Дина́стія Цзінь () — династія, що правила значною частиною території сучасного Китаю після періоду Саньґо, до розпаду імперії на Південні та Північні царства. Ця династія керувалася імператорами з роду Сима (司馬), першим з яких був Сима Янь. Після поразки від кочових племен хунну на чолі із Лю Цуном у 316 році, наступного, 317 року, князь Сима Жуй переніс столицю у східні префектури. Той період отримав назву Східна Цзінь.
Особливістю періоду стало короткочасне об'єднання територій Китаю у єдину імперію, що тривало з 280 (повалення У) до 304 (Повстання П'яти варварів 五胡亂華, ). За винятком цього періоду Китай залишався децентралізованим 360 років, з падіння династії Хань (220) до заснування династії Суй (581).
Історія Передумови У період Троєцарства клан Сима, найвидатнішою особиною якого був Сима І, здобув значну популярність у державі Вей, яке домінувало в північному Китаї. Сима І був регентом Вей, і в 249 році він спровокував державний переворот, відомий як Інцидент у гробницях Гаопін, завдяки чому клан Сима почав перевершувати владу правлячого роду Цао. Після смерті Сима І в 251 році старший син Сима І, Сима Ши, успадкував від свого батька посаду регента, зберігаючи міцний контроль клану Сима над політикою Вей. Після смерті Сима Ши в 255 році молодший брат Сима Ши, Сима Чжао, став регентом Вей. Сима Чжао також сприяв інтересам свого клану, придушуючи повстання та інакомислення. У 263 році він керував військами Вея, які завоювали державу Шу, полонивши імператора Лю Шаня, що ознаменувало початок об'єднання Китаю. Дії Сима Чжао принесли йому титул вана Цзінь, останній можливий ранг після імператора. Він отримав цей титул, оскільки його родовий дім знаходився в повіті Вень, на території стародавньої держави Цзінь. Амбіції Сима Чжао щодо трону були очевидними, але він помер у 265 році, перш ніж була здійснена будь-яка спроба узурпації, передавши цю можливість своєму амбітному синові Сима Яню.
Заснування 266 року Сима Янь скинув вейського імператора Цао Хуаня, ставши засновником власної династії. У 280 році було захоплено державу У, тим самим було остаточно об'єднано Китай.
Перший імператор провів успішні реформи, зокрема впровадив надільну систему, яка залишалися незмінною протягом століть (попри зміну династій). Водночас видав наказ щодо загального роззброєння населення. Подальші імператори не зуміли розвинути попередні успіхи, в результаті чого імперія не змогла стримати набігів і переселення численних сюнну та інших степових народів.
Криза Послаблення імперії почалося вже за наступного імператора — Сима Чжуна, що не зміг завадити посиленню аристократів з кола свого клану. 291 року імператриця Цзя Наньфен фактично захопила владу в державі. За її правління багатство аристократії залишалося безконтрольним, а корупція в уряді процвітала. Вже 295 року відбулося повстання племен сюнну, яке було придушено 296 року. Але цього ж року повстали племена ді, боротьба з якими тривала до 299 року. Останнє повстання завдало чималої шкоди економіці імперії.
Імператрицю та її родину було повалено в результаті перевороту в 300 році, але незабаром між князями Сима почалася війна, відома як Війна восьми принців, що тривала до 310 року. Ця боротьба спричинила збіднінення селян та формування волоцюг-біженців, які зрештою повстали під орудою Чжан Чана і Ши Біна. Повстання охопила центральні провінції імперії. Його вдалося придушити 304 року. Все це призвело до внутрішнього послаблення, що призвело до вторгнення тюркських, монгольських та тибетських племен, які захопили північ Китаю. Ще 303 року на частині імперії плем'я цзун утворило державу Чен, наступного року сюнну заснували Ранню Чжао.
Занепад Західної Цзінь У 311 році столицю імперії, Лоян, розграбували війська Чжао під керівництвом Лю Цуна, а імператора цзіньського імператора Сима Цзі було захоплено в полон і пізніше страчено. 316 року під час захоплення Чан'аня було захоплено наступного цзіньського імператора Сима Є, якого також було страчено, що ознаменувало кінець Західної ЦзіньGrousset, Rene (1970). The Empire of the Steppes. Rutgers University Press. pp. 56–57. ISBN 978-0-8135-1304-1. У Північному Китаї виникли шістнадцять варварських держав, більшість з яких були засновані п'ятьма варварськими племенами (хунну, цзун, цзе, ді, мужун), представниками некитайських етносів.
Східна Цзінь У 317 році представники роду Сима втекли на південь, де заснували династію Східну Цзінь. 318 року імператором став Сима Жуй. Оскільки одним із титулів останнього був ван Лан'я, новостворені північні держави, які заперечували легітимність його спадкоємства, іноді називали його імперію Лан'я.
З перенесенням столиці до Цзянькана влада імператорів остаточно послабилася, стала доволі хиткою. До внутрішнього засилля й зловживань аристократії додалася загроза з боку «варварських» держав півночі. Довелося вести постійні війни з державами Рання та Пізня Чжао, Рання Янь та Рання Цінь з 354 по 369 рік. Найбільш помітною є те, що в 383 році, але Цзінь знову повернула їх, коли Лю Юй переміг північні держави у своїх північних експедиціях 409–416 років.
У 383 році за імператора Сяо-у-ді вдалося на тривалий термін ліквідувати цю загрозу, коли значно менші сили Східної Цзінь завдали нищівної поразки державі Рання Цінь у битві на річці Фей. Після цієї битви Рання Цінь, яка нещодавно об'єднала північний Китай, почала руйнуватися, і династія Східна Цзінь повернула землі на південь від Хуанхе. Деякі з цих земель пізніше були втрачені.
Поступово імператори втрачали політичну вагу і ставали іграшкою в руках регентів та палацових угруповань. Посилилися внутрішньополітичні конфлікти. Перший був через питання про війну та мир із північними загарбниками («мирна» партія та «яструбина» партія війни, які очолювали клан Цзу (з місцевої шляхти півночі) і аристократи півночі (Ван, Юй, Чи, Чу, Сє) та півдня (Хе, Хань, Лю) відповідно, а також в середині кожної з цих груп (між Ван і Юй — за Юань і Мін-ді; Юй і Хе — за Чен-ді; Чу, Ван, Хе і Хуань — за імператорів Кан-ді, Му-ді, Ай-ді, Фей-ді, Цзянь Вень-ді). Другий був через поділ вищих посад при дворі та у багатих важливих регіонах усередині та між групами північних та південних кланів. Третій — між спадковою служивою знаттю та заслуженими земляцькими кланами за політичне лідерство в країні.
При наступниках Сяо-у-ді посилися змови й заколоти з боку кланів Хуань і Лю (боролися між собою), особливо за часів імператора Ань-ді, які намагалися встановити вплив свого роду над державою.
Значний удар спричинив заколот впливового військовика Хуань Сюаня у 399—404 роках, який навіть 403 року повалив Цзінь і оголосив себе імператором. Але швидко зазнав невдачі й його було повалено. Але ффактичну владу перебрав військовик Лю Юй.
У 409–416 роках вдалося повернути землі на південь від Хуанхе. Зрештою у 420 році зрікся трону останній імператор Гун-ді на користь Лю Юя. Династія Цзінь припинила існування. Виникла нова — Лю Сун, перша держава з Південних династій.
Територія Західна Цзінь простягалася на північ до Шаньсі, Хебей та Ляодун, межуючи з південними сюнну, сяньбі та Когурьо; на схід до моря; на південь до Цзяочжоу (сучасний північний В'єтнам); та на захід до Ганьсу та Юньнаню, межуючи з племенами сяньбі, цян та ді. 417 році площа Східної Цзінь становила близько 3,02 млн кв. кмhttps://baike.baidu.com/ item/%e4%B8%9C%e6%99%8B
Населення Після об'єднання країни династією Західної Цзінь населення все ще не відновилося до рівня династії Східної Хань. Війна восьми князів та П'ять варварських вторгнень ще більше різко скоротили населення. З часів Західної Цзінь було впроваджено систему реєстрації домогосподарств (хукоу), яку за часів Східної Цзінь було доповнено ітудуань (скорочено ту дуань ), що означає класифікацію людей за місцем їхнього поточного проживання для реєстраціїBook of Jin, Vol. 36. У 280 році перепис зафіксував 16 163 863 осіб у 2 459 804 домогосподарстваBielenstein H. Census of China During the Period 2–742 AD // Bulletin of the Museum of Far Eastern Antiquities. Bulletin № 19. Stockholm, 1947, р. 126, вже у 282 році їх стало 22,620,000 осіб у 3,770,000 домогосподарствах.
Східна Цзінь обігнала держави північного Китаю за чисельністю населення через скорочення населення півночі та міграцію північних китайців (кожен восьмий мігрував) до південного КитаюHaywood, John (2000). Historical Atlas of the Classical World, 500 BC–AD 600. Barnes & Noble Books. p. 2.25. ISBN 978-0-7607-1973-2Haywood, John; Jotischky, Andrew; McGlynn, Sean (1998). Historical Atlas of the Medieval World, AD 600–1492. Barnes & Noble. p. 3.21. ISBN 978-0-7607-1976-3.. Мігранти звалися цяожень ( «люди, що проживали»), що становило 1/6 частину населення Східної Цзінь на той час. На початку існування Східної Цзінь населення становило 17 440 000 осіб. Перепис 370 року зафіксував 9 987 935 осіб у 2 458 669 домогосподарствах.
Устрій Імператорову належала абсолютна влада, але через політику завпровадження напівнезалежних ванств (князівств) вона зрештою виявилася обмеженою. Імператору допомагали Три державних секретаря: шаншулін(імператорський секретар), чжуншулін (палацовий секретар, або директор палацового (центрального) секретаріату — чжуншу)"zhongshusheng 中書省 (www.chinaknowledge.de)", менься шичжун (очільник канцелярії). З трьох секретаріатів чжуншу посідав друге місце після шаншу, але був найпотужнішим, оскільки він був органом, що приймає рішення, тоді як шаншу був виконавчою владою. Менься була органом, що проводив огляд, але також брала участь у прийнятті рішень, відповідала за консультування імператора перед виданням указів. Щодо штатного розкладу, шаншу був найповнішим секретаріатом. У період Західної Цзінь він мав три внутрішні рівні. Чжуншу та менься були повністю укомплектовані лише в період Східної Цзінь. Чжуншу отримав власний підсекретаріат, чжуншуліну допомагав його заступник чжунжупує, а менься здобула владу, оскільки імператор хотів створити противагу чжуншу. Менья шичжуну допомагав заступник — меньсяшилан"menxiasheng 門下省 (www.chinaknowledge.de)".
Поступаючись шаншуліну і чжуншуліну наступними за вагою були посади канцлера (цзайсяна) і головного цензора (юшидафу). Саньгун (Три державник радники) стали лише почесними титулами. Їх надавали найвпливовішим міністрам. Потім вони виконували обов'язки саньгунів та голови одного або всіх трьох секретаріатів; деякі також мали титул великого генерала (дайцзянцзюнь) і головнокомандувача центральними і провінційними арміями (дуду чжунвай чжуцзюньши). Юшитай переважно виконував церемоніальні обов’язки, а не перевіряв чиновників чи боровся з корупцією.
Трьом секретарям підпорядковувалася система дев'яти міністерств (цзюцін), що збереглася від династії Хань: імператорських жертвоприношень (тайчанси); імператорських розваг (гуанлуси); імператорського роду (чжунчженси); імператорських стаєн (тайпуси); імператорської скарбниці (тайфуси); імператорських регалій і охорони (вейвейси); державного церемоніалу (хунлуси); державних робіт (сінунси); юстиції та перегляду (даліси).
У період Західної Цзінь адміністративна система стала інструментом влади для знатних родин (ю чен шицзу, незважаючи на збереження 9-рангової системи чиновників (цзю пінь чжі). Чжунчжен, що здійснював відбір чиновників й рекомендації для імператора, зазвичай був чиновником 2-го рангу, які майже всі походили з аристократичних родин, що давало аристократичним родинам право відбирати таланти. Оскільки вищі посади переважно обіймали їхні члени, лише їхні родичі та улюбленці досягали вищих посад. Це зайшло до того, що незабаром у вищих рангах державної служби не можна було знайти жодного представника простого народу, а в нижчих рангах – жодного представника аристократичних родин. Оскільки вони часто цінували сімейне походження та ігнорували талант і чесноти під час процесу відбору, зрештою склалася ситуація, коли вищі ранги не мали бідних родин, а нижчі ранги не мали аристократичних родин.