Нага́рджуна (, — «срібний змій»; , Lóngshù Луншу; , Рю: дзю; , Йон'су; ) — видатний індійський мислитель, що розвинув ідею про «пустотність» дгарм; засновник буддиської школи Мадх'ямаки і провідна фігура в буддизмі Махаяни. Належить до числа 84 махасиддг буддизму.
Біографія
Точні роки життя Нагарджуни невідомі, приблизно — II—III століття (150—250), відомості про нього переплітаються з фантастичними і міфологічними сюжетами, через що важко визначити дійсні події його життя. Ряд традиційних текстів стверджує, що він жив 600 років (з II століття до н. е.). Деякі критики припускають, що існували два різних Нагарджуни.
За легендою Нагарджуна народився в родині браміна, що пояснює той факт, що він першим серед важливих буддійських мудреців вживав санкскрит, а не палі. Він походив з південно-східного регіону Індії, що відповідає сучасному штату Андра-Прадеш. Гора Нагарджунаконда на його батьківщині носить тепер його ім'я. За життя мудреця ця територія належала державі Сатаваханів, які тоді підтримували буддизм, про що свідчать численні буддійські храми тієї епохи й барельєфи ступ у храмі АмаваратіCertains des bas-reliefs sont restés en Inde mais la plupart sont en Europe: au Musée national des arts asiatiques - Guimet à Paris et surtout au British Museum à Londres..
У переказах стверджується, що сутри Праджнапараміти Нагарджуна отримав від наг (духів води, яких традиційно зображають у вигляді змієподібних людей). Тому й самого Нагарджуну зображають з головою, обрамленою зміями.
Нагарджуні приписують кілька трактатів з расаяни (аюрведичної медицини). Вважається, що він деякий час очолював буддійський «університет» НаландуHsing Yun, Xingyun, Tom Manzo, Shujan Cheng Infinite Compassion, Endless Wisdom: The Practice of the Bodhisattva Path Buddha's Light Publishing Hacienda Heights California.
Твори Нагарджуні приписують авторство численних впливових текстів, однак зрозуміти, які з них він справді написав, а які є псевдоепіграфіями, нелегко, і щодо цього триває жвава дискусія.
Муламадг'ямака каріка Найвідоміший твір Нагарджуни — «Муламадг'ямака каріка» або «Основні вірші про середній шлях». Це не тільки коментар повчань, що їх Будда адресував КаччаяніSee SN 12.15 Kaccayanagotta Sutta: To Kaccayana Gotta (on Right View) , на цей текст Нагарджуна посилається прямо, але й аналіз найважливіших текстів нікай та агам, особливо «Аттхакавагги» із «Сутта-ніпати».
У «Муламадг'ямака каріці» «всі явища досвіду порожні (шунья). Це не означає, що вони не є досвідом, тож не існують, а те, що вони позбавлені постійної й вічної сутності (свабгави), бо, як і сон, вони лише відображення в людській свідомості. Оскільки ці уявні фікції є чуттєвим досвідом, вони не просто назви (праджнапті)».
Інші твори, що приписують Нагарджуні На думку Крістіана ЛіндтнераLindtner, C. (1982). Nagarjuniana: studies in the writings and philosophy of Nāgārjuna, Copenhagen: Akademisk forlag, page 11 Нагарджуні безсумнівно належать: Муламадг'ямака каріка (Основні вірші про середній шлях) Шуньятасапсаті (Сімдесят віршів про порожнечу) Віграгав'явартані (Кінець суперечкам) Вайдальякарана (Пульверизуючи категорії) В'явагарасіддгі (Доказ умовності) (Шістдесят віршів про міркування) (Гімн абсолютній реальності) Ratnāvalī (Догороцінний вінок) (Складові залежного становлення) Sūtrasamuccaya (Висвітлення просвітленого розуму) (Лист до доброго друга) (Реквізити просвітлення)
Басто вважає перші шість основними працями Нагрджуни, але на думку Таранатхи тільки п'ять з них належать Нагарджуні. ТРВ Мурті вважає працями Нагарджуни Ratnaavali, Pratitya Samutpaada Hridaya та Sutra Samuccaya, оскільки перші дві часто цитує Чандракріті, а третю ШантідеваTRV Murti, Central philosophy of Buddhism, pages 89-91.
Крім згаданих творів, Нагарджуні приписують ще й інші. Про те, які з них справжні, багато сперечаються. Сучасні дослідження вказують на те, що ці праці належать до набагато пізнішого періоду, або до 8-го століття, або до початку 9-го, а тому навряд чи можуть бути автентичними творами Нагарджуни.
Однак, кілька робіт, що вважаються важливими для езотеричного буддизму приписують Нагарджуні або його учням такі традиційні історики як Таранатха, що жив у Тибеті в 17 столітті. Ці історики будують різні теорії, що могли б пояснити хронологічні неузгодження. Наприклад, через містичне одкровення, що сприяло б розповсюдженню творів. Корисний опис цих традиційних поглядів наведено в праці Ведемеєра від 2007 року.
На думку Ліндтнера «Магапраджнапарамітаупадеса» (Коментар про велику досконалість мудрості) не є автентичним твором Нагарджуни. Ця праця підтверджена тільки китайським перекладом «Камарадживи». Про те, чи є це працею Нагарджуни, чи когось іношого, написано багато. Етьєнн Ламотт, який переклав третину праці французькою, відчував, що це робота мудреця з Північної Індії, зі школи Сарвастівада, який пізніше перейшов до махаяни. Китайський чернець-науковець Інь Шунь вважав, що це праця вихідці з Південної Індії, й Нагарджуна цілком міг бути її автором. Ці два погляди не обов'язкового суперечать один одному, виходець з Південної Індії Нагардужна міг вивчати північноіндійську сарвастіваду. Жоден з цих двох дослідників не думав, що праця написана Кумардживою, як припускали інші.
Філософія
З вивчення творів Нагарджуни випливає, що він був добре обізнаний із філософією засновників буддизму та того напрямку в ньому, що отримав назву Махаяна. Однак, його приналежність до якоїсь окремої школи (нікаї) визначити важко з огляду на те, що значну частку матеріалу втрачено. Якщо справедлива найбільш розповсюджена думка (якої притримується Крістіан Ліндтнер), то він був вочевидь махаяністом, але його філософія залишається до кінця вірною Трипітаці, і хоча він безпосередньо посилається на таксти Махаяни, він, все ж, завжди обережний і старається не виходити за рамки канону основоположників.
Можливо, Нагарджуна прийшов до такої позиції, прагнучи досягти послідовного тлумачення доктрин Будди, записаних в агамах. В очах Нагарджуни Будда був не тільки предтечею, але й безпосередньо засновником Мадг'якмікиChristian Lindtner, Master of Wisdom. Dharma Publishing 1997, page 324.. Висловлюється думка, що Нагарджуна був спадкоємцем Моггаліпутти-Тісси, відстоюючи серединний шлях і намагаючись повернутися до початкових філософських ідеалів БуддиDavid Kalupahana, Mulamadhyamakakarika of Nāgārjuna: The Philosophy of the Middle Way. Motilal Banarsidass, 2005, pages 2,5..
Нагарджуні були відомі визначення шістнадцятьох категорій, окреслених у «Ньяя-сутрах», головних текстах індійської філософської школи ньяя. Він написав трактат про прамани (засоби пізнання), в якому звів п'ятичленний силогізм до тричленного. У «Віграгав'явартані каріці» Нагарджуна критикує теорію праман ньяяS.Radhakrishnan, Indian Philosophy Volume 1, page 644.
Знайомий Нагарджуна був також з класичною індійською філософською школою самкх'я, і навіть із вайшешикоюTRV Murti, The central philosophy of Buddhism, page 92. Через значну схожість філософії Нагарджуни та пірронізму, особливо з роботами Секста ЕмпірикаAdrian Kuzminski, Pyrrhonism: How the Ancient Greeks Reinvented Buddhism 2008, висловлювалася думка, що твори грецьких пірроністів, завезені в Індію, мали на нього впливThomas McEvilley, The Shape of Ancient Thought 2002 pp499-505. Зазвичай заснування цієї школи скептицизму приписують Піррону, на якого в свою чергу вплинула індійська філософія, бо він подорожував до Індії з армією Александра Великого й навчався у гімнософістів (голих мудреців).
Шуньята Головною темою розмірковувань Нагарджуни була концепція шуньяти, що перекладається як «порожнеча» і зводить докупи інші важливі буддійські доктрини, зокрема концепції анатман — відсутності себе, та пратітья самутпада — «залежне походження», з метою дати відсіч метафізиці деяких сучасників. На думку Нагарджуни, як і в ранніх буддійських текстах, не тільки розумні істоти не мають власного я, чи будь-якої субстанції, але й усі феномени (дгарми) позбавленні будь-якої власної натури, власного буття чи невід'ємного існування, а отже сутності у них немає.
Вони порожні щодо незалежного існування, тож гетеродоксальні теорії сбабхани (самодостатнього існування), популярні тоді, заперечувалися на основі доктрин раннього буддизму. Суть у тому, що будь-яка річ виникає завжди зумовлено, не сама собою, а в залежності від тих умов, що призводять до її існування, на противагу буттю. Реальною Нагарджуна вважає сутність, що має власну природу, не зумовлену жодними причинами й незалежну від будь-чогоS.Radhakrishnan, Indian philosophy Volume 1, page 607.
Вірш 14 розділу 24 «Муламадг'ямака каріки» містить один із найзнаменитіших висловів Нагарджуни про порожнечу та сумісне викикнення:
Аналізуючи порожність явищ у «Муламадг'ямака каріці», Нагарджуна критикує кілька різних косцепцій свабгави. Він розмірковує про проблематичність формулювання будь-якої невід'ємної сутності причинності, руху, зміни чи особистої ідентичності. Використосуючи притаманний індійській філософії інструмент тетралеми, він нападає на будь-які есенціалістські концепції. Його логічний аналіз базується на чотирьох основних твердженнях:
Усі речі (дгарми) існують — стверджування буття, заперечення небуття: Усі речі (дгарми) не існують — стверджування небуття, заперечення буття: Усі речі (дгарми) водночас існують і не існують — одночасне ствердужвання й заперечення: Усі речі (дгарми) ні існують, ні не існують — ні стверджування, ні запереченняDumoulin, Heinrich (1998) Zen Buddhism: a history, India and China, Macmillan Publishing, 43
Сказати, що речі порожні означає заперечити будь-яку онтологічну основу цих речей, тому погляда Нагарджуни часто розглядають як різновид онтологічного анти-фундаціоналізмуWesterhoff, Jan. Nagarjuna's Madhyamaka: A Philosophical Introduction. чи метафізичного антиреалізмуSiderits, Mark. Nagarjuna as anti-realist, Journal of Indian Philosophy December 1988, Volume 16, Issue 4, pp 311—325..
Розуміння природи порожнечі явищ є тільки засобом до мети, якою виступає нірвана. Так філософський проект Нагарджуни стає в підсумку сотеріологічним, призначеним для виправлення наших щоденних розумових процесів, які помилково утверджують самостійне існування потоку нашого досвіду.
Деякі дослідники, наприклад Федір Щербацький та Т. Р. В. Мурті, притримуються думки, що Нагарджуна був першовідкривачем доктрини шуньяти, однак новіші роботи таких дослідників, як Чун Мун Кін, Інь Шунь та Дгаммаджоті Теро заперечують новаторство Нагарджуни в цій теоріїYìn Shùn, An Investigation into Emptiness (Kōng zhī Tànjìu 空之探究) (1985)Choong, The Notion of Emptiness in Early Buddhism (1999)Medawachchiye Dhammajothi Thero, The Concept of Emptiness in Pali Literature, стверджуючи, що, словами Ші Хвейфена «зв'язок між порожнечею та залежним виникненням не є новаторством чи відкриттям Нагарджуни»Shi huifeng: «Dependent Origination = Emptiness»—Nāgārjuna's Innovation?.
Дві істини Нагарджуна зробив значний внесок у розвиток доктрини двох істин, що стверджує існування двох рівнів істини в буддійському вченні: вища глибинна істина (парамартха сатья) і звичайна, поверхнева істина (самвртісатья). Глибинна істина на думку Нагарджуни в тому, що все порожнє, позбавлене сутностіGarfield, Jay. Empty Words: Buddhist Philosophy and Cross-cultural Interpretation, pp. 91., включно з самою порожнечею.
Деякі дослідники (Мурті, 1955) інтерпретують це, виставляючи Нагарджуну як неокантіанця, що вважає абсолютну істину метафізичним ноуменом або «безсумнівним абсолютом, що виходить за мені будь-якої можливості дискурсивного міркування»Siderits, Mark, On the Soteriological Significance of Emptiness, Contemporary Buddhism, Vol. 4, No. 1, 2003., інші, наприклад Марк Зідеріц та Джей Л. Гарфлід пропагують ідею, що на думку Нагарджуни, «абсолютна істина в тому, що абсолютної істини немає» (Зідеріц) і що Нагарджуна семантичний антидуаліст, що проголошує існування тільки конвенційний істин. Тож, за Горфілдом: