Дніпро́вські пла́вні — заболочені ділянки Дніпра (плавні), де русло річки розбивається на рукави, таким чином розділяючи заплавні острови. У широкому розумінні, Дніпровські плавні — це плавні, що зустрічаються по всій течії Дніпра. У вузькому (але поширенішому) розумінні, це плавні, які збігаються з розташуванням Великого Лугу, що з 1956 року були затоплені Каховським водосховищем. Після підриву росіянами дамби Каховської ГЕС 6 червня 2023 року, Великий Луг відтворив свій історичний вид та русло Дніпра.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, в саме після звільнення Херсона, між окупантами та ЗСУ відбуваються бої за острови в низині та дельті Дніпра.
Географічне положення та відомості
Заплаву нижнього Дніпра від міста Запоріжжя до Малих Гирл Херсонської області до середини XX сторіччя посідали Дніпровські плавні. Їх ділили на два осяжні плавневі масиви — Кінські плавні й Базавлуцькі плавні. До складу останніх у ті часи входили й Нікопольські плавні. Географічне положення плавневих масивів: між 47°4' — 47°48' північної широти та 34°39' — 35°20' східної довготи. Основна частина лежить на Нижньому Дніпрі: від нині зруйнованої Каховської греблі до Дніпровського лиману.
Історичні поселення Базавлуцька Січ Білогрудове Кам'янська Січ Микитинська Січ Олешківська Січ Олешшя Нова (Підпільнянська) Січ Томаківська Січ Хортицька Січ Чортомлицька Січ
Протоки і озера
Дніпровські плавні нижче Запоріжжя між річкою Кушугум і Дніпром всі порізані протоками. У кожної своя назва, що збереглася з давніх часів. Протока Домаха (навпроти північного краю островів Бєлан) — так колись називали рибальський стан або перший улов, найближчий до стоянки рибалок. Поруч з будинками широка і пряма протока з великими глибинами і швидким плином Левкові Ями — колись тут жив запорожець Левко. За нею протоки Мірошник з декількома відгалуженнями — тут жив козак Мірошник. За Мірошников слід Бистрик — протока зі швидкою течією. Відразу ж за нею двома рукавами поєднана з Дніпром Жбур'ївка — протока, на березі якої стояв зимівник козака Жбури. Далі впродовж п'яти кілометрів, кілька дрібних проток. Потім йде Велика протока Сердюки (приблизно навпроти Лисої гори) — тут знаходився рибальський кіш запорожця Сердюка. Далі кілька дрібних проток, відтак, протока Сапата, промоїна Прірва.
Без перебільшення, плавні можна назвати озерним краєм. Ось що, наприклад, писав Д. Яворницький про цю місцевість: «Села Велика Катеринівка, Кушугумовка розташовано по мальовничий височині кряжу, на увазі Великого Лугу і річка Дніпро, поблизу якого знаходиться до 200 озер, з безліччю раків, риби і птахів. Тут у запорожців були головні і кращі кубла для вилову риби…». Нині з плавневих водойм, найбільш відомі озера: Чернобутово, Горіхове, Галини Ями, Закітноє.
«У плавнях, що ні протока, то — старовина, що ні озеро, то — легенда, що ні річка, то — скарб. У запорозьких козаків, наприклад, одна з річок називалася Скарбною. Навіть не одна, а цілих три річки таких було. В їх річищах, коли річки пересихали, запорожці ховали свої скарби. А потім знову набігала вода — і все, немає скарбу, як під замком він, ні звір, ні лихий чоловік до нього не дістане…» — як розповідають народні українські легенди.
Історія Утворення заплави вчені відносять до періоду останнього зледеніння (20-25 тисяч років тому), коли Чорне море було відокремлено басейном і рівень води в ньому був на 30-40 м нижчим від сучасного. В цей час річкою Дніпром і була вирита та велика улоговина, яку посідали плавні — завглибшки понад 100 метрів, завдовжки понад 100 кілометрів і завширшки до 20-25 кілометрів. Складові гірські породи Дніпровських плавнів — алювіальні (річкові) відкладення, що підстилалися кристалічними давніми породами докембрію. Виходи на поверхню кристалічних порід спостерігалися біля Кам'янської переправи та в інших місцях.
Дніпровські плавні являли собою надмірно зволожену терасу долини річки. Під час повені заплава перетворювалася на суцільний водяний простір. найбільший рівень води, припадав на кінець квітня і початок травня, найменший— на вересень та жовтень. Розтікаючись навесні, вода затоплювала великі території. З середини травня рівень води, як правило, починав поступово спадати. У зимові місяці великі та малі річки, озера і протоки замерзали, вкриваючись кригою
Деякі вчені та дослідники вважають, що плавні спочатку простягалися від Києва до Дніпровського лиману. Сприятливі природні умови та заплутані лабіринти проток дозволяли ховатися від ворогів. Внаслідок цього сюди стікалися біженці від феодального гніту. У XVI столітті виникло постійне укріплене поселення козацтва — Запорозька січ.
З 1932 по 1975 рік під час створення каскаду гідроелектростанцій більшу площу плавнів було затоплено, разом з первісною природою, островами, озерами, та десятками людських поселень. Сучасні дослідження підтверджують думку про те, що природа Дніпровських плавнів формувалася протягом багатьох століть та не була незмінною. Вона не одноразово змінювалась під впливом зміни клімату та інших чинників.
Рослинний світ плавнів
Льодовиковий період
У часи льодовикового періоду берегами плавневих річок росли низькорослі різновиди верби і вологолюбні густі трави. Близько 15–12 тисяч років тому основу тутешньої рослинності складали листяні дерева і кущі. Пишна та різноманітна рослинність Дніпровських плавнів справила незабутнє враження на грецького історика та мандрівника Геродота, який відвідав Велику Скіфію у V ст. до нашої ери. В ті часи місцевий клімат був вологішим та прохолоднішим, що істотно відбилося і на рослинному складі Дніпровських плавнів. Значні площі посідали діброви та масиви хвойних дерев, з трісок яких скіфські жінки виготовляли косметичні засоби для догляду за шкірою обличчя і тіла. Берегами річок і на островах зустрічалося чимало беріз, деревина яких слугувала важливим матеріалом для виготовлення знаменитих скіфських луків.
Скито-сарматська доба
За сарматів та літописних слов'ян, печенігів і половців, Війську Запорозькому і Катеринославській губернії Дніпровські плавні були густими лісовими масивами, насиченими болотяною рослинністю, луками і перелісками. Місцями вони уривалися піщаними кучугурами та відкритими просторами білого піску. XVII сторіччя військовий інженер Гійом Левассер де Боплан відзначав, що на вододілах зустрічалися ліси вишневих дерев, «Хоч і невеликі, але густі, завдовжки іноді з півмилі і 200—300 кроків завширшки». Стиглі дикі вишні, за його словами були не менш смачними, ніж садові. У XVIII сторіччі автор книги «Історія про Козаків Запорозьких» князь Мишецький, серед рослин Дніпровських плавнів згадував дикий виноград, дику яблуню, дикий чай, шавлію, дуб, сосну, гордове і таволжане дерево. Історик Аполлінарій Скальковський (1808—1898 років) надає великий список рослин Дніпровських плавнів. Серед них — дика яблуня, дика груша, хміль, дика вишня, декілька різновидів верб, осика, глід, дикий виноград («дрібний кислий»), терен колючий. Серед трав, які росли берегами річок, він виокремлює: пирій, полин, кропиву, лободу (лебеду), гірчицю, цикорій; серед квітів — волошки, ромашки, гвоздичку; серед ягід — полуницю, суницю.
ΧΙΧ–ΧΧ століття
У 1905—1907 роках, нікопольським натуралістом і дослідником Георгієм Шапошниковим, на острові Орлова було зібрано гербарій плавневих рослин. Цінна розповідь про рослинний світ Дніпровських плавнів першої половини XX сторіччя, міститься у виданих у Дніпропетровську у 20-х—30-х роках альманахах. Так, Ілля Барабаш-Никифоров у нарисах «Фауна Степової Наддніпрянщини» (Дніпропетровськ, 1928) відзначав: «У наші часи плавні є величезними болотистими оболонями, порослими невисоким лісом і місцями покритими майже непрохідною та непролазною гущавиною, кущами й очеретом». Михайло Акімов у виданні «Головні пам'ятки природи середньої Наддніпрянщини» (Дніпропетровськ, 1930) вказував: «Залежною від рельєфу та гідрологічних умов, знаходиться і рослинність. Тут є і лісові насадження з осики, верби, осокорів; широчезні ділянки кущів, лози, шелюги, лозняку, а також велика площа з трав'янистим покриттям — лугові та болотяні сінокоси і, нарешті, густі недоступні зарості очерету, лози й осоки».
2—23 серпня 1934 року у Дніпровських плавнях (в околицях с. Покровського) працював геоботанічний загін Експедиції біологічного факультету Дніпропетровського державного університету, який, судячи з гербарних етикеток, досліджував рослинність на берегах боліт, річок Скарбної, Підпільної і Бакая, а також на піщаному масиві на ділянці берега річки Дніпро. За результатами роботи цієї експедиції в 1936—1940 роках було видано декілька публікацій, які містили детальні описи характерних плавневих рослин. Ці роботи, а також зібраний у 1934 році гербарій являють особливий інтерес для сучасних дослідників природи нашого краю. Серед зібраних зразків рослинності міститься 9 видів, які сьогодні, або є рідкісними для Нікопольщини, або взагалі, занесені до Червоної Книги України. Крім того, на гербарних етикетках збереглися місцеві народні назви багатьох рослин, які нині не вживаються ні в українській, ні в російській мовах.
Наприклад, нехворощ (полин Маршалла), битдерев (полин лікарський), драголюб (вовконіг європейський), ракові шийки (горець зміїний), оситняг (комишівник звичайний) тощо. Таким чином можна дізнатися, як називали рослини Дніпровських плавнів, корінні мешканці Області Війська Запорозького та Катеринославської губернії. Протягом 1941 р. дослідженнями плавневої рослинності в околицях м. Нікополя опікувалися співробітники місцевого краєзнавчого музею Ішеєва та Кузьменко. Ними було зібрано гербарій рослин, які зустрічалися на острові Орлова, по берегах озера Шмальчихи, у басейнах річок Лапинки, Малої Кам'янки і Базавлука. В околицях Кам'янських кучугурів і Куклиного провалля (яру). Цікаво, що ця робота не припинилася навіть з початком Другої Світової війни, а останній гербарний лист було позначено 5 серпня 1941 р. Всього за 12 днів до нашого міста увійшли німецько-нацистські загарбники.
Останніми роками, вже після затоплення Каховським водосховищем Дніпровських плавнів, вивчення рослинного складу вцілілих їх куточків, здійснювала Євдокія Черник, яка у 1967—1978 рр. очолювала відділ природи Нікопольського краєзнавчого музею. Зібрана Євдокією Макарівною гербарна колекція налічує понад 110 листів, а багато оформлених нею вітрин, досі прикрашають експозицію цього закладу.
Основу флористичного списку складали види широкого географічного ареалу (переважно голарктичного та євроазійського), було представлено види усіх еколого-біологічних груп водяних рослин — повітряно-водяні (гелофіти), з плаваючими листями (гидатофіти) і занурені (гідрофіти). У річках та озерах мешкали представники 8 систематичних відділів водоростей: синьо-зелені, діатомові, евгленові, жовто-зелені, золотисті, криптофітові. Найбільш різноманітними за кількістю видів були зелені водорості. Найбільш численною групою водоростей у Дніпрі та інших річках був фітопланктон, представлений мікроскопічними одноклітинними, ценобіальними, колоніальними організмами. До будівництва Каховського водосховища у водах Дніпра та інших річок містилося понад 570 видів водоростей планктонного типу.