Володимир Васильович Каніве́цьНаголос подано за Канівець Володимир Васильович. // — Т. 4. — 1979. — український радянський письменник, драматург. Лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка 1970 року за роман «Ульянови». Один із провідних творців ленініани в українському мистецтві, підтримував радянську ідеологічно-політичну системуПрямостояння, або у Євгена Концевича така манера: приймати гостей лежачи («Дзеркало тижня», № 27, 20.07.2002). Упродовж 1966—1981 очолював Житомирську організацію Спілки письменників України. Нагороджений орденом «Знак Пошани».
Життєпис Народився в сім'ї хлібороба. 1939 року переїхав на Донбас, кілька років працював на залізниці. Під час війни евакуювався в Оренбург, де навчався в піхотному училищі. Учасник німецько-радянської війни, був поранений.
Після війни мешкав у Латвії. Закінчив Латвійський університет у Ризі (відділення журналістики, 1952). Перші фейлетони та нариси вийшли у латвійській республіканській газеті «Советская молодёжь».
Працював 1953—1963 у редакціях різних періодичних видань Орла, Риги, Києва. З 1963 року жив та працював в Житомирі. Упродовж 1966—1981 очолював Житомирську організацію Спілки письменників України. Член КПРС. Делегат XXV з'їзду Компартії України.
Десять років працював секретарем правління Спілки письменників України.
Сім років очолював республіканське товариство книголюбів.
В журналі «Перець» № 19 за 1983 рік розміщено дружній шарж А.Арутюнянца, присвячений 60-річчю митця.
Земляки В. В. Канівця відкрили музей про його творче життя, громадську діяльність в селі Весела Долина. Останніми роками В. В. Канівець очолював раду ветеранів Спілки письменників України. Володимир Васильович в останні роки життя писав афоризми. Він випустив у світ кілька томів афоризмів.
Помер 29 березня 2017 року на 94-му році життя. Був кремований, прах похований у колумбарії Байкового кладовища ().
Творчість
Тираж творів В. Канівця понад вісім мільйонів, вони перекладені на багато мов світу.
З 1955 року по 1998 написав 39 п'єс. З них 25 комедій, 12 драм, одна містерія і одна мелодрама. Вистави за п'єсами В. Канівця подивилися близько двох мільйонів глядачів.
Твори: п'єси «Після весілля» (1956) та «Жених з орденом» (1958), «Мама збирається заміж» (1983), «Леся Калина — славна дівчина» (1986). Його п'єси йшли на сценах Риги, Даугавпілса, Дніпропетровська, Черкас, Владивостока, Хабаровська та інших міст.
Політичні п'єси «Затоплений острів» (1963), «Брестський мир», «Міс Америка» (обидві — 1987), трагедія «Операція на совісті» (1988). Збірки новел і оповідань «Відкриття Тофаларії» (1962), «Листи коханої» (1965), роман «Вогнища в тайзі» (1963). Історична повість «Кармалюк» (1965).
У романі «Крах „дисидентки“» (1985) Канівець фейлетонно зобразив постаті Ліни Костенко й Кіри Муратової, об'єднавши їх в одну антигероїню«Прімєнітєльно к подлості» (Вадим Скуратівський, tyzhden.ua, 25.02.2001).
П'єса «Перші барикади» (1980), документальна повість «Олександр Ульянов» (1961) і п'єса «Смерть на ешафоті» (1982). Повість «Сестра Оля» (1980). Роман «Ульянови» (1967). Повість «Студент університету» (1970). Роман «Ранок генія» (1979). Повість «Хлопчик і жар-птиця» (1968). Романи «Провісники» (1976) та «Земля і воля» (1982), трагедія «На порозі вічності» (1987). Автор драми «Брестський мир» («Брест, 1918 рік», 1987). Опублікував зб. статей і есе «Діалог» (1983); зб. тв. (т. 1—4. — К., 1983—84). Окремі з них перекладено багатьма мовами.
Примітки
Джерела
Письменники Радянської України / упоряд. О. В. Килимник, О. І. Петровський. — К.: Радянський письменник, 1976. — С. 135 Дані на сторінці Премії ім. Т. Шевченка