Традиці́йне украї́нське весі́лля — це весілля в українському народному побуті — складна суміш обрядів різних діб, у якій розрізняють елементи родової екзогамічної епохи, впливи грецько-візантійського релігійно-містичного характеру і новіші українські.Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 232—247. Доступ: http://litopys.org.ua/encycl/euii020.htm Основні акти: сватання (в якому важливим моментом є згода молодої на шлюб), заручини, прикрашення гільця, печення короваю, запрошення гостей, дівич-вечір, церковне вінчання, весільний поїзд, перейма, розплетення коси у молодої, роздача короваю, переїзд молодої до молодого, «пригощування молодої», «комора», перезва, церковний «вивід» або обрядові зливки. В пізніші часи ритуал був значно спрощений.
Весільний обряд у системі сімейної обрядовості, як складової духовної культури українців, є одним із найбільш давніх та складнихБоряк О. О. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: ОБРЯДИ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с.. Весілля, як указує назва, це радісний та веселий обряд подружнього єднання молодих. Традиційне українське весілля складається з трьох обов'язкових циклів: передвесільного, весілля і післявесільного, кожен з яких складається з окремих обрядів, зокрема передвесільний — сватання, умовин, оглядин і заручин; весільний — дівич-вечір, випікання шишок, короваю, посаду молодих, дарування, розплітання коси та покривання молодої, перевезення посагу (приданого); а післявесільний — комора і гостиниДошлюбні, шлюбні стосунки. Весілля // Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник. — К.: Вид. центр «Просвіта», 2005. — С. 258. — 376 с. ISBN 966-8547-37-3..
Змовини
Спершу були змовини, на яких підписувалась шлюбна угода, яку записували в урядові книги та підписували свідки і молоді. Люди простіші в урядові книги умов не вписували, а домовлялися при свідках. На змовини скликались родичі та приятелі. Тут домовлялись також про посаг, віно, привінок. Посагом називали те, що батьки давали дівчині: гроші, золоті та срібні прикраси, намиста, посуд срібний, мідний, цинковий, одяг, коні, слуги. Якщо в молодої не було братів, то в посаг давали і землю. Якщо земля була в матері, то вона йшла не синам, а дочкам. Молодий записував віно і привінок. Звичай давати віно йшов ще з княжих часів, але він давався спочатку як викуп, а пізніше записувався самій молодій. У «змовному листі» записували посаг, віно та привінок. В лист записували також коли мало відбутись вінчання та весілля. Записували в листі також грошову заруку, на той випадок, коли одна із сторін не дотримиє умов. Змовні листи записували в урядові актові книги. Після одруження дружина самостійно володіла своїм віном, так само вона розпоряжалася власними або набутими маєтками, тобто мала право продавати, дарувати чи віддавати в заставу.
Після змовин були заручини і після заручин весілля. Після цього пара вважалася одруженою.
Сватання
Спершу хлопець разом зі старостами, досвідченими людьми з хлібом та гостинцями йшов в дім молодої. Якщо батьки дівчини згодні, вони давали благословення та дівчина приносила Весільний рушник парубку та пов'язувала рушник сватам, а хлопцеві затикала за пояс вишиту хустину. Якщо дівчина не згодна була йти до шлюбу, то замість рушників виносила гарбуза.
Заручини
На другий день відбувались «заручини». На заручини приходили до хати дівчини. Наречений приходив з дружбою, рідними та родичами з музикою і сідали за стіл. Під час гостини жених дарував подарунки та гостинці, після того батьки благословляли хлібом та житом. Потім молода пара сідала на «покутті», а гості співали пісні.
Оглядини
Оглядини Оглядини — традиційний передвесільний звичай в українців, що передував сватанням або відбувався після них, залежно від регіону. Основною метою оглядин був огляд родиною нареченого господарства, майна, хати та умов життя нареченої, а також оцінка її працелюбності, охайності та здатності до ведення домашнього господарства. У деяких місцевостях оглядини мали взаємний характер — родина нареченої оглядала господарство нареченого.
За етнографічними даними, оглядини були одним із найважливіших етапів шлюбної обрядовості та безпосередньо впливали на рішення щодо заручин і подальшого весілля.Гнатюк М. Українські народні звичаї та обряди. — Львів: Інститут народознавства НАН України.Борисенко В. Традиції і звичаї українців. — Київ: Либідь.
У різних регіонах України звичай мав власні назви та особливості. На Поліссі оглядини інколи називали «огляданням» або «виводинами», а в Галичині цей етап часто поєднувався із заручинами.Килимник С. Український рік у народних звичаях у історичному освітленні. — К.: Обереги.Денисюк І. Гуцульські традиції та обряди. — Львів: Світ.
У наукових описах підкреслюється соціальна функція оглядин: вони забезпечували узгодження очікувань між родинами, визначення економічної відповідності та зміцнення соціальних зв’язків. Термін «оглядини» також подано в академічному Словнику української мови у значенні перевірки або огляду майбутнього подружнього господарства.Словник української мови: в 11 т. — К.: Наукова думка. — Т. 5: стаття «оглядини».
Підготовка до весілля
Гільце
У суботу ввечері вили «гільце» (інші назви «вильце», «вільце», «деревце», «ріщка») — невелике деревце або гілку прикрашали квітами, це супроводжувалось також піснями, танцями та вечерею. В той самий день жінки пекли коровай, який прикрашали птахами з тіста та квітами. Гільце (священе дерево) втикали в хліб та прикрашали свічками, калиною, позолоченими горіхами, яблуками, рутою, кольоровими свічками. Гільце ставили в кутку навпроти образів. Гільце прикрашалось зверху донизу.
Вінки
У цей самий час роблять і барвінкові вінкиБоряк О. О. Барвінковий обряд («вінкоплетини») // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с. — С. 344.. Готові вінки позолочували. Інші дівчата мали вінки з рути та м'яти. Звичай плести вінки є дуже давнім. У бойків наприклад, збирання барвінку на вінок було цілим ритуалом. Звичай плести вінки це давній атрибут сонячного культу і особливо шлюбу. За свідченням Боплана, в 17 ст. вінки на руку надягали всі дівчата, які йшли просити на весілля.
Запросини на весілля
Коли гільце та вінки були готові, молода з дівчатами йшла запрошувати на весілля. Виходити з дому потрібно було в напрямку сонця. В цей самий час молодий зі своїми дружбами ходив також запрошувати. Молода кланялася кожному присутньому в хаті і навіть дітям, після цього подавала хлібець, спечений у вигляді шишки. Перед відходом їй дарували подарунки, які збирали дружки та дрібні гроші на «підківки до чобіток». Якщо в хаті була дівчина, вона приставала після запрошення до кортежу.
Після запросин, молода повертається до хати, де сідає на посад. Пізніше прибуває зі своїми дружбами та подарунками молодий, який сідає також на посад біля молодої. Після вечері цілу ніч тривали танці, а молодий залишався на ніч.
Коровай
Коровай пекли одружені жінки. Кожна жінка, яка була залучена до цього, мала принести з собою трохи борошна, яєць, масла і т. і. Молодиці заквітчувалися барвінком та мили руки. Під час приготування короваю, коровайниці співали ритуальних пісень. Коровай прикрашали виробленими з тіста сонцем, місяцем, голубами. Зверху коровай прикрашали обручем з тіста. Зверху встромляли шишку, помальовану начервоно. Крім коровая, пекли ще шишки, дивень, лежень. Після того як коровай садили в піч, починалися танці з лопатою та діжею, в якій місили тісто.
Вінчання
Вінчання відбувалося в неділю до обіду, після вінчання кожний на обід йшов у свій дім. Після цього молодий йшов до молодої. На вході відбувався «викуп молодої». Вінчання проводилося досвідченим священником. Молодята могли самі обирати ту церкву, яка їм найбільше подобалася.
Весілля Власне саме весілля починається з організації поїзду молодого до молодої. Розпочинають з обіду в молодого. На звуки музики до хати молодого збираються гості. Молодий виходить з хати разом з старшим боярином і вітає тричі товариство, після цього він вказує на парубків, які підуть з ним. Боярин знімає з парубків шапки і до кожної з них пришивалася червона стрічка або пучки барвінку. Це парубоцьке товариство називали боярами, а наймолодшого — князем. Такі самі відзнаки роздавали і світилкам, тобто дівчатам, які були присутні в поїзді молодого. Молодий сидів на покутті, по праву сторону сиділи дружби, а по ліву світилки. Після обіду боярин збирав гроші і після цього проводилися певні обряди.
Після обрядів під спів виряджалися в дорогу. Коли молодий від'їжджав, перед ним несли весільні корогви. У більшості місцевостей молодий з товариством їхали верхи. По дорозі до молодої відбувалися перейми, коли молодий мав платити гроші та вгощати тих, хто його зупинив.
Поїзд молодого зупинявся перед зачиненими воротами. Зі сторони молодого ідуть у двір два старости і за столом посередині двору зустрічають двох старост зі сторони молодої. Після «переговорів» за столом (викупу молодої) молодого впускають у двір.
Зустрічати поїзд молодого виходила мати молодої в вивернутому кожусі та з мискою води з вівсом в руках. Після того як молодий сідав коло молодої, починався розподіл подарунків між ріднею дівчини. Зі сторони молодої всіх обдаровували вишитими рушниками.
Після цього починали покривання* Весільні пісні: Покривання молодої // Пісні Явдохи Зуїхи / АН УРСР, Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського; упоряд., передмов. та примітки В. А. Юзвенко, М. Т. Яценко; відп. ред. О. І. Дей ; записав Г. Танцюра. — К.: Наукова думка, 1965. — 810 с.: ноти. — (Українська народна творчість). — C. 174—188.: розплітання косиРозплітання коси // Пісні Явдохи Зуїхи / АН УРСР, Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського; упоряд., передмов. та примітки В. А. Юзвенко, М. Т. Яценко; відп. ред. О. І. Дей ; записав Г. Танцюра. — К.: Наукова думка, 1965. — 810 с.: ноти. — (Українська народна творчість). — C. 111—122. та одягання серпанку. Молодій одягали очіпок, а мати пов'язувала намітку. Ця церемонія супроводжувалася співом. Після покриття голови молодої, приносли коровай та розподіляли його за порядком споріднення та за віком.
За короваєм ішов обряд перевезення молодої до хати молодого, який розпочинався вечереюШубравська М. М. Весілля. У двох книгах. Книга 1. — К., Наукова думка, 1970. — С. 27–28..
В понеділок відбувався другий день весілля і у вівторок третій.Четвертий день (за Б. Грінченком) у Галичині називався колачини. Проте в різних регіонах цей обряд міг відбуватися і пізніше.
Регіональні особливості
Весілля на Слобідській Україні
Цікаві звістки про весілля у слобожан і гетьманців надав у XVIII столітті Григорій Калиновський. Починалося діло з того, що посилалися старости до батьків молодої; вони брали з собою, яко посланці, хліб та посохи. При згоді молодої, вона давала старостам рушники, котрі у багатих були вишиті шовком або золотом. Старости поверталися до родини молодого, перев'язавши себе рушниками. З того дня молодий міг навіщати засватану дівчину. У суботу перед вінчанням (воно звичайно бувало у неділю вранці) наречена робила бенкет і вечерю подружкам з піснями й танками. Після вінця молоді йшли до батьків жениха на трапезу. Батько й мати жениха сиділи на кожусі, вивернутому уверх шерстю, і держали у руках хліб, котрим благославляли молодого, одпускаючи його на коні до молодої. Там батько й мати молодої виходили їм назустріч у вивороченому кожусі на кочерзі або на вилах з горщиком з водою або вівсом. На коня сідав родич молодої і немов утікав од бояр, котрі його доганяли теж на конях і приводили на двір, де він брав немов викуп за молоду. Викуп брав теж малолітній брат молодої за свою сестру.
Весільне вбрання