Микола́й Круше́вський ( 6 (18) грудня 1851, Луцьк, Луцький повіт, Волинська губернія, Російська імперія — 31 жовтня (12 листопада) 1887, Казань, Казанська губернія, Російська імперія) — мовознавець, фольклорист, перекладач.

Біографія Народився 18 грудня 1851 року в Луцьку. Походив зі шляхетського роду Крушевських герба Абданк. Його батько Вацлав Крушевський (1808–1878) – городничий в Острозі, Овручі, а на час народження первістка Миколая – в Луцьку, згодом у Ковелі. У родині В. Крушевського і Р. Ноткен (1833–1899) побачили світ й інші діти: Вікентій-Ілля Крушевський (1854–1937), Климентій Крушевський (1858–1945), Олександр-Альберт Крушевський (1859–?), Марія Крушевська (1868–1939). М. Крушевський у 1862–1865 роках здобув початкову освіту в Луцькому повітовому дворянському училищі, у 1866–1871 роках навчався у Холмській російській греко-католицькій гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю.

1875 року випускник історико-філологічного факультету Варшавського університету отримав місце учителя класичних мов у гімназії м. Троїцьк Оренбурзької губернії (нині Челябінська область Росії). Викладав латинську і грецьку мови та почав вивчати давньоперську, давньобактрійську, литовську, санскрит. Листувався з Яном-Ігнацієм Бодуеном де Куртене, за підтримки якого 1878 року переїхав до Казані та став понадштатним професорським стипендіатом історико-філологічного факультету Казанського університету. З 1879 року обійняв посаду приват-доцента, з 1881-го – штатного доцента, з 1883-го – екстраординарного професора, з 1885 року – ординарного професора. У 1882 році перебував у науковому відрядженні на Кварнерійських островах (нині Республіка Хорватія).

Поширена у ХІХ столітті інфекційна хвороба спричинила ураження головного і спинного мозку. Після закінчення університету Крушевський лікувався у Штирії, де пізніше консультувався у Крафта Ебінга. За станом здоров՚я 1886 року подав у відставку. Помер 12 листопада 1887 року в Казані, де й похований на католицькому цвинтарі.

Бодуен де Куртене – перший біограф ученого, який завдяки Романові Якобсону відомий у Польщі, М. В. Черепанову – в Росії та З. О. Пахолок – в Україні.

Наукова діяльність Основні напрямки в розвідках М. Крушевського – фольклористичні та лінгвістичні. У першому друкованому творі «Замовляння як вид російської народної поезії» автор запропонував адекватне визначення замовлянням як «виражене словами побажання, зʼєднане з певним обрядом або без нього, побажання, яке повинно неодмінно виконатися», представив замовляння, записані ним на Волині, та започаткував психологічний напрям їх дослідження. Праця залишається актуальною для сучасних фольклористичних студіювань.

М. Крушевський другий у Російській імперії після К. А. Коссовича перекладач Рігведи. Звернення до пам’ятки Давньої Індії зумовлено тим, що наприкінці ХІХ століття індологія ще не стала самостійною наукою, а існувала в межах загального або порівняльного мовознавства. Відтворення санскритського оригіналу, який складається з релігійних гімнів арійських племен у добу їх переселення в Індію, отримало високу оцінку Бодуена де Куртене: «Це старанний і сумлінний переклад на російську мову ведичних гімнів, які Крушевський самостійно вивчав ще у Троїцьку. Сам переклад був остаточно відредагований і виправлений у Казані».

Наукові дослідження вчений продовжував у Казанському університеті протягом восьми літ – із 1878 по 1886 роки. У перший рік вивчав фонетичні та морфологічні особливості української мови. З цією метою переклав литовську казку «Хто зуміє краще збрехати?» на відому йому говірку села Солотвина (нині в Ковельському районі Волинської області). Переклад та аналіз залишилися ненадрукованими, у рукописах, які зберігаються в Санкт-Петербурзькому філіалі Архіву РАН.

Із метою отримання звання приват-доцента М. Крушевський представив наукову роботу «Спостереження над деякими фонетичними явищами, пов՚язаними з акцентуацією», в якій дослідив особливості кореневого наголосу в чотирьох часах дієслів на матеріалі Рігведи і довів, що існує зв՚язок акцентуації з певним видом вокалізму в корені дієслова. Поява розвідки на право викладання (pro venia legendi) і прочитані дві лекції, одна з яких оформлена у вигляді статті «Про “аналогію” та “народну етимологію” (“Volksetymologie”)», засвідчили професійну придатність ученого для академічної кар՚єри по кафедрі порівняльної граматики індоєвропейських мов.

У 1881 році М. Крушевський захистив магістерську дисертацію «До питання про гуну: Дослідження в галузі старослов՚янського вокалізму», яка містила цінний матеріал для вивчення слов՚янської фонетики та етимології. Дослідник охарактеризував не лише відображення індоєвропейського вокалізму в старослов’янській мові, а й установив взаємозв’язок чергувань із формотворенням і словотворенням. Прагнучи зробити свої ідеї доступними для європейських учених, М. Крушевський переробив вступ магістерської дисертації та видав власним коштом книжку «Про чергування звуків» німецькою мовою, яка на той час була міжнародною для лінгвістів. У цій праці науковець уперше вжив поняття фонеми, яке було запозичено з праці Фердинанда де Соссюра «Мемуар про первісну систему голосних у індоєвропейських мовах», але використано стосовно чергування звуків у синхронії.

М. Крушевський плідно працював у галузі загального мовознавства. Лінгвістичний світогляд ученого сформувався в результаті його студій з філософії, логіки та психології. Він переважно поділяв і поширював принципи засновника Казанської лінгвістичної школи Бодуена де Куртене, тому тяжів до постановки кардинальних загальнолінгвістичних проблем та до широких наукових узагальнень, які стали основою філології ХХ століття. На засіданнях лінгвістичного гуртка колеги та учні Бодуена де Куртене О. С. Архангельський, А. І. Анастасієв, П. В. Владимиров, М. Крушевський, В. В. Радлов, О. О. Царевський, О. І. Александров, В. О. Богородицький, С. К. Булич, М. С. Кукуранов та ін. розглядали роботи, пов’язані з новітніми відкриттями у лінгвістиці. Мовознавець у 1881 році виступив із повідомленнями «Чергування звуків (дивергенти та корелятиви)», що є уривком з його магістерської дисертації «До питання про гуну», а також із доповіддю «Додаток до теорії чергувань (“палаталізаціяˮ та “депалаталізаціяˮ)» та ін.

Magnum opus М. Крушевського – докторська дисертація «Нарис науки про мову». В ній установлені основні закони мовної еволюції зводяться до нижченаведеного: «І. Мова змінюється завдяки складності й невизначеності своїх елементів: звуків, морфологічних частин та слів. ІІ. Безмежність цієї змінюваності пояснюється символічним характером слова. ІІІ. Мовні елементи: звуки, морфологічні частини та слова не тільки змінюються, але теж зникають. Тому мова, шляхом переінтеграції наявного матеріалу, завжди створює новий. ІѴ. Закони асоціації однаково важливі для розуміння як психічних, так і мовних явищ. Ѵ. Розвиваючись, мова завжди прагне до повної загальної та окремо взятої відповідності світу слів світові понять».

Єдина стаття М. Крушевського «Внесок в історію первісних довгих голосних» написана рідною мовою та має назву, характерну для тогочасної історіографії, оскільки додає нові факти до важливої теми. Дослідник аналізує працю Г. Остгофа «Низький рівень індоєвропейського вокалізму» і долучає слов՚янський матеріал. Наявність лише одного твору польською мовою свідчить про її тогочасний статус обмеженої регіональної мови, яка зазнала жорсткої русифікації: витісненню з адміністративної сфери та освіти, натомість перенесенню у сферу приватного спілкування.

М. Крушевський виступив на засіданнях Товариства археології, історії та етнографії при Казанському університеті 3 листопада 1884 року з доповіддю «Про лінгвістичну археологію» та її продовженням 28 січня 1885 року.

Миколай Крушевський, на думку Бодуена де Куртене, «належав до лінгвістів-“філософівˮ, тобто до лінгвістів, які прагнули до узагальнення, прагнули до відкриття і формулювання загальних законів мовного життя».

Учений досліджував питання порівняльно-історичного мовознавства та типології мов, проблеми мови і мовлення, статики і динаміки мови, мови як системи, знакового характеру мови, фонеми, морфологічних елементів слова.

Наукова спадщина вченого невелика обсягом, але значна ідеями.

За життя М. Крушевського та після його смерті Бодуен де Куртене ознайомлював вітчизняних і західних науковців із творчим доробком свого учня й колеги. В бібліотеці Женевського університету зберігаються праці М. Крушевського, привезені та подаровані Бодуеном де Куртене Фердинандові де Соссюру.

Миколай Крушевський, який народився в польсько-німецькій родині на Волині, де корінне українськомовне населення становило більшість, уважав рідним саме цей край, де сформувався як особистість, здобув початкову освіту. Дослідник використовував українськомовний матеріал у своїх історико-фонологічних працях і напрацюваннях зі словотвору. Український матеріал у цих дослідженнях свідчить про лінгвістичну ерудицію автора та бажання, розкривши потенціал недержавної мови, поставити її нарівні з іншими індоєвропейськими мовами.

Особистісне життя У 1875 році М. Крушевський взяв шлюб із Юлією Олександрівною Ханкевич (1846–1928). Наречена мала добру освіту, знала грецьку мову, любила французьку і польську літератури, допомагала чоловікові в науковій роботі. У подружжя народилося четверо дітей: Вацлава Крушевська-Валіцька (1878–1958), Станіслава Крушевська-Знаміровська (1879–1944), Маріан-Оскар Крушевський (1884–1916), Берта-Юстина Крушевська (1885–1944). З Україною була пов’язана Берта-Юстина Крушевська, яка під час Першої світової війни викладала польську мову в Житомирі.

Перевидання творів

Джерела

https://web.archive.org/web/20070814090438/http://kls.ksu.ru/krushevsky_main.php Joanna Radwańska-Williams. A Paradigm Lost: The linguistic thought of Mikołaj Kruszewski. Amsterdam: John Benjamins, 1994. — xii, 200 pp. — (Studies in the History of the Language Sciences; 72). Література Миколай Крушевський і Волинь : кат.-довід. / Зінаїда Пахолок, Ілона Несторук ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, Волин. краєзн. музей. – Луцьк : Волинянин, 2012. – 134 с. : іл., портр.

Примітки