— радянська важка самохідно-артилерійська установка (САУ) періоду Німецько-радянської війни. У назві машини абревіатура ІСУ означає «самохідна установка на базі танка ІС» або «ІС-Установка»; буква «І» на додаток до стандартного радянського позначення «СУ» бойової техніки такого класу потрібна для відмінності від САУ того ж калібру СУ-122 на інший танковій базі. Індекс 122 означає калібр основного озброєння машини.
Розроблена конструкторським бюро дослідного заводу № 100 у грудні 1943 року і прийнята на озброєння Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА) 12 березня 1944 року. Місяцем пізніше почалося її серійне виробництво на Челябінському Кіровському заводі (ЧКЗ), що тривало до 1945 року. ІСУ-122 широко застосовувалися на завершальному етапі Німецько-радянської війни в ролі потужного винищувача танків і штурмової гармати, зігравши важливу роль у розгромі Третього Рейху і її союзників. Крім РККА, ІСУ-122 перебували на озброєнні армій Польщі і Чехословаччини, одиничні трофейні машини використовувалися вермахтом.
У післявоєнний період ІСУ-122 пройшли модернізацію і досить довго перебували на озброєнні Радянської армії. Починаючи з середини 1960-х років, ІСУ-122 були зняті з озброєння Радянської армії; деяка кількість уцілілих від розрізання на метал машин зараз служать пам'ятками та експонатами в музеях різних країн світу. Поставлялася також до деяких країн, у більшості з яких вона знята з озброєння, але деяка кількість ІСУ-122 все ще, станом на 2007 рік, використовується армією В'єтнаму
Історія створення і виробництва
Прототип важкої САУ ІСУ-122 Об'єкт 242 був побудований на ЧКЗ в грудні 1943 року. Фактично він являв собою раніше розроблену ІСУ-152 і відрізнявся від неї тільки озброєнням — замість 152,4-мм гаубиці-гармати МЛ-20С на новій машині встановили 121,92-мм гармату А-19. Оскільки обидві ці гармати в буксируваному варіанті встановлювалися на один і той же лафет 52-Л-504а і були дуже близькі по конструкції, то особливих труднощів при заміні не виникало. Об'єкт 242 був успішно випробуваний на Гороховецькому артилерійському полігоні, але не був негайно запущений в серійне виробництво — в той час всі бронекорпуса ІСУ комплектувалися гаубицею-гарматою МЛ-20С. Однак до весни 1944 року випуск бронекорпусів ІСУ перевищив випуск гармат МЛ-20С, і було прийнято рішення оснастити недоукомплектовані серійні машини гарматою А-19 (точніше, її злегка модернізованим варіантом А-19С (Індекс ГАУ — 52-ПС-471), більш зручним для навідника в обмежених умовах бойового відділення самохідки). На той момент на складах був певний запас стволів А-19, які могли бути без особливих проблем адаптовані до установки в САУ серії ІСУ. У світлі цих обставин Державний Комітет Оборони 12 березня 1944 офіційно прийняв на озброєння РККА прототип Об'єкт 242 під назвою ІСУ-122. У квітні 1944 року перші серійні ІСУ-122 покинули складальні лінії ЧКЗ.
Модифікація ІСУ-122с
Гармата А-19С мала ручний затвор поршневого типу, що негативно позначалося на скорострільності (1,5-2,5 постріли в хвилину). Тому радянські інженери поліпшили 121,92-мм гармату А-19, оснастивши її напівавтоматичним клиновим затвором. Цей варіант гармати отримав позначення Д-25Т і спочатку встановлювався на танки ІС-2. До кінця серпня 1944 року були закінчені всі роботи по створенню самохідного варіанту гармати Д-25С, і тоді ж в серію була запущена поліпшена версія САУ ІСУ-122С з цією гарматою. Скорострільність зросла до 3-4 пострілів за хвилину, а в найкращих умовах могла досягати 6 пострілів в хвилину.
ІСУ-122 і ІСУ-122С Незважаючи на явні переваги ІСУ-122C над оригінальним варіантом ІСУ-122, останній залишився у виробництві завдяки набагато більшій частці стволів 122-мм самохідних гармат зр. 1937/44 рр. що надходили з артилерійських заводів. (Подальший розвиток А-19С) у порівнянні з іншими зразками озброєння, придатними для установки в самохідки серії ІСУ (МЛ-20С і Д-25С). Серійний випуск ІСУ-122 був припинений в 1945 році, всього ЧКЗ побудував 1735 ІСУ-122, з них 1435 до 1 червня 1945 року. Причинами зняття з виробництва послужили як загальне зменшення випуску бронетехніки після закінчення Другої світової війни, так і відсутність переваги в озброєнні у ІСУ-122 над базовим танком ІС-2. Ліцензії на виробництво ІСУ-122 в інші країни не продавалися.
Після Німецько-радянської війни багато вцілілих ІСУ-122 було переобладнано в пускові ракетні установки, самохідні шасі для гармат великої потужності, машини постачання або БРЕМ.
Невелика кількість ІСУ-122 що зберегла своє оригінальне озброєння було модернізовано в 1958 році. Але в порівнянні з ІСУ-152 модернізація була неповною — замінялися тільки приціли і радіостанції; двигун оновлювався не завжди. На початку 1960-х років ІСУ-122 були зняті з озброєння Радянської армії (ІСУ-152 служили набагато довше), частина роззброєних машин була передана в розпорядження ряду цивільних відомств.
Опис конструкції ІСУ-122 мала ту ж компоновку, що і всі інші серійні радянські САУ того часу (за винятком СУ-76). Повністю броньований корпус був розділений на дві частини. Екіпаж, гармата і боєзапас розміщувалися попереду в броньовий рубці, яка поєднувала бойове відділення та відділення управління. Двигун і трансмісія були встановлені в кормі машини.
Броньовий корпус і рубка Броньовий корпус самохідної установки зварювався з вальцований броньових плит товщиною 90, 75, 60, 30 і 20 мм. На машинах перших модифікацій лобова частина корпуса являла собою броньовий виливок; згодом, у міру наявності більш стійкої вальцований броні, конструкцію лобової частини корпусу змінили на зварену. Броньовий захист диференційований, протиснарядний. Броньові плити рубки встановлювалися під раціональними кутами нахилу. Основне озброєння — 121,92-мм гармата А-19С — монтувалася в установці рамного типу праворуч від осьової лінії машини. Противідкатні пристрої гармати захищалися нерухомим литим броньовим кожухом і рухомою литою бронемаскою, яка також виконувала функції врівноважуючого елементу.
Три члени екіпажу розташовувалися зліва від гармати: попереду механік-водій, потім навідник, і ззаду — заряджаючий. Командир машини та замковий знаходилися праворуч від гармати. Якщо екіпаж складався з чотирьох чоловік, функції заряджаючого виконував замковий. Місце що вивільнилися могло бути використане для розміщення додаткового боєкомплекту. Посадка і вихід екіпажу проходили через прямокутний двухстулковий люк на стику дахового і заднього листів броньової рубки і через круглий люк праворуч від гармати. Круглий люк ліворуч від гармати не призначався для посадки-виходу екіпажу, він був потрібний для виведення назовні подовжувача панорамного прицілу. Корпус також мав днищевий люк для аварійного покидання екіпажем самохідки і ряд дрібних лючків для навантаження боєкомплекту, доступу до горловини паливних баків, інших вузлів і агрегатів машини.
Озброєння Основним озброєнням ІСУ-122 була гармата А-19С (Індекс ГАУ — 52-ПС-471) калібру 121,92 мм. Марка і тип гармати варіювалися від модифікації і часу випуску самохідки: ІСУ-122 раннього випуску (до травня 1944 року) озброювалися злегка модифікованою 122-мм гарматою зр. 1931/37 рр.. Зміни стосувалися перенесення органів управління гармати на одну сторону для зручності наведення, обладнання її казенної частини лотком-приймачем для зручності заряджання і установки електроспуску. Затвор поршневий, ідентичний з буксированою гарматою. Модифікована таким чином гармата позначалася як А-19С. ІСУ-122 випуску травня 1944 року і далі оснащувалися більш модифікованою 122-мм гарматою, у якої більше не було взаємозамінності стволів з А-19 і А-19С. Цей варіант гармати називався 122-мм самохідна гармата зр. 1931/44 рр... Затвор значних змін не зазнав і залишився поршневим.
Гармата монтувалося в рамці на лобовій бронеплиті рубки і мала вертикальні кути наведення від −3° до +22°, сектор горизонтального наведення становив 10°. Висота лінії вогню становила 1,79 м; дальність прямого пострілу — 1000—1200 м по цілі висотою 2,5-3 м, дальність пострілу прямою наводкою — 5 км, найбільша дальність стрільби — 14,3 км. Постріл проводився за допомогою електричного або ручного механічного спуску.
Боєкомплект гармати становив 30 пострілів роздільного заряджання. Снаряди укладалися вздовж обох бортів рубки, заряди — там же, а також на днище бойового відділення і на задній стінці рубки. У порівнянні з асортиментом боєприпасів гармат польової артилерії А-19, боєкомплект ІСУ-122 був істотно менш різноманітний. До його складу входили: Бронебійно-трасуючий гостроголовий снаряд 53-БР-471 масою 25 кг; початкова швидкість 800 м / с; Осколково-фугасна гарматна граната 53-ОФ-471 або 53-ОФ-471Н тієї ж маси і з тією ж початковою швидкістю на повному заряді.
Замість бронебійно-трасуючих снарядів 53-БР-471 могли застосовуватися бронебійно-трасуючі тупоголові снаряди з балістичним наконечником 53-БР-471Б (з початку 1945 року).
Для руйнування залізобетонних ДОТів в боєкомплект міг вводитися бетонобійний гарматний снаряд 53-Г-471. Номенклатура метальних зарядів також була істотно зменшена — вона включала в себе повний 54-Ж-471 під бронебійний снаряд і осколково-фугасну гранату і третій заряд 54-ЖН-471 тільки під осколково-фугасну гранату. В принципі, гармата А-19С могла стріляти всіма типами снарядів і зарядів від свого буксируваного варіанту А-19. Однак у рекомендаціях і таблицях стрільби для ІСУ-122 часів Другої Світової війни значаться тільки зазначені вище боєприпаси. Це не виключає можливості стрільби іншими типами боєприпасів в той час, але документальних підтверджень такої стрільби у вигляді тодішніх звітів, настанов і нормативних документів немає. Цей момент складає поки ще не до кінця досліджене питання і часто стає причиною суперечок на військово-тематичних форумах. З іншого боку, в післявоєнний час, коли акцент використання ІСУ-122 змістився від винищувача танків в сторону самохідної гаубиці, можливість стрільби усім асортиментом боєприпасів від буксируваної А-19 стає істотно більш ймовірна.
З жовтня 1944 року на ІСУ-122 встановлювався зенітний крупнокаліберний 12,7-мм кулемет ДШК з коліматорним прицілом К-8Т на турельній установці на правому круглому люку командира машини. Боєкомплект до ДШК становив 250 патронів.
Для самооборони екіпаж мав два автомати (пістолет-кулемета) ППШ-41 або ППС з боєкомплектом 1491 патрон (21 диск) і 20 ручних гранат Ф-1.
Двигун ІСУ-122 оснащувалася чотиритактним V-подібним 12-циліндровим дизельним двигуном В-2-ІС потужністю 520 к. с. (382 кВт). Пуск двигуна забезпечувався інерційним стартером з ручним і електричним приводами або стисненим повітрям з двох резервуарів в бойовому відділенні машини. Електроприводом інерційного стартера був допоміжний електродвигун потужністю 0,88 кВт. Дизель В-2ІС комплектувався паливним насосом високого тиску НК-1 з всережимним регулятором РНК-1 і коректором подачі палива. Для очищення поступаючого у двигун повітря використовувався фільтр типу «Мультициклонний». Також в моторно-трансмісійному відділенні встановлювалися підігріваючі пристрої для полегшення пуску двигуна в холодну пору року. Вони також могли бути використані для підігріву бойового відділення машини. ІСУ-122 мала три паливних бака, два з яких розташовувалися в бойовому відділенні, і один — в моторно-трансмісійному. Самохідка також оснащувалася чотирма зовнішніми додатковими паливними баками, не пов'язаними з паливною системою двигуна.
Трансмісія САУ ІСУ-122 оснащувалася механічною трансмісією, до складу якої входили: Багатодисковий головний фрикціон сухого тертя «сталі по феродо»; Чотириступінчаста коробка передач з демультиплікатором (8 передач вперед і 2 назад); Два бортових двоступеневих планетарних механізму повороту з багатодисковим блокувальним фрикціоном сухого тертя «сталь по сталі» і стрічковими гальмами; Два дворядних комбінованих бортових редуктори.
Ходова частина