Просвітлення – використовуваний у релігійному значенні, перекладає кілька буддійських термінів і понять, зокрема бодгі, кеншо та саторі. Спорідненими термінами з азійських релігій є кайвалья та мокша (звільнення) в індуїзмі, кевала джнана в джайнізмі та ушта в зороастризмі.
У християнстві слово «просвітлення» вживається рідко, за винятком позначення епохи Просвітництва та її впливу на християнство. Приблизно еквівалентними термінами в християнстві можуть бути Божественне освітлення, кенозис, метаноя, одкровення, спасіння, теосис і навернення.
Переніалісти та універсалісти розглядають просвітлення та містицизм як еквівалентні терміни релігійного чи духовного розуміння.
Азійські культури та релігії
Буддизм Англійський термін «просвітлення» є західним перекладом абстрактного іменника bodhi, знання або мудрість, або пробуджений інтелект Будди. Дієслівний корінь budh- означає «пробудити», а його буквальне значення ближче до «пробудження». Хоча його найпоширеніше використання в контексті буддизму, термін буддхі також використовується в інших індійських філософіях і традиціях. Термін «просвітлення» був популяризований у західному світі через переклади Макса Мюллера в 19 столітті. Воно має західний відтінок раптового проникнення в трансцендентну істину чи реальність.
Термін також використовується для перекладу кількох інших буддійських термінів і понять, які використовуються для позначення проникнення ( праджня, кеншо та саторі); знання (vidhya); «видування» (Нірвана) тривожних емоцій і бажань і наступна свобода або звільнення ( вімутті); і досягнення стану Будди, прикладом якого є Гаутама Будда.
Індуїзм В індійських релігіях мокша (санскрит: ; звільнення) або мукті (санскрит: ; звільнення — обидва від кореня «випустити, відпустити») — це остаточне вивільнення душі або свідомості (пуруша) із сансари та припинення всіх страждань, пов’язаних із циклом повторюваної смерті. і переродження (реінкарнація).
Адвайта Веданта Адвайта Веданта (IAST ; санскрит: अद्वैत वेदान्त [ɐdʋaitɐ ʋeːdaːntɐ]) — це філософська концепція, згідно з якою послідовники прагнуть звільнення через визнання ідентичності Я (Атман) і Цілого (Брахман) через тривалу підготовку та навчання, як правило, під керівництвом гуру, що передбачає такі зусилля, як знання Писань, відмова від мирської діяльності та спонукання до безпосереднього досвіду ідентичності. Виникла в Індії до 788 року нашої ери, адвайта-веданта широко вважається найвпливовішою і найдомінантнішоюGandhi And Mahayana Buddhism, Journal of Oriental Studies 35:2 (1996), pp. 84-105 (accessdate=2011-06-10) підшкілою індуїстської школи Веданти (буквально, кінець або мета Вед, санскрит). філософія. Іншими основними підшкілами Веданти є та Двайта; тоді як другорядні включають Suddhadvaita, Dvaitadvaita та Ачінт'я-бгеда-абгеда.
Адвайта (буквально, недуальність) — це система мислення, де «Адвайта» відноситься до тотожності Я (Атман) і Цілого (Брахман). Визнання цієї ідентичності веде до звільнення. Досягнення цього звільнення нібито потребує тривалої підготовки та навчання під керівництвом гуру, однак Рамана Махарші назвав свій досвід смерті акрама мукті, «раптове звільнення», на відміну від крама мукті, «поступове звільнення», як на шляху Веданти Джнани йога.
Ключовими вихідними текстами для всіх шкіл Веданти є Прастханатраї — канонічні тексти, що складаються з Упанішад, Бхагавад Гіти та Брахма-сутр. Першою людиною, яка чітко закріпила принципи Адвайта-Веданти, був Шанкара Бхагавадпада, тоді як першим історичним прихильником був Гаудапада, гуру гуру Шанкари, Говінда Бхагаватпада.
Шанкара систематизував праці попередніх філософів. Його система Веданти представила метод наукової екзегези прийнятої метафізики Упанішад. Цей стиль був прийнятий усіма пізнішими школами Веданти.
Синтез Адвайта-Веданти, зроблений Шанкарою, коротко викладено в цій цитаті з , однієї з його (філософських трактатів): У половині куплета я викладаю те, що було викладено мільйонами текстів;
тобто лише Брахман реальний, світ є mithyā (не існує окремо),
і індивідуальне «я» не відрізняється від БрахманаShankara, Vivekacūḍāmaṇi
Неоведанта У 19 столітті Вівекананда відіграв важливу роль у відродженні індуїзму та поширенні Адвайта-Веданти на Захід через Місію Рамакрішни. Його інтерпретація Адвайта Веданти була названа «Неоведантою».
У доповіді на тему «Абсолют і прояв», виголошеній у Лондоні в 1896 році, Свамі Вівекананда сказав:
Вівекананда наголошував на самадхі як на засобі досягнення звільнення. Однак цього наголосу не можна знайти ні в Упанішадах, ні в Шанкарі. Для Шанкари медитація та Нірвікальпа Самадхі — це засоби отримання знання про вже існуючу єдність Брахмана й Атмана, а не сама найвища мета:
Модернізацію Вівекенанди критикували:
Нео-Адвайта Нео-адвайта — це нова релігійна течія, заснована на сучасній західній інтерпретації Адвайта-Веданти, особливо на вченні Рамани Махарші. Нео-Адвайту критикують за відкидання традиційних передумов знання священних писань і «зречення як необхідної підготовки до шляху джнана-йога". Відомими вчителями неоадвайти є Г. В. Л. Пунджа, його учні Ганґаджі Ендрю Коен , Мадхукар та Екхарт Толле.
Йога Основним засобом досягнення мокші є практика йоги (санскрит, палі: , /ˈjəʊɡə/, ), загальновідомий загальний термін для фізичних, розумових і духовних дисциплін, які виникли в стародавній Індії. Зокрема, йога є однією з шести астичних («ортодоксальних») шкіл індуїстської філософії. Різні традиції йоги зустрічаються в індуїзмі, буддизмі, джайнізмі та сикхізмі.
Джняна йога Класична адвайта-веданта наголошує на шляху джняна-йоги, поступовому вивченні та навчанні для досягнення мокші. Він складається з чотирьох етапів:
Samanyasa або Sampatti s,Adi Shankara, Tattva bodha (1.2) «чотирикратна дисципліна» (sādhana-catustaya), культивує такі чотири якості: (नित्यानित्य वस्तु विवेकम्) – здатність правильно розрізняти (viveka) між вічною (nitya) субстанцією (Брахман) і субстанцією (anya), яка є минущою. (इहाऽमुत्रा फल फल भोगवि भोगवि भोगवि भोगवि भोगवि भोगवि भोगवि भोगवि भोगविнету) - відречення (virāga) насолоди об'єктів (artha phala bhoga) у цьому світі (iha) та інших світах (amutra), як небо тощо. (शमादि षट्क सम्पत्ति) – шість складових якостей, Шама (контроль над ). Дама (контроль зовнішніх органів чуття). Упараті (припинення роботи цих зовнішніх органів, настільки стриманих, від погоні за іншими об’єктами, крім цього, або це може означати відмову від приписаних робіт згідно з біблійними розпорядженнями). (толерантність до ). (віра в Гуру і Веди). (концентрація розуму на Богові та Гуру). (मुमुक्षुत्वम्) – тверде переконання, що природа світу – це нещастя, і сильна туга за мокшею (звільнення від циклу народжень і смертей). Шравана, слухаючи вчення мудреців з Упанішад і Адвайта-Веданти, а також вивчаючи тексти Веданти, такі як Сутри Брахми. На цьому етапі учень дізнається про реальність Брахмана та тотожність Атмана; Манана, стадія роздумів над вченням; Дх'яна, стадія медитації на істину «що є Ти».
Бгакті-йога Шляхи бгакті-йоги і карма-йоги є допоміжними. У бгакті-йозі практика зосереджена на поклонінні Богу будь-яким способом і в будь-якій формі, як Крішна чи Айяппа. Сам Аді Шанкара був прихильником відданого поклоніння або Бгакті. Але Аді Шанкара вчив, що хоча ведичні жертвоприношення, пуджа та віддане поклоніння можуть вести людину в напрямку джнани (істинного знання), вони не можуть вести її безпосередньо до мокші. У кращому випадку вони можуть служити засобом отримання мокші через шукла гаті.
Карма-йога Карма-йога — це спосіб виконання наших обов’язків, нехтуючи особистими вигодами чи втратами. За словами Шрі Свамі Шивананди,
Карма-йога — це спосіб виконання наших обов’язків, нехтуючи особистими вигодами чи втратами. За словами Шрі Свамі Шивананди,
Джайнізм Джайнізм ( ; , Samaṇam, , , Джайнмат, ) — індійська релігія, яка прописує шлях ненасильства по відношенню до всіх живих істот. Його філософія та практика наголошують на необхідності власних зусиль, щоб рухати душу до божественної свідомості та звільнення. Будь-яка душа, яка перемогла своїх внутрішніх ворогів і досягла стану вищої істоти, називається джіна («переможець» або «переможець»). Найвищий стан цих досконалих душ називається сиддха. Стародавні тексти також називають джайнізм шрамана дхармою (самостійністю) або «шляхом ніргантх » (тих, хто не має прихильностей чи відрази). У джайнізмі просвітлення називається «Кевал Г'ян», а той, хто його досяг, відомий як «Кевалін».
У джайнізмі найвища форма чистого знання, якого може досягти душа, називається Кевала Джнана (санскрит: केवलज्ञान) або Кевала Ṇāṇa (пракрит: केवल णाण). що означає «абсолютний або досконалий» і Jñāna, що означає «знання». Кевала — це стан ізоляції джіви від аджіви, досягнутий за допомогою аскетичних практик, які спалюють кармічні залишки, звільняючи людину від рабства циклу смерті та переродження. Таким чином, Кевала Джняна означає нескінченне знання про себе та не-я, досягнуте душею після знищення всіх карм гхатії. Душа, яка досягла цієї стадії, досягає мокші або звільнення в кінці свого життєвого циклу.
Кажуть, що Махавіра, 24-й трітханкара джайнізму, 12 років дотримувався суворої аскези, перш ніж досяг просвітлення.
Кевала Джняна є однією з п’яти головних подій у житті Тіртханкари, відома як Кевал Джняна Кальянака та вшановується всіма богами. Кажуть, що Кайвалю лорда Махавіри святкували напівбоги, які побудували для нього Самосарану або велике проповідницьке зібрання.
Західне розуміння У західному світі поняття просвітництва в релігійному контексті набуло романтичного значення. Воно стало синонімом самореалізації та справжнього Я, яке розглядається як субстанційна сутність, яка прикрита соціальною обумовленістю.
Як просвітництво Використання західного слова « просвітлення » базується на передбачуваній схожості бодхі з Aufklärung, незалежному використанні розуму для розуміння справжньої природи нашого світу. Насправді з романтизмом більше, ніж з просвітництвом: наголос на почутті, на інтуїтивному проникненні, на істинній сутності поза межами видимого світу.
Пробудження: історичний період відновлення інтересу до релігії Еквівалентний термін «пробудження» також використовувався в християнському контексті, а саме Великі пробудження, кілька періодів релігійного відродження в американській релігійній історії. Історики та богослови виділяють три або чотири хвилі посилення релігійного ентузіазму, що відбулися між початком XVIII і кінцем XIX століття. Кожне з цих «Великих пробуджень» характеризувалося широкими відродженнями, очолюваними євангельськими протестантськими служителями, різким зростанням інтересу до релігії, глибоким почуттям переконання та спокути з боку постраждалих, збільшенням членства в євангельських церквах і формуванням нових релігійних течій і конфесій.
Освітлення Інший еквівалентний термін — це Ілюмінізм, який також використовував Поль Дем’євіль у своїй праці «Дзеркало розуму », де він розрізняв «ilumination subie» і «ilumination graduelle».Bernard Faure, Chan/Zen Studies in English: The State Of The Field Ілюмінізм — це вчення, згідно з яким процес людського мислення потребує допомоги божественної благодаті. Це найдавніша та найвпливовіша альтернатива натуралізму в теорії розуму та епістемології.Stanford Encyclopedia of Philosophy Це була важлива риса давньогрецької філософії, неоплатонізму, середньовічної філософії та, зокрема, ілюмінаційної школи ісламської філософії.