Альфредо Овандо Кандіа (; 5 квітня 1918 — 24 січня 1982) — болівійський військовий та політичний діяч. Генерал. Начальник генерального штабу, головнокомандувач збройних сил Болівії, президент країни у 1969—1970 роках.
Біографія Альфредо Овандо Кандіа народився 5 квітня 1918 року в місті Кобіха (, департамент Пандо, Болівія. Здобував освіту у столичному коледжі «Аякуччо» та у військовому коледжі, який закінчив з відзнакою. У 1934–1935 роках у складі болівійської армії брав участь у Чакській війні проти Парагваю. 1936 року вступив до військової академії, після закінчення якої 1939 року займав різні пости в болівійській армії, викладав у військовому коледжі, де здобув звання професора.
У квітні 1952 року Овандо підтримав загальне повстання, яке привело до влади партію Революційний націоналістичний рух. Керував відновленням знищених у квітневих боях збройних сил країни, того ж року йому присвоєно звання дивізійного генерала. Займав пост начальника генерального штабу, а з 1962 — головнокомандувача збройних сил Болівії.
У боротьбі за владу Коли 3 листопада 1964 року в місті Кочабамба 7-а дивізія повстала проти непопулярного президента Віктора Паса Естенсоро, а її підтримали інші військові частини, Овандо Кандіа зажадав від президента залишити пост. Наступного дня Віктор Пас вилетів до Перу, а генерал Овандо прийняв керівництво військовою урядовою хунтою. Однак на владу претендував колишній віцепрезидент генерал Рене Барр'єнтос, який був впливовою політичною фігурою, й 5 листопада Альфредо Овандо призначив його співголовою хунти. 6 листопада вони анулювали конституцію 1961 року та відновили дію конституції 1945 з поправками 1947 рокуСашин. Болівія. Нарис новітньої історії / М. «Мысль» , 1976 — С.116. Ситуація складалась так, що досвідчений Барр'єнтос контролював тільки ВПС Болівії, а генерал Овандо, який раніше з політикою зв'язаним не був, — всю сухопутну армію країниЛаврецький І. Р. Ернесто Че Гевара // М. «Молодая гвардия», 1978 серія ЖЗЛ — С. 308.
Оскільки ніхто з них не міг взяти гору, а Альфредо Овандо владою поступатись не збирався, генералам довелось іти на компроміси. 31 грудня 1965 року хунта оголосила про проведення в липні наступного року загальних виборів, на яких урядовим кандидатом мав виступити Рене Барр'єнтос.
Тимчасовий президент 4 січня 1966 року генерал Овандо зайняв пост тимчасового президента країни. На цьому посту Альфредо Овандо гарантував перемогу Барр'єнтоса на виборах 3 липня 1966 року. Напередодні виборів він увів до шахтарського центру міста Оруро 2-у піхотну дивізію, а до сільської місцевості були відряджені мобільні загони урядового блоку Болівійський революційний фронт і Болівійської соціалістичної фаланги. Міжнародні спостерігачі зафіксували масу серйозних зловживань — знищення бюлетенів, залякування виборців, фальсифікацію результатів голосування. Генерал Рене Барр'єнтос отримав більшість голосів, й Овандо 6 серпня 1966 року передав йому владу як конституційно обраному президентуСашин. Болівія. Нарис новітньої історії / М. «Мысль» , 1976 — С.125.
На чолі армії. Епопея Че Гевари Поступившись постом президента Барр'єнтосу, Альфредо Овандо залишився головнокомандувачем збройними силами Болівії. Суперництво двох лідерів країни тривало і за такого розподілу постів — болівійська преса відкрито писала, що генерал Овандо невдоволений станом справ і в будь-який момент може усунути Барр'єнтоса. Начальник генерального штабу армії полковник Маркос Васкес Семпертегі виступив із заявою, що у разі захоплення влади генералом Овандо він виступить проти нього. За деякий час Овандо усунув Васкеса з його посту, призначивши новим начальником генерального штабу генерал-майора Хуана Хосе ТорресаЛаврецький І. Р. Ернесто Че Гевара // М. «Молодая гвардия», 1978 серія ЖЗЛ — С. 309.
Однак невдовзі розбіжності Овандо й Барр'єнтоса відійшли на другий план. 23 березня 1967 року загін Ернесто Че Гевари — Армія національного визволення — здійснив першу бойову операцію проти урядової армії, убивши 6 та взявши у полон 14 військовослужбовців. Зі штабу 4-ї дивізії в Камірі про це повідомили начальнику генерального штабу Торресу, а той доповів Овандо й начальнику військової розвідки Федеріко АранеЛаврецький І. Р. Ернесто Че Гевара // М. «Молодая гвардия», 1978 серія ЖЗЛ — С. 311. Генерал Овандо як головнокомандувач узяв на себе керівництво операціями проти партизан, кинувши на пошуки загону 4-у дивізію (штаб в Камірі) та 8-у дивізію (штаб у Санта-Крусі) болівійської армії.
10 квітня загін Че Гевари знову став до бою з армією, атакувавши із засідки дві військові колони. Болівійська армія втратила 10 чоловік убитими й 30 полоненимиЛаврецький І. Р. Ернесто Че Гевара // М. «Молодая гвардия», 1978 серія ЖЗЛ — С. 280.
Подальші успішні напади партизан на армійські частини відбулись 8 і 30 травняЛаврецький І. Р. Ернесто Че Гевара // М. «Молодая гвардия», 1978 серія ЖЗЛ — С. 285, проте загін Че Гевари, що розділився на дві частини та не мав підтримки населення, був приречений.
«Ніч Святого Хуана» Сутички армії з партизанами збіглися з масовим невдоволенням болівійських шахтарів, які протестували проти низької зарплатні, поганого харчування та постачання. За умов партизанської війни, що почалась, про масштаби якої влада ще не могла отримати точну інформацію, генерал Овандо як головнокомандувач збройними силами віддав армії наказ зайняти копальні й шахтарські селища Катаві й Сігло ХХ. У ніч на 25 червня 1967 року, відому в Болівії як «ніч Сан-Хуана», армія захопила селища, розгорнувши репресії проти шахтарів. Було розстріляно 20 чоловік, 70 чоловік поранено. Генерал Овандо в заяві від 1 липня виправдовував цю акцію тим, що шахтарі готували напади на казарми, а президент Барр'єнтос узяв на себе всю відповідальність за те, що сталось, однак це не переконало опозицію. «Ніч Святого-Хуана» стала предметом розслідування в Національному конгресі й була засуджена як політичними партіями, так і католицькою церквою. Представник Націоналістичного революційного руху Лема Пелаес назвав її «одним із найжорстокіших злочинів, відомих в історії країни»Сашин. Болівія. Нарис новітньої історії / М. «Мысль» , 1976 — С.127-128.
Овандо й Че Гевара «Ніч Святого Хуана» не зблизила партизан Че Гевари з болівійськими лівими, й армія під командуванням Альфредо Овандо продовжила пошук кубинців у джунглях департаментів Чукісака і Санта-Крус. Для ліквідації загону «Хоакіна», що відокремився від загону Че Гевари, болівійське командування розробило операцію «Парабаньйо» й кинуло на його пошуки авіацію та частини 4-ї і 8-ї дивізійЛаврецький І. Р. Ернесто Че Гевара // М. «Молодая гвардия», 1978 серія ЖЗЛ — С. 294. 31 серпня загін було знищено на переправі ІєсоЛаврецький І. Р. Ернесто Че Гевара // М. «Молодая гвардия», 1978 серія ЖЗЛ — С. 297. 8 жовтня 1967 року в улоговині Кебрада де Юро були знищені й рештки загону Че Гевари, а самого його взято в полонЛаврецький І. Р. Ернесто Че Гевара // М. «Молодая гвардия», 1978 серія ЖЗЛ — С. 305. На світанку 9 жовтня генерал Альфредо Овандо у супроводі полковника Хоакіна Сентено Анайї та контр-адмірала Угартече прибув до селища Ігера, де утримувався Че Гевара. Після тривалих радіоперемовин з президентом Барр'єнтосом вони прийняли рішення про розстріл в'язняЛаврецький І. Р. Ернесто Че Гевара // М. «Молодая гвардия», 1978 серія ЖЗЛ — С. 321. Прийшовши до влади 1969 року Альфредо Овандо заявляв, що рішення про розстріл Че Гевари цілком лежить на сумлінні Барр'єнтоса, і що він сам виступав проти такого рішенняЛаврецький І. Р. Ернесто Че Гевара // М. «Молодая гвардия», 1978 серія ЖЗЛ — С. 333.
Перед поверненням до влади Суперництво між президентом Барр'єнтосом і головнокомандувачем Овандо знову почало зростати після того, як у серпні 1968 року колишній начальник генерального штабу полковник Маркос Васкес спробував скинути обох. Спроба перевороту провалилась, однак Барр'єнтос втратив довіру до Овандо й почав формувати «об'єднані пересувні загони з охорони порядку й розвитку». Їхнім завданням Барр'єнтос оголосив боротьбу з партизанським рухом, однак насправді вони мали стати гарантією його безпекиСашин. Болівія. Нарис новітньої історії / М. «Мысль» , 1976 — С.135. Відносини між двома генералами ще більше погіршились, але вони домовились, що Овандо займе пост президента після виборів 1970 року.
Коли 27 квітня 1969 року вертоліт президента Барр'єнтоса за нез'ясованих обставин розбився під час приземлення на аеродромі в Кочабамбі, генерал Овандо перебував у Вашингтоні (США) за запрошенням генерала Вільяма Вестморленда. Він негайно перервав візит та повернувся в Ла-Пас, але присягу як президент уже склав Луїс Адольфо Сілес Салінас. Це спричинило неприховане невдоволення Овандо, який заявив, що якщо Сілес відійде від «революційного курсу», то він усуне президентаСашин. Болівія. Нарис новітньої історії / М. «Мысль» , 1976 — С.136.
На початку травня 1969 року, після двох тижнів конфлікту Сілеса й Овандо, обидва зустрілись за «дружньою вечерею» і домовились. Після цього військове командування поширило заяву, в якій висловлювалась підтримка новому президенту, а Сілес Салінас провів прес-конференцію та заявив, що не варто більше торкатись цього «неприємного епізоду». Однак перемир'я було крихким. 21 липня 1969 року журнал «Newsweek» зазначав, що у керівництві болівійської армії дуже багато невдоволених політикою президента Сілеса, й вони бажали б замінити його на генерала Овандо. У ті ж дні, коли почалась підготовка до нових виборів, генерала Овандо називали як майбутнього кандидата в президенти. У вересні прибічники покійного Барр'єнтоса на чолі з полковником Лечіном склали змову з метою усунення як Сілеса Салінаса, так і Овандо, однак останній їх випередивСашин. Болівія. Нарис новітньої історії / М. «Мысль» , 1976 — С.146.
Президент Болівії
«Національна революція» 26 вересня 1969 року генерал Альфредо Овандо Кандіа здійснив військовий переворот та рішенням об'єднаного командування трьох родів військ був призначений президентом Болівії. У посланні до народу він заявив, що пропонує «народну, націоналістичну та революційну політику». «Нам потрібна і ми вимагаємо від імені Болівії енергійної підтримки робітників, селян, студентів, середніх шарів, які так довго чекали на здійснення своїх мрій і задоволення своїх потреб»Сашин. Болівія. Нарис новітньої історії / М. «Мысль» , 1976 — С.149. Того ж дня було опубліковано «Революційний мандат збройних сил».
До грудня 1969 року уряд Овандо запровадив державну монополію на експорт мінеральної сировини, зобов'язав експортерів передавати державі валюту, запровадив податок у 25 % на прибутки гірськорудних компаній США, скасував невигідний для країни нафтовий кодекс і скасував декрет № 07822 від листопада 1966 року, що ліквідував свободу профспілок. 16 жовтня Альфредо Овандо видав декрет № 08956, яким націоналізував власність нафтової компанії США «Болівієн галф ойл». 17 жовтня був оголошений «Днем національної гідності Болівії». На початку листопада Овандо вивів армію з гірськорудних центрів і шахтарських селищ. Була легалізована Комуністична партія БолівіїСашин. Болівія. Нарис новітньої історії / М. «Мысль» , 1976 — С.150. 16 листопада 1969 року Овандо відновив дипломатичні відносини з СРСР і країни обмінялись посламиСашин. Болівія. Нарис новітньої історії / М. «Мысль» , 1976 — С.193. Овандо залучив до уряду молодих інтелектуалів Хосе Ортіса Меркадо, Едгара Камачо, Оскара Боніфаса, Марсело Кірогу Санта-Круса, Антоніо Санчеса Лосаду. Його підтримали деякі члени Революційного націоналістичного руху та християнські демократи.
Опозиція