Кан Ювей (, 19 березня 1858 — 31 березня 1927) — китайський мислитель, філософ, вчений, державний та громадський діяч, лідер реформаторського руху в Китаї на межі XIX–XX ст. (наприкінці епохи Цін), апологет конституційної монархії, один з перших теоретиків китайського націоналізму. 1917 року наполягав на встановленні конституційної монархії після Синьхайської революції.
Біографія Молоді роки Кан Ювей народився 19 березня 1858 р. в повіті Наньхай провінції Гуандун в чиновницькій родині, що згідно з пізнішою автобіографією Кана, проводила свій родовід від кінця II тис. до н. е. і нараховувала 13 поколінь вчених. Стверджувалося, що засновником роду був , молодший брат засновника династії Чжоу. Його дід Кан Цзаньсю здобув ступінь цзюйженя при імператорі Сюань-цзуна, а батько Кан Дачу служив головою одного з повітів провінції Цзянсі. З дитинства почав вивчати конфуціанські науки. Від самого початку Кан Ювей проявив екстраординарні розумові здібності. У 11 років після смерті батька Кан Дачу опинився під опікою діда Кан Цзаньсю. З 19 років навчався у відомого фахівця з сунського неоконфуціанства Чжу Циці.
У 1879 році після тривалої медитації прозрів, побачивши в собі «досконало-мудрого». Тоді ж, відвідавши Гонконг, вперше відкрив для себе західну культуру. 1882 року Кан поїхав у Пекін складати державний іспит, але не склав його. Повертався додому через Шанхай, де купив велику кількість західних книг, перейнявся західним еволюційним вченням і західними політичними ідеями. У цей час Кан стає прихильником проведення фундаментальних реформ, ідейним натхненником яких на той час був Чжен Гуаньін. Однак альтернативою їм в ту пору йому представлялася широкомасштабна еміграція китайців до Бразилії.
У 1884–1885 роках створив основу своєї головної праці «Да тун шу» («Книга про Велике Єднання»), що містить ідеї конфуцінізованої комуністичної утопії, але з цензурних міркувань не зважився на публікацію. 1888 року, бувши вільним слухачем столичної академії Гоцзицзянь, направив перший (який не досяг адресата) меморандум імператору Ґуансюю (посмертне ім'я Децзун) з програмою соціальних реформ, що передбачала впровадження парламентаризму.
У 1888 Кан знову їде в Пекін складати іспит сянши, який приймав сам імператор Гуансюй. Кан заявляє на іспиті, що країна потребує реформ, але не був почутий владою.
У 1888 Кан їде в столицю складати іспит «хуейші», але провалює його. В кінці травня цього ж року з третьої спроби він все ж складає іспит і отримує похвалу від імператора. У липні разом з Лян Цичао Кан починає видавати єдину тоді в Пекіні неофіційну газету реформаторського спрямування «Чжунвай цзівень» (). Пізніше ґрунтується «». 1889 року повернувся до рідної провінції Ґуандун.
Політична діяльність У 1891 році у столиці провінції Гуандун і найбільшому місті південного Китаю Гуанчжоу (Кантон) Кан Ювей створив приватну школу, в якій поряд з конфуціанськими дисциплінами викладалися буддизм, даосизм, природничі та гуманітарні науки Заходу. 1893 року він отримав другий науковий ступінь цзюйжень.
У 1895 році, прибувши до Пекіна для складання іспитів на вищий ступінь цзіньши, він очолив спровоковане поразкою країни у японо—китайській війні 1894–1895 року, рух присутніх в столиці цзюйженей (понад 1200 осіб), які направили імператору складений Кан Ювеем і його учнями Лян Цичао і Май Менхуа колективний меморандум з 10 тис. слів з пропозицією реформ, що включали, зокрема, активне залучення на службу китайських емігрантів, що проживають за кордоном, перенесення столиці з Пекіна у давнішій Сіань, випуск державним банком паперових грошей, карбування розмінної монети, створення державної поштової системи, перетворення конфуціанства в повноцінну загальнодержавну релігію та створення при імператорі виборного дорадчого органу.
У 1895 році, отримавши ступінь цзіньши і ставши діловодом в Наказі громадських робіт в Пекіні, Кан Ювей почав видавати єдину в столиці неофіційну газету китайською мовою та організував політичний клуб «Товариство науки для посилення держави» (Цян Сюе хуй). Однак у тому ж 1895 році ця діяльність була заборонена, і Кан Ювей був змушений повернутися до педагогічної роботи у провінції.
У 1897 рік у Німецька імперія займає затока Цзяочжоу, після чого Кан Ювей знову звертається до імператора з проханням розпочати реформи в країні. Імператор доручає Кану детально викласти його бачення реформ. У відповідь на це в січні 1898 а Кан розробляє план реформ, взявши за основу досвід реформ Японської імперії після «Реставрації Мейдзі». У квітні 1898 Кан Ювей разом з Лян Цичао організують «Баогохуей» (досл. «Товариство захисту держави») (). 16 червня цього ж року в Літньому імператорському палаці імператор приймає Кана та призначає відрядженим секретарем Головного управління закордонних справ з правом безпосереднього доповіді імператору і приймає його пропозиції, відобразивши їх в наказі «Про встановлення основної лінії державної Політики»(«Мін дин го ши»), що ознаменувало початок короткочасного періоду «Ста днів реформ» (11 червня — 20 вересня 1898 року). Пізніше через протидію з боку Циси реформістський рух зазнало поразки. Кан Ювей мав намір скасувати традиційну систему іспитів на вчені ступені, створити університет у Пекіні та навчальні заклади західного зразка в провінціях, заснувати процедуру прийняття державного бюджету, провести модернізацію армії та флоту, перетворення адміністративної системи та ін. Кінець цієї реформаторської діяльності поклали зрада генерала Юань Шикая і палацовий заколот імператриці Ци Сі.
Після згортання реформ імператор Гуаньсюй був поміщений під домашній арешт, а брат Кан Ювея Кан Гуанжень був убитий. Кан за допомогою священника Тімоті Річарда добирається до Шанхая, звідки за допомогою співробітників британського о консульства їде в Гонконг.
Останні роки З Гонконгу Кан біжить до Японської імперії, де оголошує себе представником імператора і засновує у 1899 році «Баохуанхуей» (досл. «Товариство захисту імператора») () (за аналогією з японською «Реставрацією Мейдзі» апеляція до захисту імператора, в цьому випадку від Циси і її оточення), що ставить за мету проведення широких реформ в рамках освіченого абсолютизму. Щоб заручитися міжнародною підтримкою, Кан робить поїздку до Європи (через США і Канаду) та проводить зустрічі з європейськими монархами. Він також намагається створити міжнародну партію, об'єднуючу китайських емігрантів всіх частин земної кулі. Всього за 16 років еміграції, він відвідав 30 країн світу, включаючи Мексику, Палестину, Туреччину і т. ін. Багато років прожив у Швеції, де навіть купив собі віллу по сусідству з літньою королівською резиденцією в Стокгольмі.
Після Синьхайська революції Кан повертається на батьківщину і в 1913 рік у починає видавати журнал «Бужень» (досл. «Досить чекати!») (). Ставши лідером монархіст ів, Кан яро виступав проти республіканського ладу і вимагав повернення Пу І на імператорський трон. У 1917 рік у Кан разом з генералом Північної армії Чжан Сюнем, вірним слугою скинутої династії Цин, почав кампанію по реставрації імператорської влади. Але через деякий час їх війська зазнали поразки від армії, надісланій прем'єр-міністр ом Дуань Ціжуем.
У наступні роки Кан постійно заявляв про необхідність повернення Пу І на трон і проголошення конституційної монархії. Після вигнання Пу І з Забороненого міста, останній імператор Китаю влаштувався в Тяньцзіні, де Кан кілька разів його відвідував, але категорично відкинув запрошення на весілля.
Кан Ювей помер в 1927 рік у від харчового отруєння на бенкеті з нагоди власного 70-річчя (за китайським літочисленням, яке вважало вік від зачаття). Якийсь час після смерті його останки знаходилися в селі Ліцунь поблизу гори Цзаоршань. У 1945 у Кан був офіційно перепохований в Циндао, а в жовтні наступного року на могилі Кана пройшла церемонія встановлення меморіальної плити. Під час «Культурної революції» Кан розглядався китайської історіографією як самий затятий прихильник збереження влади імператора. Його могила була зневажений хунвейбінами, і його останки були розкидані по вулицях міста. 27 грудня 1985 рік а Кан був перепохований у гори Фушань, де було встановлено монумент на його честь. Тепер монумент охороняється державою як об'єкт культурної спадщини.
«Да тун шу» Основною проблемою, яку розробляв Кан Ювей, була модернізація країни при збереженні її культурної ідентичності. Намагаючись вирішити цю проблему, Кан Ювей шукав аналог західної теорії соціального прогресу в класичній конфуціанській літературі, внаслідок чого основним видом творчості для нього стали коментарі: «Чунь-цю Дун-ши Сюе» ("Вчення пана Дун Чжуншу про «Весну і осінь»), «Чжун юн чжу» ("Коментар до «Серединного і незмінного»), «Лунь юй чжу» ("Коментар до «Судження і бесідам»), «Лі юнь чжу» ("Коментар до «Записок про благопристойність»), «Мен-цзи вей» ("Тонкощі «Мен-цзи») та ін.
Головною працею, сконцентрувала в собі інтелектуальне спадщина Кан Ювея є «Да тун шу» (大同 书, «Книга про Великого Єднання»). Заголовок трактату відсилає до утопічного суспільства глибокої давнини, описаному Конфуцієм і Хе Сю. З приводу часу написання роботи ведуться суперечки: в «Автобіографії» Кан Ювей стверджував, що трактат був написаний в 1884 р., проте сучасні дослідники, починаючи з Лян Цичао, встановили, що книга була закінчена тільки в 1902 р., і до самої смерті мислитель вносив до неї поправки. Дві перших глави були опубліковані в журналі «Бу жень» в 1913 р., а в 1920 р., після заснування Ліги Націй, Кан Ювей вів переговори з Ф. Хірті про видання повного тексту англійською мовою. Переговори не увінчалися успіхом; китайською мовою книга вийшла окремим виданням тільки в 1935 р., через сім років після смерті автора. Перше сучасне видання вийшло в 1956 р. (301 с, близько 150 тис. ієрогліфів), і відтоді книга неодноразово перевидавалася, а в 1958 р. вийшов англійський переклад Лоренса Томпсона (перевиданий у 2003 р ). 1976 року вийшов переклад на японську мову, виконаний Сакаде Есинобу. У сучасному Китаї книга включається в списки «100 книг, що вплинули на долю людства». Мао Цзедун вказував, що Кан Ювей представив зримий образ майбутнього світового комунізму.
Книга містить опис суспільства далекого майбутнього, звільненого від расових і національних антагонізмів, суспільства рівності чоловіків і жінок, суспільства, позбавленого державних кордонів, і керованого за допомогою демократії. Відштовхуючись від тези Конфуція щодо двох станів суспільства: колишнє ідеальне — Велике єднання: «Коли діяло Велике дао, Піднебесна належала всім», та сучасне — Мале процвітання (сяо кан): «Нині, коли Велике дао вже сховалося, Піднебесна належить окремим родинам», — що зазвичай трактується як протиставлення ідеї загальної рівності і приналежності всього всім, з одного боку, і розділеності світу — з іншого. Кан Ювей визначив, що «Шляхом» (дао) суспільства Великого єднання є «циркуляція гуманності» (жень юнь), а «шляхом» суспільства Малого процвітання — «циркуляція благопристойності» (чи юнь), і в останньому стані Китай перебуває з часів Конфуція, понад 2 тисячі років.
Цю концепцію Кан Ювей зв'язав ідеями Мен-цзи, Дун Чжуншу, школою текстів нових писен, традицією «Гун'ян чжуань» ("Коментар Гун'яна до «Чунь цю» і історіософської доктриною Хе Сю стосовно трьох стадій розвитку суспільства. Відповідно до традиційного китайського світогляду, що представляє світ як просторово—часовий континуум, ця доктрина передбачала кореляцію стадіальних змін у часі і просторі: «Для епохи Перебування в хаосі (цзюй Луань) внутрішнім є окрема держава, а зовнішнім — весь Китай; для епохи підйому до рівноваги (шен пін) внутрішнім є весь Китай, а зовнішнім — варварське оточення; для епохи Великого рівноваги (тай пін) далеке і близьке, велике і мале стають єдиним».