Гепати́т C (також — вірусний гепатит С) — інфекційне захворювання, яке спричинює вірус гепатиту C (HCV) і уражає як печінку, так й інші внутрішні органи та тканини лімфоїдного та нелімфоїдного походження (зокрема, кістковий мозок, щитоподібну залозу тощо) — так звана позапечінкова локалізація вірусу. Інфекція часто перебігає безсимптомно, але хронічна її форма призводить до утворення фіброзу в печінці і в кінцевому результаті до цирозу, чи первинного раку печінки (гепатоцелюлярної карциноми). Зараження відбувається парентерально, від прямого попадання вірусу з крові у кров, під час внутрішньовенного вживання наркотиків, чи при переливанні крові, внаслідок погано стерилізованого медичного обладнання. Вірус зберігається в печінці у близько 85 % інфікованих. Стандартно гепатит C лікують за допомогою противірусної терапії, і до 95 % людей, що проходять таке лікування, видужують, але доступ до діагностики та лікування є низьким.
За деякими оцінками, 130—170 млн людей у світі інфіковані гепатитом C з приблизно 1 млн нових випадків зараження на рік. За оцінками ВООЗ, у 2022 році приблизно 242 тисячі людей померли від гепатиту С, переважно від спричинених ним цирозу та гепатоцелюлярної карциноми.
Початок наукових досліджень HCV припадає на 70-ті роки XX ст., існування вірусу гепатиту C доведено на генетичному рівні в 1989 році. Гепатит С заражає тільки людей і в експерименті шимпанзе. На сьогодні не відомо про наявність цієї хвороби у інших тварин. Вакцину проти гепатиту С поки що не створили.
Гепатит C часто не має симптомів, але хронічна інфекція може спричинити прогресуючий фіброз печінки, а за кілька років — цироз. При прогресуванні цирозу виникає печінкова недостатність, може іноді розвиватися цироз-рак печінки. Через розширення вен стравоходу та шлунка ймовірне виникнення смертельної кровотечі.
Пегільовані інтерферони і рибавірин — були десятки років стандартними ліками проти гепатиту С. Але в останні роки їх все більше заміщають у лікуванні гепатиту С нові препарати прямої противірусної дії, які в основі своїй є інгібіторами протеази і полімерази. Хворі на цироз чи рак печінки потребують трансплантації печінки, але після трансплантації вірус, як правило, повертається. Станом на 2017 рік хворобу вважають виліковною, адже за новими схемами лікування видужують більше 95 % пацієнтів, тоді як при лікуванні рибавірином і препаратами інтерферону цей відсоток ледь досягав 50.
Етіологія Вірус гепатиту C — це дрібний вірус з одноланцюговою РНК, що має оболонку. Він є членом роду hepacivirus родини Flaviviridae. Розрізняють сім основних генотипів HCV (1-7). У Сполучених Штатах генотип 1 спричиняє 70 % випадків, генотип 2 — 20 %, а кожен із решти генотипів — 1 %. Генотип 1 також найчастіше зустрічається у Південній Америці та Європі. В Україні переважають генотипи 1 і 3.
Епідеміологічні особливості
Відомо, що 130—170 мільйонів людей, а це складає ~3 % від населення світу, живуть із хронічним гепатитом C. Щорічно інфікується 3—4 мільйони осіб, а більше 350 000 людей помирає від хвороб, пов'язаних із гепатитом С. У XX ст. ці показники значно виросли як через ВВН, так і через застосування внутрішньовенного лікування та нестерильного медичного обладнання.
У США налічується близько 2 % хворих на гепатит C, і щорічно додається від 35 тис. до 185 тис. нових випадків хвороби. На Заході показники впали з 1990 року завдяки більш ретельній перевірці крові перед переливанням. У США від HCV щорічно помирає від 8 тис. до 10 тис. осіб. Прогноз говорить про те, що показник смертності виросте, бо інфіковані через переливання, яке було зроблене до перевірки крові на HCV, захворіють і помруть.
Показники інфекції вищі у деяких країнах Африки та Азії. У перелік країн із високими показниками входять: Єгипет (22 %), Пакистан (4,8 %) та Китай (3,2 %). Такий високий рівень захворюваності у Єгипті пов'язаний із вже припиненим масовим лікування шистосоматозу, для якого використовувалися недостатньо стерилізовані скляні шприци.
Механізм передачі Головний механізм передачі інфекції — гемоконтактний. Найпоширеніший шлях передачі у розвинутих країнах — це внутрішньовенне введення наркотиків (ВВН). У країнах, що розвиваються, основними методами передачі є переливання крові та небезпечні медичні процедури Причина передачі у 20 % випадків невідома, але у більшості з цих випадків найбільш імовірною причиною є ВВН.
Внутрішньовенне введення наркотиків ВВН називають найпоширенішим фактором ризику гепатиту C у багатьох частинах світу. Аналіз статистики 77 країн показав, що у 25 із них 60—80 % випадків гепатиту С припадає на населення, що вживає наркотики внутрішньовенно, включаючи США та Китай. У 12 країнах показник перевищив 80 %. Не менше 10 мільйонів наркозалежних, які вживають наркотики внутрішньовенно, інфіковані на гепатит C: Китай (1,6 мільйона), США (1,5 мільйона) та Росія (1,3 мільйона) мають найвищі показники. Показники гепатиту C серед ув'язнених у США у 10-20 разів перевищують рівень захворюваності серед загального населення; дослідження пояснюють цей факт надмірно ризикованою поведінкою, такою як ВВН і татуювання нестерильними засобами.
Ризик у системі охорони здоров'я Переливання крові, продуктів крові та пересадка органів без перевірки на вірус гепатиту C (HCV) створюють значну небезпеку зараження. У США було запроваджено комплексну перевірку у 1992 році. До того часу вірус гепатиту C знаходився приблизно в 1 з 200 одиниць крові, тоді як після 1992 року лише 1 з 10 000—10 000 000 одиниць крові містив вірус. Цей малий ризик зараження викликаний тим, що існує період 11—70 днів, який проходить між зараженням потенційного донору крові та його позитивним аналізом на HCV. У деяких країнах і досі кров не перевіряють на HCV через високу вартість аналізу. В Україні тестування крові донорів на вірус гепатиту C почалося з 2000 року.
Особа, яка зазнала поранення від уколу голки, якою користувався інфікований на HCV, має 1,8 % шансів заразитися на гепатит C. Ризик збільшується, якщо голка — порожниста, а рана — глибока. Існує ризик попадання слизу в кров, але він малий. Нульовий ризик спричиняє попадання крові на непошкоджену шкіру.
Лікарняне обладнання також є чинником передавання гепатиту C у випадку повторного використання голок та шприців, багаторазового використання медичного інструментарію, крапельниць чи нестерильного хірургічного обладнання. Незадовільні стандарти медичного та стоматологічного обслуговування — головна причина розповсюдження HCV у Єгипті, країні з найвищими показниками цієї інфекції у світі.
Статеві зв'язки Гепатит C може передаватись статевим шляхом ймовірно казуїстично. Хоча існує взаємозв'язок між ризикованими статевими відносинами та гепатитом C, невідомо, чи хвороба передається через вживання наркотиків, про які не згадується, чи через сам статевий акт. Докази підтверджують, що гетеросексуальні пари не піддаються ризику, якщо не мають статевих відносин з іншими людьми. Ризик зараження викликають статеві акти, що проходять із травмами анального каналу, наприклад, анальне проникнення або дії, що призводять до інфекцій, які передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ або герпес. Уряд США рекомендує використовувати презервативи для попередження гепатиту С лише громадянам з численними статевими партнерами.
Татуювання та пірсинг Татуювання збільшують ризик зараження гепатитом C у 2—3 рази. Це відбувається через застосування нестерильного обладнання чи повторного використання барвників. Татуаж або пірсинг, зроблений до середини 80-х років XX ст. або виконаний непрофесійно, вважається особливо небезпечним через недостатнє дотримання технологій стерильності. Ризик також збільшується при нанесенні татуювання великого розміру. Близько половини ув'язнених використовують повторно нестерильні засоби для татуювання. Дуже рідко татуювання у ліцензованих салонах має прямий зв'язок із зараженням інфекцією HCV.
Контакт із кров'ю Речі для особистого догляду, такі як бритви, зубні щітки, засоби для манікюру та педикюру, можуть контактувати з кров'ю. Ділитися ними ризиковано через можливість зараження на HCV. Людям потрібно уважніше ставитись до порізів, подряпин та інших кровотеч. HCV не розповсюджується через звичайні контакти, наприклад, обійми, поцілунки чи спільне використання кухонного приладдя.
Передача від матері до дитини Передача гепатиту C від інфікованої матері до дитини відбувається менше, ніж у 10 % випадків вагітності. Немає таких засобів, які б зменшували цей ризик. Інфікування може відбутися під час вагітності або ж під час пологів. Довгі роди можуть сприяти більшому ризикові зараження. Немає доказів того, що грудне вигодовування сприяє розповсюдженню HCV; однак, інфікована мати повинна уникати грудного вигодовування за наявності тріщини чи кровотечі у сосках або за високої концентрації вірусу в крові.
Клінічні прояви
Гостра форма При гепатиті C її відмічають лише у 15 % випадків зараження. Симптоми дуже часто помірні та нечіткі, включаючи знижений апетит, втому, нудоту, біль у м'язах та суглобах, а також втрату ваги. В окремих випадках гострої інфекції розвивається жовтяниця. Гостра інфекція минає без лікування у 10-50 % хворих, а у молодих жінок набагато частіше, ніж у решти населення.
Хронічна форма У 80 % інфікованих розвивається хронічне запалення. У більшості симптоми мінімальні або ж і зовсім відсутні протягом перших десятиліть хвороби, хоча хронічний гепатит C може асоціюватися з утомою. Гепатит C — перший чинник цирозу та раку печінки серед інфікованих людей протягом багатьох років. 10-30 % інфікованих через 30 років набувають цирозу. На цироз часто хворіють інфіковані вірусом гепатиту B чи ВІЛом, алкоголіки, особи чоловічої статі. Ризик набути раку печінки у хворих на цироз збільшується у 20 разів, щорічний показник — 1—3 %. Ризик для алкоголіків зростає у 100 разів. Гепатит C спричиняє цироз у 27 % випадків та у 25 % — рак печінки.
Цироз печінки призводить до високого кров'яного тиску у судинах печінки (портальна гіпертензія), накопичення рідини у черевній порожнині, швидкої появи синців та кровотечі, варикозного розширення судин, що особливо небезпечно при формуванні такого процесу в шлунку та стравоході, жовтяниці (пожовтіння шкіри), а також до ушкодження головного мозку у вигляді печінкової енцефалопатії. Через порушення метаболічної функції пенічки, можливий розвиток гепаторенального синдрому.
Асоціація з іншими хворобами Гепатит C також асоціюють із синдромом Шегрена, зі зменшеною кількістю тромбоцитів, хронічним захворюванням шкіри, цукровим діабетом ІІ типу та неходжкінськими лімфомами.
Діагностика
Діагностичні аналізи на HCV включають: аналіз на антитіла HCV, ELISA, Вестерн-блот та кількісний аналіз РНК HCV. Полімеразна ланцюгова реакція може виявити РНК HCV протягом 1-2 тижнів після інфікування, тоді як значно більше часу може піти на формування та прояв антитіл.
Хронічний гепатит C — це інфікування вірусом гепатиту C, що продовжується більше шести місяців, залежно від наявності його РНК. Через те, що хронічна інфекція зазвичай не проявляється симптомами протягом десятиріч, медики зазвичай виявляють її в ході аналізу функції печінки чи під час стандартної перевірки крові осіб групи високого ризику. Аналізи не розрізняють гостру та хронічну інфекції.
Специфічна діагностика Аналіз на гепатит C звичайно починають з аналізу крові для виявлення наявності антитіл до HCV, застосовуючи іммуноферментний аналіз. Якщо результат буде позитивним, то проводиться повторний аналіз для підтвердження результатів іммуноаналізу та визначення ступеня тяжкості. Аналіз на рекомбінантний іммуноблот підтверджує іммуноаналіз, а полімеразна ланцюжкова реакція РНК HCV визначає ступінь важкості. У разі, якщо РНК не виявлено, а іммуноблот — позитивний, це означає, що особа вже мала інфекцію, але позбулась її завдяки лікуванню чи без усякого втручання; якщо ж іммуноблот негативний — іммуноаналіз неправильний. Для того, щоб отримати позитивний іммуноаналіз, треба досліджувати інфекцію від шести до восьми тижнів.