Сун Їнсін (宋应星, 1587 — 1666) — китайський вчений-енциклопедист та мислитель часів династії Мін.
Життєпис Народився у 1587 році в повіті Фенсінь, сучасна провінція Цзянсі. Його дід Сун Цзін перед смертю очолював цензорат (1546–1547), старший брат Сун Їншен у 1615 році, як і Сун Їнсін, що отримав середній вчений ступінь цзюйжень, був очільником Гуанчжоу. Сун Їнсін шість разів брав участь у столичних іспитах в Пекіні на вищий вчений ступінь, але так і не став цзіньши), після чого зосередився на практичних питаннях.
Багато подорожував по країні для збору відомостей про сільське господарство, промисловість, економіку і політику. У 1635–1638 роках викладав у школі повіту Фен'ї (Цзянсі). У 1638 році його призначено судовим інтендантом округи Тінчжоу (сучасний повіт Чантін) провінції Фуцзянь, де прослужив до 1640 року.
З 1641 року керував округом Бочжоу, сучасна провінція Аньхой. Після повалення маньчжурами династії Мін у 1644 році відійшов від справ і вдома вів життя відлюдника. Помер у 1666 році.
Наукова діяльність
Економіка Сун Їнсін пропонував реформи для запобігання кризи у суспільстві. На його думку, багатство створюється продуктивними силами, і гроші не повинні бути його мірилом. Суспільство досягне благоденства при більшому виробництві товарів споживання. У деяких положеннях він збігався з ідеями Адама Сміта.
Природознавство Сун Їнсін пояснюв походження та існування всіх речей за допомогою теорії Великої порожнечі єдиної субстанції — пневми і структурують її в тілесні форми сил інь—ян і п'яти елементів (стихій). Він вказував на подібність між живим і неживим, виходячи з єдності складової їхньої пневми-ци. Близько підійшов до принципу збереження матерії. Займався вивченням акустики і зауважував, що поширення звуку відбувається за рахунок хвилеподібної вібрації повітряного середовища.
Астрономія Сун Їнсін писав про постійну природну мінливості небесних об'єктів і критикував традиційну теорію, за якою сонячні затемнення корелятивно пов'язані з людськими справами.
Тянь гун кай у Вона являє собою прекрасно ілюстровану енциклопедію з трьох цзюанів і 18 глав (пянь). Вона включає 123 забезпечених пояснювальним текстом дереворізів і 33 розділів з детальним описом сільського господарства, ремесел і промислів: вирощування зерна, шовківництва, ткацтва, фарбування, видобутку солі, виробництва цукру, рослинної олії і вина, керамічного і порцелянового виробництва, обробки нефриту та металургії, виготовлення паперу і чорнила, видобутку вугілля, суднобудування і проч. Багато уваги приділено технічним досягненням, і фактичним даним про метали, солі, глини, вапняки, галуни та інші види виробничої сировини, а також усього, що пов'язане з розвідкою, гірництвом і методами переробки корисних копалин.
Твори Написав понад десяток книг, з яких збереглися лише п'ять: «Е і» («Неофіційні обговорення»), «Лунь ці» («Судження про пневме-ці»), «Тань тянь» («Бесіди про небо»), «Си лянь ши» («Поема про задуми та жаль») і «Тянь гун кай у» («Розкриття природних речей, явлені небом», (інший переклад — «Використання дарів неба (природи)»). Перша створена у 1636 році, решта — у 1637 році. Втрачені такі твори, як фонологічний «Хуа інь гуй чжен» («Повернення до правильного зображенню звуків»), «Мей лі цзянь» («Пояснення великої користі»), «Чжи янь ши чжун» («Десять хитромудрих промов»).
Джерела Lu Lien-chê. Sung Ying-hsing // Eminent Chinese of the Ch'ing Period / Ed. By A.W. Hummel. Vol. 2. Washington, 1944, p. 690.
Примітки
Інтернет-ресурси Song Yingxing at China-corner.com Song Yingxing at Jongo Knows Tiangong Kaiwu Picture Gallery at ECHO Chapter 13, Papermaking, at rice-paper.com Tiangong Kaiwu at Orientaldiscovery.com