Інститут педагогіки Національної академії педагогічних наук УкраїниІнститут педагогіки — державна наукова установа, що здійснює теоретичне і методичне забезпечення функціонування й розвитку системи загальної середньої освіти в Україні.
Структура Науковий колектив Інституту нараховує 239 співробітників, з них — 6 дійсних членів, 5 членів-кореспондентів, 2 почесних академіків НАПН України, 52 доктора наук і 74 кандидата наукПро інститут — офіційний сайт.
Структурними складниками Інституту педагогіки є 18 наукових відділів, а саме: відділ історії та філософії освіти; відділ порівняльної педагогіки; відділ дошкільної освіти; відділ дидактики; відділ початкової освіти імені О. Я. Савченко; відділ навчання української мови та літератури; відділ навчання мов національних меншин та зарубіжної літератури; відділ навчання іноземних мов; відділ суспільствознавчої освіти; відділ навчання географії та економіки; відділ біологічної, хімічної та фізичної освіти; відділ технологічної освіти; відділ мистецької освіти; відділ математичної та інформатичної освіти; відділ економіки та управління загальною середньою освітою; відділ інновацій та стратегій розвитку освіти; відділ моніторингу та оцінювання якості загальної середньої освіти; відділ STEM-освіти.
В Інституті функціонує аспірантура (з часу заснування) і докторантура (з 1991 року)Відділ аспірантури і докторантури — офіційний сайт, працює спеціалізована вчена рада із присудження наукового ступеня доктора наук Д 26.452.01Спеціалізовані вчені ради — офіційний сайт.
Напрями діяльності Основними напрями діяльності та завданнями Інституту педагогіки НАПН України є: проведення фундаментальних і прикладних досліджень, виконання державних цільових програм, спрямованих на розв'язання актуальних теоретичних, методологічних і практичних проблем педагогіки й загальної середньої освіти. Експериментальна перевірка вірогідності, ефективності й можливості застосування соціально важливих педагогічних теорій, гіпотез, ідей, інновацій, а також апробування результатів наукових досліджень; розроблення й упровадження наукової, навчальної й науково-виробничої продукції (видань) з педагогіки й проблематики загальної середньої освіти; здійснення наукових досліджень на замовлення законодавчих і виконавчих органів державної влади, установ і закладів системи освіти, інших юридичних і фізичних осіб; участь в інноваційній освітній діяльності, розробленні державних стандартів загальної середньої освіти, концепцій, програм розвитку освіти й педагогічної науки в Україні; проведення педагогічної експертизи документів у галузі науки й освіти; педагогічне прогнозування; підготовка науково-методичних рекомендацій і упровадження результатів науково-педагогічних досліджень в освітній і суспільній діяльності; підготовка фахівців вищої кваліфікації - кандидатів і докторів наук через аспірантуру й докторантуру; організація курсів перепідготовки й підвищення кваліфікації науковців у галузі педагогічної науки й освіти; організація стажування в підрозділах Інституту науковців, викладачів, практичних працівників, інших спеціалістів у галузі науки й освіти; співпраця із закладами всіх типів і форм власності в системі освіти України й зарубіжжя. Участь у проєктах і програмах міжнародного співробітництва освітньо-культурного змісту й спрямування; організація й проведення наукових і науково-практичних конференцій, симпозіумів, семінарів із різних напрямів педагогічної науки й практики, популяризація досягнень педагогічної науки в Україні та за її межами; представництво української педагогічної науки й практики на міжнародному рівні, презентація результатів наукових досліджень на міжнародних наукових форумах, у засобах масової інформації, організація науково-практичних заходів за участю іноземних фахівців, обмін спеціалістами на договірній основі; здійснення видавничої діяльності (випуск наукової, навчальної й наукововиробничої літератури, фахових видань, інформаційних вісників, бюлетенів), створення електронного науково-інформаційного ресурсу, заснування фахових періодичних видань, часописів, збірників наукових праць.
Протягом історії назва Інституту педагогіки змінювалася та уточнювалася: від 1926 року — Український науково-дослідний інститут педагогіки; від 1955 року — Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР; від 1992 року — Інститут педагогіки АПН України (від 2010 року — НАПН України).
Створення Інститут педагогіки був заснований в 1926 році. 2 квітня 1926 року Державний науково-методологічний комітет Наркомосу УСРР прийняв постанову про створення в республіці єдиного центру наукових досліджень з педагогічних наук — Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП). Організаційно інститут оформився в жовтні 1926 року на базі науково–дослідної кафедри педагогіки Харківського інституту народної освіти та Харківської дослідної станції Управління соціального виховання Наркомосу УСРР.
На кінець грудня 1926 року в Інституті працювало 11 секцій. У ньому налічувалося 110 наукових працівників, у тому числі 17 керівників та дійсних членів інституту, 13 наукових співробітників, 49 аспірантів та 31 стажист.
Перед Інститутом ставилося завдання проводити дослідження за такими напрямами: 1) радянізація та політизація школи з метою класового виховання дітей; 2) абсолютно матеріалістичне трактування як для себе, так і для дітей будь-яких питань; 3) засвоєння принципу трудового виховання і як похідна проблема виробничих ухилів у школі; 4) орієнтація на дитячий рух у широкому розумінні цього слова й головним чином на комуністичний дитячий рух; 5) необхідність переведення своєї праці на нову комплексну чи іншу якусь систему на противагу старій предметній, а також переходу на нову методичну технікуІсторія інституту — офіційний сайт.
Інститут педагогіки у 1920-х—1930-х роках На початку 1929 року до Інституту входили три основних відділи, які проводили дослідження у відповідних галузях педагогіки: соціального виховання, професійної освіти та політичної освіти. У 1930 році відбулася реорганізація структури УНДІПу, зумовлена ускладненням педагогічної проблематики в результаті бурхливого культурного будівництва в Україні. У цьому ж році почав діяти Київський філіал УНДІПу, а в 1934 році дирекція Інституту переїхала до Києва у зв'язку з перенесенням сюди столиці з Харкова і переїздом Наркомату освіти УСРР. У Харкові до 1936 року функціонувала наукова установа — Харківський інститут педагогіки.
У 1933 році з Академії сільськогосподарських наук було «вичищено» 119 співробітників і, фактично, знищено сільськогосподарську науку. Цього ж року практично був розігнаний Український науково-дослідний інститут педагогіки.
Протягом 1937–1941 років науковці УНДІПу основну увагу спрямовували на підвищення якості науково-дослідної роботи з педагогіки, психології та окремих методик. У цей час сформувалися наукові колективи, які підготували низку нових підручників для загальноосвітньої школи та методичних посібників для вчителів. З'явилися і провідні вчені, навколо яких групувалася наукова молодь. У галузі педагогіки провідну роль відігравав С. Х. Чавдаров, а в галузі психології — Г. C. Костюк. У 1939 році за редакцією Г. С. Костюка вийшов у світ посібник для ВНЗ «Психологія», а в 1940 році за редакцією С. Х. Чавдарова з'явився перший український підручник «Педагогіка». У 1940 році вийшла з друку перша методика викладання української мови в початковій школі, яку написав С. Х. Чавдаров.
Інститут педагогіки під час німецько-радянської війни У 1941 році УНДІП разом з Наркомосом УРСР евакуйовано до Харкова, з наближенням німецьких військ до міста частина наукових працівників Інституту виїхали до глибинних районів СРСР. УНДІП як установа перестав функціонувати.
У жовтні 1943 року УНДІП відновив свою діяльність у Харкові. 4 січня 1944 року він переїхав до Києва.
Інститут педагогіки в повоєнний час Повоєнний період відзначається подальшим поглибленням досліджень вчених Інституту педагогіки. У 1948 році при Інституті було відкрито постійно діючу Республіканську педагогічну виставку (в 1977 році реорганізовано в Педагогічний музей УРСР).
З 1946 року по 1995 рік інститут розміщувався в будинку по вулиці Богдана Хмельницького, 10, у ті ж роки тут діяв магазин «Технічна книга».
У 1950-х роках Інститут педагогіки стає визнаним центром педагогічних досліджень в Україні. Важливим стимулювальним фактором у розвитку Інституту педагогіки стало прийняття постанови ЦК Компартії України «Про стан і заходи дальшого розвитку педагогічної науки в Українській РСР» (1959). На її виконання науковці Інституту розробили «Перспективний план наукових досліджень з педагогічних наук в УРСР на 1959—1965 роки». Це була перша спроба скоординувати наукову роботу з педагогіки в республіці. Багато уваги в цей час приділялося проблемам політехнічного і трудового навчання учнів загальноосвітніх шкіл. Інститут підготував збірники статей «Політехнічне навчання в школі» (1958), «Школа і життя» (1959), опублікував праці М. П. Ніжинського «Великий вихователь — труд» (1959) та наукового кореспондента Інституту В. О. Сухомлинського «Виховання в учнів любові і готовності до праці» (1959), «Виховання комуністичного ставлення до праці» (1959).
У 1960-х роках значні зусилля науковців спрямовувалися на теоретичне обґрунтування змісту освіти в школі, розробку та експериментальну перевірку нових програм, підручників і навчальних посібників. Активізувалась робота з дослідження проблем дидактики, зокрема таких, як дидактичні основи засвоєння знань, формування навчальних навичок, систематизація та узагальнення знань в учнів. Найповніше відображення ці проблеми знайшли у праці В. О. Онищука «Дидактичні основи усвідомлення учнями навчального матеріалу» (1964).
У 1970-х—1980–х роках здійснено важливі дослідження з визначення особливостей вивчення української та російської мов в умовах спорідненої двомовності, змісту, форм і методів роботи над розвитком усного і писемного мовлення учнів (О. М. Біляєв, Г. М. Іваницька, Н. А. Пашківська, Л. М. Симоненкова та ін.).
Чимало публікацій високо оцінила педагогічна громадськість республіки. Так, у 1977 році підручник для 5-го класу «Українська література» (О. М. Бандура та Є. М. Кучеренко) удостоєний Державної премії Української РСР, а в 1980 році наукову монографію В. О. Онищука «Типи, структура і методика уроку в школі» Президія АПН СРСР нагородила премією Н. К. Крупської.
Інститут педагогіки після 1991 року З 1991 року науковці Інституту працюють над удосконаленням і розвитком системи освіти й педагогічної науки незалежної України.
З 1992 року Інститут педагогіки знаходиться в структурі Національної академії педагогічних наук України.
Директори У різні роки директорами Інституту були: О. І. Попов (1926—1929); О. С. Крижанівський (1929—1930); М. С. Гаврилів (1930—1931); Т. Пасіка (1931—1933); І. А. Хаїт (1934—1936); Й. А. Ліпман (1936—1941); П. Р. Чамата (1943—1945); С. Х. Чавдаров (1945—1956); М. М. Грищенко (1956—1958) О. М. Русько (1958—1964); В. І. Чепелєв (1964—1971); Б. С. Кобзар (1971—1973); М. Д. Ярмаченко (1973—1994); А. Й. Сиротенко (1994); В. М. Мадзігон (1994—2013). З 1 лютого 2013 року директором Інституту педагогіки НАПН України є доктор педагогічних наук, професор О. М. ТопузовКерівництво інституту — офіційний сайт.
Видатні вчені інституту О. М. Астряб (1879 —1962) — український вчений-педагог, методист-математик, заслужений діяч науки УРСРОлександр Матвійович Астряб — Видатні педагоги України та світу: інформаційно-бібліографічний ресурс. Н. М. Бібік ( 1948) — український вчений-педагог, дійсний член НАПН України. Н. М. Буринська (1927–2017) — український вчений-педагог, методист-хімік, почесний член НАПН УкраїниБуринська Ніна Миколаївна — Науковці України — еліта держави (проект Видавництва Логос Україна). M. С. Вашуленко (1941 - 2025) — український вчений-педагог, мовознавець, дійсний член НАПН України.