Теорія когнітивного розвитку Піаже (англ. Piaget's theory of cognitive development)У французькій мові послуговуються терміном  — тобто етапи набуття (когнітивних навичок) — це психологічний погляд на навчання, який зосереджується на розумових процесах, залучених у навчання, таких як увага, сприйняття, пам'ять і вирішення проблем. Ця теорія передбачає, що навчання передбачає кодування, зберігання та пошук інформації, і що учні активно створюють власні знання та розуміння світу.

Теорія когнітивного розвитку підкреслює важливість ефективних стратегій навчання, таких як опрацювання, повторення (репетиція) та організація, для покращення навчання та пам'яті. Теорія когнітивного навчання розглядає розум як систему обробки, яка приймає, зберігає та отримує інформацію, і припускає, що люди мають психічні структури, такі як схеми та ментальні моделі, які використовуються для організації та осмислення інформації.

Теорія когнітивного навчання дає розуміння психічних процесів, пов'язаних із навчанням, і може сприяти розробці ефективної навчальної діяльності, яка узгоджується з когнітивними процесами учнів. Вона широко застосовувався в освітніх і навчальних закладах, а також в інших галузях, таких як когнітивна психологія та нейронаука.

Теорію когнітивного розвитку розробив швейцарський філософ та психолог Жан ПіажеУкраїнська психологічна термінологія: словник-довідник. За ред. М.-Л. А. Чепи. — К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. ISBN 978-617-571-040-0.. Його епістемологічна теорія дала багато основних понять в галузі психології розвитку та досліджує зростання розумових здібностей, яке, за Піаже, означає здатність точніше відображати навколишній світ і виконувати логічні операції над образами концепцій, що виникають у взаємодії з навколишнім світом.

Теорія розглядає появу та побудову схем — схем того як сприймається світ — у «стадії розвитку», тобто в той час, коли діти отримують нові способи подання інформації в мозку. Теорія вважається «конструктивістською», в тому сенсі, що, на відміну від нативістських теорій (які описують когнітивний розвиток як розвій вроджених знань та здібностей) або емпіричних теорій (які описують когнітивний розвиток як поступове набуття знання через досвід), вона стверджує, що ми самостійно конструюємо наші когнітивні здібності за допомогою власних дій в навколишньому середовищі.

Історія Вивчення когнітивного розвитку дітей і підлітків було центральною темою психології протягом багатьох десятиліть. Одне ім'я, яке помітно виділяється в цій галузі, це ім'я Жана Піаже (1896—1980), швейцарського психолога, чия робота залишила незгладимий слід у психології розвитку. Теорія когнітивного розвитку Піаже виникла в середині XX століття як новаторська та впливова основа для розуміння того, як діти та підлітки формують свої знання та прогресують у своїх здібностях мислення та міркування.

Щоб оцінити значення теорії Піаже, важливо зрозуміти історичний контекст, у якому її було розроблено. Піаже почав свою роботу в той час, коли біхевіоризм домінував у галузі психології. Біхевіоризм, з його акцентом на спостережуваній поведінці та впливі навколишнього середовища, забезпечив значний фон, на якому виникли ідеї Піаже. Підхід Піаже вирізнявся тим, що він переніс фокус на внутрішні процеси та психічні структури, які лежать в основі когнітивного розвитку. Він відстоював ідею, що діти є активними учнями, які активно формують свої знання через взаємодію з навколишнім середовищем, заклавши таким чином основу для конструктивістського руху в психології, навчанні та філософії освіти.

Основні поняття Теорія когнітивного розвитку Піаже — це психологічний погляд, який пояснює, як люди отримують, обробляють і використовують знання. Основні поняття теорії когнітивного навчання включають:

Когнітивні процеси — теорія когнітивного навчання зосереджується на психічних процесах, залучених у навчання, таких як увага, сприйняття, пам'ять і вирішення проблем.

Ментальні структури. Теорія когнітивного навчання припускає, що люди мають психічні структури, такі як когнітивні схеми та ментальні моделі, які використовуються для організації та осмислення інформації. Когнітивна схема (або ментальна схема) є ментальною структурою, яку люди використовують для організації та інтерпретації інформації. Когнітивні схеми є способом представлення знань у пам'яті та можуть включати поняття, категорії та зв'язки між ними. Когнітивні схеми допомагають людям зрозуміти нову інформацію, забезпечуючи розумову основу для її організації та інтерпретації. Коли люди стикаються з новою інформацією, яка вписується в існуючу когнітивну схему, вони можуть легко її обробити та зрозуміти. Коли вони стикаються з інформацією, яка не вписується в існуючу когнітивну схему, їм може знадобитися створити нову або змінити існуючу. Наприклад, у дитини може бути когнітивна схема для «тварин», яка включає чотириногих істот з хутром або пір'ям. Якщо дитина зустрічає змію, яка не вписується в цю схему, їй, можливо, доведеться створити нову схему або змінити існуючу, щоб включити тварин без ніг. Когнітивні схеми є важливим компонентом теорії когнітивного навчання, оскільки вони забезпечують спосіб розуміння того, як люди отримують і використовують знання. Розуміючи, як працюють когнітивні схеми, педагоги та інструктори можуть розробляти навчальні дії, які узгоджуються з когнітивними процесами учнів, полегшуючи для них набуття та застосування нових знань і навичок. Ментальна модель — це ментальна репрезентація або структура, яку люди використовують для розуміння та осмислення навколишнього світу. Ментальна модель — це специфічна послідовність кроків, які потрібно виконати, щоб досягти певного завдання чи опанувати певну інформацію чи навичку. Наприклад, щоб опанувати нову комп'ютерну програму, спочатку читається інструкція, потім практикується використання базових функцій, а потім вдосконалюється володіння додатковими функціями. Ментальні моделі базуються на особистому досвіді, переконаннях і припущеннях і використовуються для організації та інтерпретації нової інформації. Ментальні моделі можуть бути простими або складними і, як правило, розробляються шляхом навчання та досвіду. Їх можна застосовувати в різних контекстах, таких як вирішення проблем, прийняття рішень і спілкування. Ментальні моделі можна формувати та змінювати шляхом навчання та досвіду, і на них можуть впливати такі фактори, як культура, мова та соціальний контекст. Розуміючи індивідуальні ментальні моделі, викладачі та інструктори можуть розробляти навчальні дії, які узгоджуються з наявними знаннями учнів і допомагають їм будувати точніші та ефективніші ментальні моделі. Обробка інформації — теорія когнітивного навчання розглядає розум як систему обробки, яка приймає, зберігає та отримує інформацію. Навчання передбачає кодування, зберігання та пошук інформації. Асиміляція (засвоєння): процес включення нової інформації в існуючі схеми; Акомодація (адаптація, пристосування): процес пристосування до нової інформації шляхом зміни існуючих схем (див. нижче) або створення нових; Врівноваження: процес досягнення балансу або рівноваги між існуючими схемами та новою інформацією. Стратегії навчання — теорія когнітивного навчання наголошує на важливості використання ефективних стратегій навчання, таких як опрацювання, репетиція та організація, для покращення навчання та пам'яті. Конструктивізм — когнітивна теорія навчання включає в себе конструктивістську точку зору, яка передбачає, що учні активно створюють власні знання та розуміння світу. Перенесення — теорія когнітивного навчання розглядає, як знання та навички, набуті в одному контексті, можна перенести та застосувати до нових ситуацій. Метакогніція — теорія когнітивного навчання підкреслює важливість метакогніції, яка передбачає усвідомлення та регулювання власного мислення та процесів навчання. Діти повинні мати можливість самостійно експериментувати та досліджувати. Педагоги, звісно, ​​можуть їх направляти, даючи відповідні матеріали, але головне, щоб дитина щось зрозуміла, вона повинна сама це сконструювати, перевигадати. Щоразу, коли ми чогось навчаємо дітей, ми не даємо їм вигадати це самотужки. З іншого боку, те, що ми дозволяємо їм відкрити самим, залишиться з ними видимим. — Жан Піаже, 1972.

Теоретичні основи теорії Піаже Праці Піаже виникли в період, коли біхевіоризм домінував у галузі психології, наголошуючи на зовнішній поведінці та впливах середовища. Навпаки, теорія Піаже зробила революцію в цій дисципліні, висвітливши внутрішні процеси людського розуму. Він стверджував, що діти активно формують свої знання через взаємодію з навколишнім середовищем, запроваджуючи конструктивістську парадигму.

Новаторський внесок Піаже в психологію розвитку став результатом обширних спостережень та інтерв'ю з дітьми. Результатом його досліджень стали численні впливові публікації, зокрема «Походження інтелекту у дітей» (1952) і «Побудова реальності у дитини» (1954). Ці роботи зміцнили його репутацію як провідного психолога розвитку, пропонуючи нову точку зору на когнітивне зростання дітей і основні механізми.

Біологічні передумови Огляд 1976 року виділяє наступні 3 біологічні передумови для розуміння Теорії когнітивного розвитку Піаже:

Адаптація організму до навколишнього середовища під час його росту разом із взаємодіями та авторегуляціями, які характеризують розвиток «епігенетичної системи». Адаптація інтелекту в ході побудови власних структур, що залежить як від прогресивних внутрішніх координацій, так і від інформації, отриманої через досвід. Встановлення когнітивних або, загалом, епістемологічних зв'язків, які не складаються ні з простого копіювання зовнішніх об'єктів, ні з простого розгортання структур, попередньо сформованих у суб'єкті, а скоріше охоплюють набір структур, що поступово будуються безперервною взаємодією між суб'єктом і зовнішнім світом.

Конструктивістська епістемологія В основі теорії Піаже лежить конструктивістська епістемологія — теорія про те, як люди здобувають знання. Піаже припустив, що люди є активними учнями, які будують своє розуміння світу через асиміляцію та адаптацію.

Асиміляція передбачає інтеграцію нової інформації в існуючі когнітивні структури, тоді як акомодація вимагає модифікації цих структур для розміщення нової інформації. Разом ці процеси сприяють когнітивному розвитку, підкреслюючи роль індивідуальної волі та досвіду у формуванні знань.

Етапи когнітивного розвитку Теорія когнітивного розвитку Піаже також відома своїм окресленням чотирьох окремих стадій, кожна з яких представляє унікальний набір когнітивних здібностей і віх. Ці стадії не є загальними та сталими, як показали подальші дослідження, і підпадають під вплив особливостей індивідуального розвитку — іноді дітям властиві ці характеристики раніше чи пізніше вказаних термінів.

Сенсомоторна стадія: ця початкова стадія, яка зазвичай охоплює від народження до приблизно двох років, характеризується розвитком сталості об'єктів — розуміння того, що об'єкти продовжують існувати, навіть якщо їх не спостерігають безпосередньо. Діти на цій стадії також демонструють кругові реакції, коли вони повторюють дії, які дають цікаві результати. Передопераційна стадія: стадія, яка триває приблизно від 2 до 7 років, характеризується появою егоцентризму, коли дітям важко враховувати точку зору інших. На цій стадії вони також стикаються з концепцією збереження, розуміючи, що певні властивості об'єктів залишаються незмінними, навіть коли їх зовнішній вигляд змінюється. Конкретна операційна стадія: конкретна операційна стадія, що охоплює вік від семи до одинадцяти років, означає значні зміни. Діти на цій стадії набувають здатності логічно мислити про конкретні ситуації та брати участь у завданнях, що включають оборотність і класифікацію.