Усу́нь () — китайська назва кочового етносу, що на кінець ІІІ — початок II ст. до н. е. мешкав разом з юечжами на території Ганьсу, між горами Дунхуан та Цилянь, та, згодом, утворив велике об'єднання у басейні р. Ілі. Щодо етнічної належності, то «… усуні традиційно вважалися — починаючи з Юліуса фон Клапорта — індоєвропейцями з огляду певних фізичних рис… таких, як зеленуваті (блакитні) очі, руді (світлі) бороди…»Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. М., «Менеджер», 2003. Існує думка щодо тотожності усунів та деяких етносів, відомих з європейських джерел — ісседонівLindegger, P. Griechische und romische Quellen zum Peripheren Tibets. I. Frtihe Zeugnisse bis Herodot: derfernere skythische Nordosten, Zurich. 1979 К. А. Акишев, Г. А. Кушаев. Древняя культура саков и усуней долины реки Или. М., «Книга по Требованию», 2012. тощо. Показовою є наступна думка:
Е. де Ла Вісьє () запропонував гіпотезу, за якою згаданий у написах Культоби народ wδ’nn'p () відповідає усунь, и саме ця назва, можливо і є самоназвою цього народу, звернувши увагу на певні недоведені/ неспростовані тези, а саме: китайський етнонім усунь не є прямим перекладом; жодна велика навала кочовиків на пн. кордон Кангюю не залишалась поза увагою китайських політиків, й, відповідно, істориків; самоназва усунів у вимові близька согдійській *Wiðān (wδ’n), саме її було передано китайцями як Wūsūn (烏孫). Étienne de la Vaissière. Iranian in Wusun? A tentative reinterpretation of the Kultobe inscriptions. COMMENTATIONES IRANICAE. Санкт-Петербург. Нестор-История. 2013.
Хронологія основних подій історії усунів.подано за: Боровкова Л. А. Царства западного края во II—I веках до н.э. Институт востоковедения РАН, Крафт+, 2001.
182 р. до н. е. — юечжі розбивають маленьке царство усунь; вбито куньмі (правителя) усунь Наньдоумі. Усуні та син вбитого куньмі знаходять притулок у хунну; до 165 р. до н. е. — сина Наньдоумі Лецяомі призначено охороняти західні землі хунну; близько 163 р. до н. е. — Лецяомі розбиває юечжі та захоплює їх землі по р. Ілі; 161—160 рр. до н. е. — усуні тотально мігрують до р. Ілі, де, позбувшись влади хунну, утворюють власне незалежне об'єднання; 117 р. до н. е. — мирна угода між Усунь та Китаєм; 71 р. до н. е. — усунь та Китай починають війну проти хунну; значна перемога усуньців над останніми; 70-60 рр. до н. е. — максимальний розквіт держави усунь; 55 р. до н. е. — розвал держави усунь та поступовий занепад їхнього об'єднання.
Після розвалу об'єднання Усунь у китайських хроніках ще певний час згадувалися події в усуньському царстві.
Остання згадка Усунь — 435 −437 рр. — обмін посольствами з китайським царством Пн. Вей. Згодом об'єднання усунів остаточно розпалося під тиском жужанів, усуні мігрували на захід, та окремі роди усунів стали складовою багатьох сучасних етносів Середньої Азії.
Правителі (куньмі) усунів
Наньдоумі (? — 182) — останній правитель усунів в Ганьсу, вбитий юечжами. Лецяомі (160 — 99) — син Наньдоумі, засновник об'єднання Усунь у долині р. Ілі. Дзюньсюймі (99 — 94) — онук Лецяомі. Веньгуймі (94 — 60) — онук Лецяомі. Німі (60 — 57) — син Дзюньсюймі Уцзюту (57 — 55) — син Веньгуймі.
Примітки
Джерела. Посилання Чжан Цянь «Шицзи», гл. 123; Бань Гу. «Хань Шу». Усунь.