Рок-музика в Росії (Російська рок-музика, Російський рок) зародилася в СРСР в другій половині XX століття під впливом світової, насамперед західної, музики.
Історія Російська рок-музика в СРСР 1960-і роки
Рок в СРСР з'явився в 60-ті. До середини 60-х у Москві та Ленінграді сформувалися перші біт-гурти, що виконували кавер-версії зарубіжних хітів. Серед найраніших гуртів були «Сокол», «Скифы», «Скоморохи» і «Славяне» (гурти Олександра Градського). Одночасно з широким розповсюдженням бітломанії, практично в кожній школі створювався свій рок-гурт. Багато хто з цих колективів потім стали головними особами сцени 70-х («Рубиновая атака», «Удачное приобретение», «Машина времени»). Після завершення вищої освіти музиканти колишніх незалежних гуртів були змушені піти працювати за фахом або вступити в професійний колектив, якими на той момент були ВІА (вокально-інструментальний ансамбль). Але й після розпаду більшості найвідоміших команд 60-х і виїзду за кордон багатьох їх членів, рок-музика продовжувала розвиватися. У 1972 році московський гурт «Оловянные солдатики» записав магнітоальбом «Рассуждения». Також «Оловянные солдатики» записали пісню для мультфільму «Ну, погоди!» — «У попа була собака»).
Родоначальником ленінградської магнітоальбомной ери виявився Юрій Морозов (1973 р.), що описано в книзі Олександра Кушніра «100 магнитоальбомов радянського року», де роботи Морозова помилково названі також і першими альбомами радянського року в принципі (хоча це не так, оскільки на рік раніше це зробили «Оловянные солдатики», а ще в 1969 році це намагалися зробити «Скифы»). Важливим явищем першої хвилі російського року був Єреванський фестиваль, щорічно проходив в 1968-1972 рр. і збирав найбільші московські колективи.
1970-ті роки
Паралельно незалежній рок-сцені існувала офіційна (і від того набагато більш відома) сцена радянських ВІА. ВІА виконували музику, близьку до року (наприклад, «Весёлые ребята», «Цветы», «Голубые гитары»), і не дивно, адже в той час в них грали іноді повними складами колишні зірки рока 60-х. Незважаючи на те, що репертуар ВІА проходив твердження на худрадах, що складались з консервативних політпрацівників похилого віку, на початку 70-х на міньйонах виходили кавер-версії «The Beatles», а на концертах всі гурти обов'язково виконували сегмент, який складався з забійних кавер-версій. Співати свої пісні не дозволялося, тому що кожна пісня заносилась в програму, за кожен факт виконання якої автору тексту і музики, що обов'язково був членом Спілки композиторів, перераховувався гонорар. У разі виконання кавер-версій на пісні іноземних виконавців це було робити не потрібно. Гурти, яких це не влаштовувало, воліли вважатися самодіяльними. Однак це позбавляло можливості випускати офіційні платівки. Можливості для концертів це не обмежувало, так як гурти зазвичай були прикріпленими до окремого ВНЗ або факультету, що давало можливість виступати на великій сцені. Найвідомішим місцем виступи рок-гуртів 70-х у Москві став ДК «Енергетик» МЕІ, в якому на одному з концертів винесли чавунні ворота і викликали кінну міліцію для наведення порядку, в той час як хіпі підгодовували коней цукром, що «випадково завалявя в кишенях». У цей період в основному поширювалися не альбомні, а концертні записи, які переписувалися як самвидав від одного власника магнітофона — до іншого. Для московської рок-музики 70-х років було абсолютно нетиповим таке явище ленінградського року, як квартирник, що широко поширився пізніше — у 80-х роках. У Москві, окрім вже згаданих гуртів «Рубиновая атака», «Удачное приобретение», «Машина времени» особливо були відомі «Высокосное лето» (Записали один з рідкісних для 70-х магнітоальбомів), «Автограф», «Воскресение».
Рок-гурти Ленінграду 70-х, такі як «Мифы», «Россияне», «Санкт-Петербург», «Земляне», теж виступали на сцені виключно в електричному варіанті. Для рок-музики того часу, яка вимагала драйву, виступати в акустичному варіанті було безглуздо. Згідно з велінням часу і домінуванням стилів артрок, хард-рок і прогресив-рок групи 70-х мали відповідне звучання: це були вже згадані «Мифы», «Россияне», «Земляне», «Рубиновая атака», «Удачное приобретение», «Высокосное лето» (у чому можна переконатися в відношення останніх двох згідно з записами — «Удачное приобретение Live'74» і альбом групи «Высокосное лето» — «Лавка чудес» (1978)). Скоріше винятком був звук гуртів «Машина времени», «Оловянные солдатики», «Воскресение», що черпали натхнення безпосередньо в стилях 60-х років, а тому грали в більш м'якому звучанні. Це ж відноситься і до ленінградського гурту «Аквариум». Але помилково вважати, що кордон між роком, ВІА та авторською піснею було важко провести в 70-ті роки. Рок-фани однаково гидливо ставилися і до ВІА, і до бардівської пісні. Однак до 80-х років в світовій музиці з'явилися менш важкі стилі панк, new wave, що по свідченнях першого російського нью-вейв музиканта Василя Шумова (лідера гурту Центр, що виникла в 1980 році) призводило до ненависті з боку молодого покоління і до представників більш старшої хард-рокової генерації.
1980-ті роки
До кінця 70-х — початку 80-х в СРСР сформувався повноцінний рок-рух, який почав самоорганізовуватися не без допомоги влади. Щоб упорядкувати стихійний рух, в 1981 році був відкритий Ленінградський рок-клуб, перший рок-клуб в СРСР (під тихим наглядом КДБ). Завдяки рок-клубам, у рок-гуртів вперше з'явилася можливість легально записуватися і давати концерти, а у влади — тримати рокерів під спостереженням. У цей час було проведено перший рок-фестиваль «Тбілісі-80». Деякі гурти отримали доступ до радіо- і телеефіру завдяки програмі «Музичний ринг». Ця «відлига» дала поштовх другій хвилі російського року, особливо ленінградським гуртам в стилі «нью-вейв» — «Кино», «Алиса», «Аукцыон», «Оберманекен», «Странные игры» та ін.
Російський рок пережив важкий період в 1983-85 роках, коли з ініціативи К. У. Черненко на самодіяльні групи почалися гоніння, а організація концертів без участі державного монополіста була прирівняна до приватного підприємництва і загрожувала в'язницею. В цей період від подібних заходів особливо постраждали московські гурти: «Воскресение», «Браво», «Коррозия Металла»; їх концерти припиняла міліція, а окремі з їх учасників навіть побували під арештом (зокрема, Жанна Агузарова («Браво») і Романов Олексій Дмитрович («Воскресение»)).
Тільки в 1985 році була відкрита Московська рок-лабораторія, що дозволила столичним групам легалізувати свою діяльність. А з початком перебудови і гласності в 1985 році у музикантів з'явилася можливість виступати з концертами, не побоюючись кримінального переслідування за підприємництво та дармоїдство. Популярними стають ДДТ, Nautilus Pompilius, Зоопарк і Бригада С.
80-ті в історії російського року можна порівняти з пізніми 60-ми в зарубіжній рок-музиці. У містах СРСР були створені рок-клуби, сформувалися відомі, і частково діючі й до сьогодні рок-гурти (див.: Гурти російського року), з'явилися люди, що почали писати про рок-музику (Артем Троїцький, Олександр Житинський), пройшли великі рок-фестивалі («Літуаніка» — 1985-89, «Подольськ» — 1987), «Сирок» та ін. Прототипом російської рок-музики 80-х стала англо-американська рок-музика, а саме, такі її напрями як хард-рок, хеві-метал, «нова хвиля », а також панк-рок і частково пост-панк.
Багато пісень класичних російських рок-груп писалися і іноді виконувалися під акустичну гітару як авторська пісня. Це відбувалося в першу чергу на неофіційних концертах і «квартирниках». Таким чином, багато колективів 80-х були, в деякому розумінні, групою супроводу поета-пісняра. Часто гурти формувалися навколо такого автора текстів (а іноді і музики), який зазвичай вважався «лідером» і, так само як і гурт, ставав широко відомий. Такі персоналії нижче вказані в дужках після назв груп.
Регіональні сцени Незважаючи на те, що захоплення рок-музикою в СРСР було повсюдним, до кінця 80-х оформився ряд центрів радянського рок-руху, що помітно відрізнялися один від одного як за стилем, так і за організаційним особливостям. Перш за все виділяються три найбільших центру російського року — Москва, Ленінград (Санкт-Петербург) та Свердловськ (Єкатеринбург) .
Ленінград (Санкт-Петербург). У 1981 році в Ленінграді був створений Ленінградський рок-клуб, в який увійшли такі гурти, як «Пикник» (Едмунд Шклярський), «Зоопарк» (Майк Науменко), «Секрет» (Максим Леонідов, Микола Фоменко), «Мифы» (Геннадій Баріхновський), «Санкт- Петербург» (Володимир Рекшан), «НОМ» (Андрій і Сергій Кагадєєві), «Автоматические удовлетворители» (Андрій «Свин» Панов), «Объект насмешек» (Олександр «Рикошет» Аксьонов), «Бригадный подряд» (Микола Михайлов). Особливо культовий статус серед шанувальників отримали гурти «Аквариум» (Борис Гребенщиков), «Кино» (Віктор Цой), «Алиса» (Костянтин Кінчев), «Аукцыон» (Леонід Федоров) та «ДДТ» (утворилася в 1980 році в Уфі, Юрій Шевчук). Серед інших значних колективів були «Телевизор» (Михайло Борзикін), «Оберманекен» (Анжей Захаріщев фон Брауш), «Нуль» (Федір Чистяков), а також рок-бард Олександр Башлачев. Ленінградський рок являв собою добре організоване співтовариство, центром якого був рок-клуб, більшість активних членів якого добре знали один одного. Особливу роль в клубі грали Андрій Тропилло, який створив фактично першу в СРСР приватну студію звукозапису, і Борис Гребенщиков, який був центральною фігурою пітерської рок-тусовки. Музика більшості гуртів, як правило, являла собою аранжування пісень в акустичному виконанні, що дозволяло без особливих проблем виконувати їх на «квартирниках» і наближало пітерські групи до «традиційного» року 60-х. У той же час для ленінградської рок-тусовки був характерний великий інтерес до інших видів мистецтва — літератури, театру і кінематографу. Зустрічалися і металеві групи: «Август», «Фронт», «Союз». Москва, в якій в 1985 році була створена «рок-лабораторія» при Будинку Культури ім. Горбунова. Найвідоміші московські групи: «Машина времени» (Андрій Макаревич), «Воскресение» (Олексій Романов), «Карнавал» (Олександр Барикін), «Звуки Му» (Петро Мамонов), «Вежливый отказ» (Роман Суслов), «Бригада С» (Гарік Сукачов), «Ва-БанкЪ» (Олександр Ф. Скляр), «Небо іи земля» (Володимир Сігачов), «Крематорий» (Армен Григорян), «Браво» (Євген Хавтан). У Московській рок-лабораторії також стали з'являтися перші електронні рок-групи, такі як «Центр» ( Василь Шумов), «Ночной проспект», «Биоконструктор» та інші. Для столичної рок-музики (особливо, її першої хвилі) була характерна рання комерціалізація, що частково пояснювало те, що «Горбушка» була швидше центром неформальній рок-культури, ніж якоюсь стрижневою організацією для музикантів. Більшість московських рок-гуртів існували самі по собі й формували свій власний, ні на що не схожий стиль, як правило, що вирізнялося підкресленою несерйозністю і поблажливим ставленням до реальності. Ці якості досягли розквіту в 1990-ті роки і сприяли популярності таких гуртів, як «Тайм-Аут», «Несчастный случай »,« Манго-Манго », «Ногу свело!» та ін. Крім гуртів, виконуючих «класичний» рок, в 80-ті роки в Москві з'явився ряд колективів, що грали «метал» (хеві-метал): «Ария», «Мастер», «Черный кофе» (Дмитро Варшавський), «Круиз» (Валерій Гаїна), «Черный обелиск» (Анатолій Крупнов) та «Коррозия Металла» (Сергій "Паук" Троїцький).