Сігізмунда II Августа 1581 Грамота Стефана Баторія 1611 Грамота Сігізмунда III 1633 Грамота Владислава IV 1574 Привілей Генріха III Валуа 1541 Грамота Привілей Сгізмунда І перша згадка Лучичів 1560 Грамота Сігізмунда ІІ Августа

Підтримав курфюрста Саксонії Августа II Фрідріха, обраного королем Польщі в червні 1697 року. Більше того, прислужився в захопленні на Вавелі оригінальних королівських клейнодів для проведення церемонії його коронації в Кракові, а також в інших справах. Із вдячності за послуги король номінував о. Виговського Луцьким єпископом-ординарієм 9 вересня 1701 року (після смерті архіпастиря Франциска Пражмовського 3 вересня цього ж року). Проте Святіший Отець підтвердив це призначення лише 1 жовтня 1703 року, зобов'язавши номінанта реорганізувати в повіреній дієцезії Духовну семінарію та відновити єпископську курію. 18 листопада цього ж року був висвячений на єпископа у варшавській колегіаті св. Йоана Хрестителя ординарієм Познанським Миколаєм Станіславом Свєнціцьким, який раніше був єпископом Київським (співконсекратори - єпископ-помічник Гнєзненський Стефан Антоній Мдзевський, колишній єпископ-помічник Луцький, та єпископ-помічник Перемишльський Павло Константин Дубравський, який був адміністратором вакантної Луцької дієцезії).Хоча новопризначений єпископ через підтримку непопулярного короля не користувався значною повагою в суспільстві, проте в історії Луцької дієцезії його понтифікат оцінюється позитивно. Впродовж перших років свого служіння провів певні церковно-адміністративні зміни, надавши їм необхідне фінансово-майнове забезпечення. Проте найбільшою заслугою архіпастиря стала турбота про дієцезіальні семінарії. Опікуючись двома вже існуючими від 1685 року в Янові Підляському (нині - Польща) та від 1638 року в Олиці, 21 вересня 1711 року заснував третю в єпархії семінарію у Венгрові (нині - Польща) завдяки фундації воєводи Плоцького Яна Красінського від 14 вересня цього ж року, довіривши навчальний заклад згромадженню Священників Спільного Життя (бартоломітам, комуністам). А 29 жовтня 1713 року утворив четверту семінарію із власної фундації - у Луцьку. В останні місяці свого життя розпочав будівництво мурованого костелу в Янові Підляському.Наприкінці 1714 року, рятуючи жителів Торчина, що був власністю луцьких єпископів, та людей ближніх сіл від морової язви, єпископ Виговський сам помер від цієї ж хвороби 28 грудня, поховали в крипті Луцької катедри Пресвятої Трійці.

Період в абатстві Лиса Гора У 1689 Виговський був висунутий на посаду абата. Раніше — королівський секретар Яна III Собеського .

Силою зійшов на престол абата проти волі монастиря Лиса Гора, який обрав свого абата Кристина Мірецького, затвердженого папою Інокентієм XI.

На виборах 1689, незважаючи на підтримку королівських делегатів, нунцій, а потім єпископа, Виговський отримав лише один голос підтримки. 10 січня 1690 відбулися другі вибори, на яких шляхом обману було звільнено Мірецького та деяких його прихильників, що спонукало Виговського проголосувати за себе . Тож Виговський став абатом, зійшовши на престол з волі короля, але проти волі папи Олександра VIII, якого Лисогірський монастир відлучив від церкви. Папа безуспішно намагався скасувати це в Римі. Нарешті, папа Климент XI, близько 1705-1706, змусив Виговського покинути маєтки абата.

Сучасний літописець монастиря отець Яцек Яблонський представляє абата як благодійника, що перебудовував монастирські стіни, щедро прикрасив церкву та залишив гідні резиденції своїм наступникам вгорі (у монастирі) та знизу (у Старій Слупії).Портрет його писав в 1712 р відомий італійський живописець епохи бароко Мікеланджело Паллоні

Примітки

Джерела Filip Sulimierski, Bronisław Chlebowski, Władysław Walewski, Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, t. XII, Warszawa, 1880—1902, ss. 405—406. Jabłoński J., Drzewo żywota z raiu Naprzód na Górze Jerozolimskiey Kalwaryi , wyd. Sanguszkowa Konstancja, Kolumba, Kraków 1736-38: Jakub Matyjaszkiewicz.