Ермітаж, друкована графіка — музейна збірка друкованої графіки, що висвітлює шлях її розвитку переважно в західноєвропейських країнах за період 15-20 століть.

Історія створення колекцій у 18 ст

Історія створення колекцій друкованої графіки збігалась із створенням колекцій живопису. Формально колекція друкованої графіки була частиною картинної галереї Імператорського Ермітажу і чотири перші десятиліття була її складовою частиною. В ці початкові чотири десятиліття гравюри, естампи та малюнки надходили в складі картин і гравюр з придбаними приватними збірками (збірка графа Кобенцля 1768 р., збірка графа Генріха Брюля 1769 р., лорда Волполя 1779 р., князя Григорія Потьомкіна (по його смерті) 1792 р. тощо.) Зростанню збірок друкованої графіки сприяли також придбання цілих партій і окремих коштовних зразків як за кордоном, так і в петербурзьких крамницях у Вейтбрехта, Роспіні та ін.«Эрмитаж за 200 лет (1764—1964)», Л.-М, «Советский художник», 1966, с. 54.

1805 року колекція збільшилась настільки, що керівники припалацового музею організували кабінет естампів (первісна його назва — Третє відділення музею).

Але видатні зразки друкованої графіки періодично потрапляли в Московію набагато раніше. Відомо, що місцеві мініатюристи і художники-фрескісти були обізнані із зразками графіки того ж Альбрехта Дюрера ще в 16-му, з офортами голландців — в 17 століттях. Коштовні графічні аркуші Дюрера високо поціновувались в Європі і викликали хвилю копій та підробок. Італієць Маркантоніо Раймонді навіть потрапив в скандальну історію, бо відтворив в гравюрі малюнки Дюрера і торгував ними з монограмами Дюрера як оригіналами. Низка підроблених гравюр Дюрера була придбана і в колекцію австрійського курфюрста. Більше того, московському царю Івану Грозному дарували як «Хроніку» Гартмана Шеделя, частку гравюр до якої створив Міхаель Вольгемут, перший вчитель Дюрера та окремі зразки гравюр самого Дюрераж «Юный художник», апрель, 1987.. Візантійські смаки московитів спонукали агресивно не сприймати досягнення європейського відродження в живопису, але ставлення до реалістичної графіки було терплячим. Більш прихильним ставлення до західноєвропейської графіки сформувалось в 17 ст., коли досягнення графіків Голландії вже неможливо було ігнорувати. Знайомство з нею прийшло разом з виданням Біблії Піскатора, добре відомої на землях і України, і Московії.

Відносно великою була і перша колекція графічних творів, котру зібрав Петро І, палкий прихильник Голландії та її мистецтва. По смерті царя його збірки гравюр, креслень архітекторів і малюнків потрапила в Бібліотеку петербурзької Академії наук. Згодом її передадуть до збірок Ермітажу і вона надасть рідкісні малюнки італійця Ніколо Мікетті (1675—1759), проекти Олександра Леблона (1679—1719), офорти голландців Яна Лівенса (1607—1674), помічника Рембрандта і тих, котрих запросили на працю в Петербург (Адриан Шхонебек, Пітер Пікарт, Х. Марселлус, П. Шенк). Графіка на цьому етапі випереджала розвитком петербурзький живопис і скоро виникли перші десятки аркушів вже російських майстрів друкованої графіки (Зубов Олексій Федорович, А. Ростовцев, Є. Виноградов).

У 19 ст

Друкована західноєвропейська графіка, можливо, єдина галузь музейних збірок, котра не знала стагнації і активно поповнювалась в 19 ст. Очільники імператорського закладу так і не виробили систематичного плану закупівлі чи то живопису, чи то малюнків, чим назавжди втратили сприятливі можливості. Навпаки, друкована графіка купувалась часто і великими партіями.

Вже на 1805 рік (рік створення кабінету естампів) кількість друкованої графіки досягла 157 000. 1815 рік приніс близько 5 000 зразків англійської карикатури 1817 року були придбані в Парижі альбоми репродукційних гравюр з творів Мікеланджело Буонарроті та Ніколя Пуссена. 1820 року були придбані 8000 гравюр із колекції графа Толстого. 1833 року були придбані 767 естампів збірки П. Дивова.

В збірку постійно надходили портрети-гравюри коронованих і вельможних осіб, колишніх баталій, літографії та гравюри з зображеннями європейських столиць і провінційних міст, окремих пам'яток архітектури минулого і сучасності, видання з гравюрами великих європейських картинних галерей (Відень, Мюнхен тощо).

Кінець 19 століття приніс 1895 року в Імператорський Ермітаж унікальну колекцію офортів Рембрандта, зібрану Д. Ровінським. Якість зібраних відбитків була надзвичайною, як і їх повнота, що зробило колекцію Д. Ровінського унікальною на теренах Європи. Останнім значним придбанням музею в галузі друкованої графіки стала колекція голландської графіки Петра Семенова-Тян-Шанського. Його збірка була люб'язно залишена в володінні власника і перенесена в музей лише по його смерті.

У 20 ст

На 1917 р. колекція досягла 360 000 зразків. Після більшовицького перевороту в країні була проведена націоналізація майна царської родини та привілейованих верств населення. Агресивно, часто безладно проведена націоналізація збагатила музейну збірку тепер вже Державного Ермітажу низкою приватних дворянських збірок. В музей забрали приватні збірки Строганова, Юсупова тощо. Сюди передали і графічні колекції з дворянських та царських палаців передмість Петрограда.

Був проведений міжмузейний перерозподіл фондів. Непрофільні для Російського музею графічні колекції іноземних майстрів в 1925-1929 рр. перевезені в Ермітаж, що дало додатково 16 000 зразків, а також передали більшу частину графіки Петербурзької Академії мистецтв. Найбільшою з отриманих була першокласна за якістю та кількістю збірка друкованої графіки колишнього музею та бібліотеки Училища технічного малювання Штіглиця (1934 р., 50 000 зразків), придбаних свого часу А. Половцовим за кордоном у антикварів Парижа. Училищна збірка була спеціалізована на декоративній гравюрі країн Західної Європи 16-17 ст., де переважали дизайнерські проекти для створення ювелірних виробів, посуду з коштовних металів, декору меблів, килимів і вишивок, для створення інтер'єрів, паркових павільйонів, фонтанів, парадних брам, тріумфальних арок тощо. Це заповнювало велику порожню лакуну збірок Ермітажу, що випала в десятиліття формування колекції. До 1941 року збірка збільшилась до 470 000 зразків.

Передачі непрофільної графіки продовжились і в повоєнний період після 1945 р. Історичний відділ Державного музею етнографії народів СРСР передав 3 000 зразків до 1948 р., а Бібліотека академії наук СРСР — 17 000 в 1957 р.

На ермітажний колектив посилювався ідеологічний тиск комуністичного уряду. Тому із музею були звільнені співпрацівники непролетарського походження. Частка речей і коштовностей царської родини, а також майна вельмож вилучена із музею і продана на закордонних аукціонах, не оминаючи і картин, килимів, порцеляни, гравюр і книг палацових бібліотек. Натомість в музей Ермітаж 1954 р. передали із Державного музею жовтневої Соціалістичної революції (як називали тоді більшовицький переворот 1917 р.) друковану графіку з історії заворушень, бунтів та революцій в західноєвропейських країнах та Мексиці (5 000 зразків). Надходили і приватні збірки радянських фахівців-науковців: С. П. Яремича (1939 р., 4 300 аркушів), Г. С. Верейського тощо. Збірка колекціонера І. Рибакова в 1945-1947 рр. принесла 5 500 зразків переважно літографій Франції 19 ст. Але поповнення музейних збірок невпинно зменшується через комуністичний ідеологічний тиск та цензуру. В музей практично не потрапляють твори закордонних митців нереалістичних напрямків, таких характерних для світового мистецтва 20 ст. (сюрреалізм, футуризм, абстракціонізм, мізерабілізм тощо). На періодичних виставках іноді можна було побачити графічні твори Жана Карзу чи Бернара Бюффе (мізерабілізм), Еміліо Ведова (абстракціонізм), але ці твори або не купують, або купують і ховають від радянських глядачів на десятиліття.

Лише невеликі дарунки музею якось урізноманітнювали колекції друкованої графіки закордонних майстрів 20 ст. Пані Лідія Делекторська подарувала сімдесят три (73) літографії Хоана Міро та декілька — Анрі Матісса, Даніель Анрі Канвейлер передав невеличку кількість літографій Пабло Пікассо. Музей отримав невелику колекцію графіки Г. І Бялика, що принесла розрізнені аркуші німецьких та французьких митців, серед яких були Еміль Орлик, Анрі Тулуз-Лотрек, Поль Сіньяк, Іпполіт Птижан, Макс Ліберман, Моріс Вламінк (останньому належали 19 дереворитів). В збірку прийшов навіть один аркуш Сальвадора Далі, творів якого за часів СРСР не купували принципово. Декілька власних літографій подарував ще живий тоді Ренато ГуттузоКаталог выставки «Новые поступления Эрмитажа, 1966—1977», Л, «Аврора», 1977, с. 40-54.. Вдова Джорджо де Кіріко подарувала музею кольорові літографії художника, де були повторені композиції художника технікою друкованої графіки. Але дарунки — річ непередбачувана, їх могло не бути або дарунки могли перейти в інші музеї. До того ж, в СРСР надзвичайно звузили можливості приватного колекціонування, перемістивши його в підозрілу і кримінальну галузь.

Друкована графіка Японії збірки С. П. Варшавського

Японія, що програла в другу світову війну і не обирала соціалістичного шляху розвитку, завдяки титанічній праці і вдало проведеним реформам, перетворилась у розвинену країну. В СРСР вона перемістилась в перелік престижних і недоступних країн для пересічних громадян. Світове визнання отримало і японське мистецтво, японська друкована графіка 18—19 ст. Колекціонером, що збирав переважно твори японського мистецтва в СРСР, був письменник С. П. Варшавський. Він використав навіть ті невеликі можливості, які мав в суворій для радянських колекціонерів реальності. В збірку Варшавського потрапили більше трьох сотень нецке, тридцять сім альбомів гравюр і 173 розрізнені аркуші. Особливістю збірки були як її хронологічні межі (середина 18 ст. — кінець 19 ст.), так і наявність творів майже всіх уславлених майстрів другої половини 18 ст., де були Кітаґава Утамаро, Сюнсьо, Харунобу Судзукі, Бунтьо, Тосюсай Сяраку. Іппіцусай Бунтьо був представлений портретом-оригіналом О-Сен, красуні і відомої моделі укійо-е. Портретів акторів у ролях Тосюсая Сяраку не мала навіть колекція Ермітажу.

Досить повно була представлена і пізня японська гравюра, яка переважала і в інших збірках. В колекції Варшавського були представлені всі великі імена, від Утаґава Хіросіґе та Хокусая до триптихів Кунійосі. 1984 р. як дар колекція письменника перейшла в збірку Ермітажу«Панорама искусств», № 11, М. «Советский художник», 1988, с. 363..

Слід зауважити, що С. П. Варшавський збирав не тільки друковану графіку Японії, а і майстрів Західної Європи. Ермітажна закупівельна комісія придбала у власника зібрання літографій та французької гравюри середини 19 ст. та зламу 19-20 ст., серед яких були Франсуа Мілле, Едуар Мане, Каміль Коро, Огюст Роден, Каміль Піссарро, Альфред Сіслей, П'єр-Огюст Ренуар, Поль Сезанн, Анрі Матісс (загальною кількістю триста зразків)«Панорама искусств», № 11, М. «Советский художник», 1988, с. 362..

Друкована графіка Німеччини

Розгляд колекцій слід розпочати з Німеччини, з її земель, де зародились європейське книгодрукування, де виник екслібрис, де завжди працювали видатні художники-графіки. Друкована графіка Німеччини 15 ст. представлена дереворитами, але Ермітаж її практично не має. Винятки — дереворити Мартина Шонгауера та монограміста «Е. S.»

Більш повно представлені твори другої генерації німецьких графіків 16 ст. — І. Амман (понад 300 аркушів), А. Дюрер (понад 300 аркушів), Т. Штіммер (понад 200 аркушів), Г. Альдегревер, А. Альтдорфер, Г. Гольбейн, Лукас Кранах Старший, Г. Бургкмайр, Г. З. Лаутензак, А. Хіршфогель. Серед майстрів 17-18 століть — Заделери, Г. Ф. Ругендас, А. Кауфман. С. Гесснер, Г. Ф. Шмідт. Нерівномірність притаманна і цьому розділові. С. Гесснер представлений більш ніж 300 зразками, а Д. Ходовецький — більш ніж 3 200.