Еріадор (; синд. Eriador, у перекладі — «Самотні Землі») — у творах «Сильмариліон» і «Володар перснів» — велика область на північному заході Середзем'я, розташована між Ліндоном та Синіми Горами на заході та Рованіоном й Імлистими Горами на сході.
Еріадор був домом для усіх без винятку Вільних народів Середзем'я, а також місцем багатьох важливих подій Другої та Третьої Епох. Наприкінці Третьої Епохи переважну більшість його населення складали гобіти з Ширу та Краю Брі.
Географія Межі та кордони У Першу Епоху
З робіт Толкіна відомо, що у Першу Епоху Сині Гори були значно значно більші та довші, ніж у наступні часиТолкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008, с. 383;J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The Lost Road and Other Writings, «Appendix: III. The Second 'Silmarillion' Map», p. 407 (for the maps, cf. pp. 408-11);J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The War of the Jewels, «Part Two. The Later Quenta Silmarillion: Of Beleriand its Realms (Chapter 11)», pp. 180-1 (for the maps, cf. pp. 182-5);, а Імлисті Гори були створені Морґотом ще до приходу ельфів, аби перешкодити Ороме, який часто навідувався до Середзем'я у мисливських справахТолкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008, «Квента Сильмариліон», розділ ІІІ «Про прихід ельфів і поневолення Мелькора»;. Схилами Синіх та Імлистих гір у Першу Епоху окреслювалися західні та східні межі Еріадору.
Еред-Енґрін (Залізні Гори), які простягалися північним краєм Середзем'я вузькою смугою з заходу на схід, становили північну межу Еріадору та відділяли його від земель вічного холодуТолкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008, «Квента Сильмариліон», розділ 14 «Про землі Белеріанду»;.
Не досить зрозуміло, де у Першу Епоху проходив південний кордон Еріадору. Немає достовірної інформації навіть про те, чи у ті часи існували річки Сірий Потік (Ґватло) та Луїн. Однак, ймовірно, що, якщо Сірий Потік і існував тоді, то він протікав по тому ж самому річищу, що й у Другу та Третю Епохи: через Еріадор майже до південного краю Синіх Гір, впадаючи у Море на захід від Білих ГірKaren Wynn Fonstad, The Atlas of Middle-earth, revised edition, p. 4;.
У Другу та Третю Епохи Як розповідається у додатках до «Володаря Перстенів»Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 965;:
У Другу, Третю та на початку Четвертої Епохи кордонами Еріадору були, відповідно: на півночі: Льодова затока Форохель; на північному сході та сході: Імлисті Гори (Хітаеґлір); на південному сході: річка Ґландуїн; на півдні: річка Сірий Потік (Ґватло або Ґватір); на південному заході: Велике Море (Белеґаер); на заході та північному заході: Сині Гори (Еред-Луїн або Еред-Ліндон).
Територія Еріадор був великою, переважно низовинною областю. У своєму найширшому місці він простягався на близько 675 миль зі сходу на захід, близько 690 миль з півночі на південь, на 740 миль з північного сходу на південний захід та на 750 миль з північного заходу на південний схід. Пагорби та кряжі знаходилися переважно у землях Арнору та Ширу та на східному узграниччі поблизу відрогів Імлистих Гір. На півдні та південному сході землі були, переважно, рівнинні з багатьма заплавами. На високогір'ї розташовувалися Рівенділ та Тролівські кряжі. Загалом, на півночі та північному сході територію Еріадору вкривали переліски та густі чагарники. Решта території була, переважно, рівнинна й поросла травою.
Клімат Клімат Еріадору загалом був досить вологим, з теплим літом та досить м'якими зимами, які, втім, інколи могли бути й дуже суворими та сніжнимиТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, пролог, «Про гобітів», с. 11-17;. Вітри дули з Моря, приносячи до області вологу та опади. Однак у північній частині крижаний вітер, переважно, дув з півночі, що також мало певний вплив на темтешній клімат.
Природні об'єкти
Річки Найважливішими річками Еріадору були: Лун (синд. Lhûn), яка текла через Сині Гори та у місці свого впадіння утворювала Затоку Лун, Брендівинна (синд. Baranduin), яка починалася з озера Вечорового (синд. Nenuial) та протікала східним та південним узграниччям Ширу, та Сірий Потік (синд. Gwathló), який у Другу та Третю Епоху був південною межею області. Територією Еріадору протікали також інші річки: Ґландуїн, що починався у Ереґіоні (Краю Гостролиста) та впадав у Сірий Потік вище Тарбада, утворюючи заболочені низькоділля Лебедіні (синд. Nîn-in-Eilph), Бруїнен (Шумна), яка протікала поблизу Рівендолу, Сиводжерельна (Мітейтель), що брала свій початок у Тролівських кряжах, і на якій знаходився Останній міст, Верболозка у Пралісі, Вода, а також Річка, Будяковий струмок та інші дрібні річки й струмки Ширу, які впадали у Брендівинну.
Інші природні об'єкти У центральній частині Еріадору знаходилося багато пагорбів та пагористих гряд, таких, як, наприклад, Емін-Берайд, Вечорові пагорби (Емін-Уял), Грозогори, а також Далекі схили, Білі Схили, Південні та Північні Схили та Великі Кургани (Тирн-Ґортад). Карен Вінн Фонстад у своєму атласі зазначає, що «довгі пасма (пагорбів) утворювали концентричні кола»Karen Wynn Fonstad, The Atlas of Middle-earth, revised edition, p. 72;. Не зважаючи на інтенсивну вирубку, здійснену нуменорцями у Другу ЕпохуJ.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), Unfinished Tales, part II «The Second Age», chapter IV «History of Galadriel and Celeborn»;, у Еріадорі наприкінці Третьої Епохи усе ще залишалися окремі терени, укриті лісом, як-от: Праліс на східному кордоні Ширу, Лісовий Кут, Чет-ліс біля Брійського пагорба, Тролівські чагарі, а також Ерін-Ворн у Мінгіріаті.
Ереґіон отримав свою другу назву «Край Гостролиста» через те, що на його території росла велика кількість цих деревТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, книга ІІ, розділ IV «Подорож у пітьмі»;.
Серед інших природних об'єктів у Еріадорі варто виділити Комарині Мочарі, а також Очеретяну твань та Межеві болота у Ширі.
Дороги та шляхи Східно-Західна дорога перетинала Еріадор з заходу на схід, з'єднуючи Рівенділ з Сірими Гаванями. Північна дорога (Зелений Шлях) починався у Форності та йшов на південь, зв'язуючи Арнор з ҐондоромТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, книга І, розділ ІХ "Під вивіскою «Брикливий поні»;. Обидва ці шляхи перетиналися у Брі.
Поселення Головними поселеннями ельфів у Еріадорі були Сірі Гавані, Ост-ін-Еділ у Ереґіоні та Рівенділ. Дунадани жили у Аннумінасі, Форності та на Грозогорах. Також існували невеличкі поселення людей у Краю Брі та стародавні нуменорські порти Лонд-даер Енед, раніше знаний як Віньялонде, та Тарбад.
Населення Еріадору
Вільні народи З робіт Толкіна відомо, що у Еріадорі проживали представники усіх п'яти Вільних народів, включаючи гобітів: Гноми — починаючи ще з Першої Епохи і надалі жили у копальнях та чертогах на східних схилах Синіх Гір, де колись існували їхні міста Ноґрод та Белеґост, а також у Казад-ДуміТолкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008, «Квента Сильмариліон», розділ Х «Про синдарів»;. Ельфи — серед яких були нандори (лісовий народ) у Першу ЕпохуТолкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008, глава 14 «Про землі Белеріанду»;, нолдори у Другу Епоху у Ереґіоні (750–1697 роки) та Рівендолі (починаючи з 1697 року)Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008, «Про перстені влади та Третю Епоху»;Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, додаток «В» «Друга Епоха»;. Енти — які подорожували великим лісовим масивом, що колись у Другу Епоху вкривав майже усі землі Еріадору та був винищений нуменорськими вирубками та вояками СауронаТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, розділ IV «Древлен»;. Гобіти — уперше з'явилися у Еріадорі близько 1150 року Третьої ЕпохиТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, додаток «В» «Третя Епоха»;, у Краю Брі від близько 1300 року Третьої Епохи, у Ширі починаючи з 1601 року та надалі, а на Західному Пограниччі з 31 року Четвертої ЕпохиТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 1031;. Люди (Середзем'я) — Адани та Східняни прийшли у Еріадор ще у Першу Епоху, а їхні нащадки жили залишалися там до початку Четвертої, проживаючи також у Брі та Ерін-ВорніJ.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), Unfinished Tales, «Aldarion and Erendis: The Mariner's Wife»;. Нуменорські гавані розташовувалися у Віньялонде та Тарбаді приблизно з 800 року Другої Епохи, а дунаданський Арнор було засновано 3320 року Другої Епохи.
Інші мешканці Еріадору Серед інших істот, які населяли Еріадор, варто відмітити наступних: Могильні привиди — злі духи, наслані Королем-Чаклуном з Анґмару для того, аби потривожити спокій дунаданських мерців у Великих Курганах починаючи з, приблизно, 1636 року Третьої ЕпохиТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, книга І, розділ VII «У домі Бомбадила»;Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, додаток «А», «Хроніки королів і правителів»;. Орки — про яких відомо, що вони становили частину населення Анґмару з приблизно 1300 по 1975 роки Третьої ЕпохиТолкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 966;, а також тримали під контролем перевали через Імлисті Гори з 2480 року Третьої Епохи, а також, починаючи з 2740 року, періодично вторгалися у різні частини Еріадору, включаючи Шир (2474 рік). Том Бомбадил та його дружина Золотинка, які жили на узліссі Пралісу; Тролі — які населяли Тролівські кряжі на північному сході ЕріадоруWayne G. Hammond and Christina Scull (eds), The Lord of the Rings: A Reader's Companion, p. 183;. Зокрема, з трьома тролями мали пригоду Більбо та Торін Дубощит і Компанія під час своєї подорожі до Самотньої Гори (2941 рік)Толкін Дж. Р. Р. Гобіт, або Туди і звідти / Переклад Олени О'Лір [Олена Бросаліна]. — Львів: Астролябія, 2007, розділ ІІ «Смажена баранина»; Вовки — у 2327 році Третьої Епохи вбили проводаря слідопитів Араґорна І та відтоді становили небезпеку для мандрівників. Велике вторгнення вовків до Еріадору сталося 2911 року у Довгу Зиму, коли вони по замерзлій кризі Брендівинної перейшли до Ширу.
Історія
Прадавні часи Ще до початку Першої Епохи три роди Ельфів пройшли землями Еріадору під час свого походу до Белеріанду, звідки мали відплисти до Валінору. Першими йшли Ваньяри, а одразу за ними — Нолдори, однак третій рід, Телери, затримався й рухався вперед лише по волі свого ватажка Ельве, який прагнув повернутися до Валінору.
Однак не всі Телери прийшли на захід, позаяк, коли їхній гурт досягнув берегів Андуїна, Ленве увів певну частину Телерів на південь, де вони стали Нандорами. Деякі з них пізніше увійшли до Еріадору й якийсь час жили там, доки Денетор, син Ленве, не привів усіх, кого зміг зібрати, до Оссіріанду, де вони стали відомі як Лаїквенді.
Наступними після Ельфів до Еріадору прийшли гноми з родів Рудобородих та Широкозадих. Після пробудження під горою Долмед, вони також опинилися у Белеріанді, де уперше зіткнулися з Синдарами близько 1250 року. Їхніми зусиллями було збудовано два великих міста Ноґрод та Белеґост у Синіх Горах, звідки ельфи Белеріанду отримували більшу частину зброї у війнах проти Морґота.