Карпе́нко Анато́лій Леоні́дович (  — ) — ветеран воєнної розвідки, капітан 1-го рангу, перший командир 7-ї окремої бригади спеціальних операцій Військово-морських сил України. Після звільнення в запас, у 2002–2006 роках, — мер міста Очакова Миколаївської області.

Біографія Анатолій Карпенко народився 8 листопада 1948 року в Ленінграді, РРФСР. Після школи поступив до Ленінградського вищого військово-морського училища підводного плавання імені Ленінського Комсомолу, яке закінчив у 1972 році. Віддав флоту 31 рік служби, з них 25 років морському спецназу, пройшовши шлях від командира розвідувальної групи до командира бригадиКомбриг и его воспоминания. Воспоминания комбрига Карпенко А. Л. Сайт Очаківського військового гарнізону «Арсенал в Очакове» .

У Військово-морському флоті СРСР

Після закінчення училища служив на підводному човні Б-70 Північного флоту. З лютого 1973-го — в 17-й окремій бригаді спеціального призначення Чорноморського флоту. Молодий офіцер-розвідник разом зі своїм підрозділом брав участь у широкомасштабних навчаннях ВМФ СРСР «Захід-73», «Крим-76», «Берег-77». У 1976 році за успішне виконання завдань в ході навчань «Крим-76» командиру розвідувально-диверсійної групи старшому лейтенанту Карпенку було достроково присвоєне військове звання капітан-лейтенант, він був призначений командиром першого загонуАлексей Коршунов. 17-я отдельная бригада специального назначения КЧФ. Краткий исторический очерк. .

В цей період розвідники 17-ї бригади спецназу залучались до виконання важливих військових і державних завдань. У квітні 1974 року особовим складом бригади вперше було здійснено десантування у водолазному спорядженні з літака Ан-12, а в 1975-му — перший вихід з підводного човна на носії «Сирена-У» через торпедний апарат на ходу. У 1975 році бійці бригади виконували спеціальні завдання на Кубі і в Арабській республіці Єгипет. А в 1978-му група водолазів-розвідників спільно з групою спецпідрозділу КДБ «Альфа» забезпечувала безпеку радянської делегації на XI-му Всесвітньому фестивалі молоді та студентів в Гавані (Куба).

У 1982–1984 роках Анатолій Карпенко навчався у Військово-морській академії імені Маршала Радянського Союзу А. А. Гречка, після закінчення якої проходив службу в розвідувальному управлінні штабу Чорноморського флоту.

З 1987 року — командир 17-ї окремої бригади спеціального призначення Чорноморського флоту (1 січня 1990 року була переформована у 1464-й окремий морський розвідувальний пункт СпП). Наприкінці 1980-х, під час командування бригадою Карпенком, вона вважалася одним з найкращих з'єднань розвідки ВМФ, підготовка якого помітно виділялася на фоні інших частин спеціального призначенняСпецназ военно-морского флота. на історичному порталі worldpoint.ru . На «Майському» відпрацьовувалися нові способи доставки водолазів-розвідників в тил противника, випробувалися нові підводні носії водолазів, засоби повітряного десантування на воду. Крім виконання заходів бойової підготовки на базі бригади здійснювалася підготовка водолазів для групи спеціального призначення КДБ «Вимпел», низки інших підрозділів і структур спецслужб СРСРМорской спецназ. на сайті Асоціації офіцерів спеціального призначення ГРУ .

Серпневий путч 1991 року був сприйнятий на розвідпункті однозначно як антидержавний. Штабом був розроблений план евакуації сім'ї президента СРСР Михайла Горбачова з дачі «Зоря» у Форосі на острів Первомайський, де дислокувалася бригада. Але командування флотом наказ на операцію не віддало і план залишився нереалізованим.

У Збройних силах незалежної України 5 квітня 1992 року під керівництвом Президента України Леоніда Кравчука відбулося засідання Ради національної безпеки України. За його результатами був підписаний Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо будівництва Збройних Сил України», другим пунктом якого значилося: «Сформувати Військово-Морські Сили України на базі сил Чорноморського флоту, дислокованих на території України…»Василь Шевчук. Севастопольська спілка офіцерів України на етапі створення Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Матеріали VI-ї Всеукраїнської наукової військово-історичної конференції «Воєнна історія Північного Причорномор'я та Таврії», 6-7.10.2011 р., м. Севастополь. А вже 9 квітня понад дві третини офіцерського складу і сто відсотків решти військовослужбовців 1464-го розвідувального пункту склали на чолі з командиром присягу на вірність народові УкраїниМикола Савченко. Анатомія неоголошеної війни. Севастополь у квітні 1992 року.  — К.: Українська перспектива, 1997. — 280 с. ISBN 966-7243-20-6. Анатолій Леонідович згадує про це:

Велику роботу з підготовки до цього урочистого і відповідального заходу провів особисто командир частини капітан 1 рангу Карпенко: організація приведення до української присяги унікальної елітної частини флоту вимагала суворої секретності, узгодження з найвищими посадовими особами України і тісної координації дій з структурами національної безпеки державиУзгодження питань перепідпорядкування бригади Україні проводилось на різних рівнях протягом більше ніж чотирьох місяців з листопада 1991 року. Для прикладу: через безвідповідальне ставлення посадових осіб, командуванням ЧФ було зірване прийняття присяги на вірність народу України Кримською військово-морською базою (докладно див. Микола Савченко. Анатомія неоголошеної війни. Севастополь у квітні 1992 року. ). Анатолій Карпенко не тільки привів до української присяги «морських котиків», а і сприяв переходу під український прапор інших частин очаківського гарнізону; запобіг діям командування ЧФ з несанкціонованого вивозу техніки Очаківського дивізіону консервації кораблів охорони водного району в Кримську ВМБ тощо.

Невдовзі після переходу під юрисдикцію Управління розвідки Головного штабу Збройних сил України частині було повернуто статус бригади — вона стала 7-ю окремою бригадою спеціальних операцій Військово-Морських Сил України.

Широкого розголосу отримала байка про начебто спробу «карпенківських головорізів» захопити в червні 1995 року штаб Чорноморського флоту і низку об'єктів ЧФ в СевастополіШирокорад А. Б. Россия и Украина. Когда заговорят пушки… ООО «Издательство ACT», 2007 Олег Слюсаренко. Адмирал раздора. Еженедельник «2000». 01.04.2010 . Джерелом цих чуток стала одна з новел «Протистояння»С. Козлов. Противостояние. Спецназ ГРУ: 50 лет истории, 20 лет войны. сайт agentura.ru редактора відділу спецоперацій російського ілюстрованого журналу «Солдат удачи» Сергія КозловаАндрей Солдатов. Интервью с Сергеем Козловым. сайт agentura.ru . Реального підґрунтя дана історія не має, хоча Карпенко зі своїми спецназівцями в Севастополі дійсно були. Тільки не у 1995, а у 1992 році: тоді командування Чорноморським флотом, намагаючись протидіяти переходу частин Севастопольського гарнізону під юрисдикцію України, було готове до радикальних заходів, аж до виведення бронетехніки 810-ї бригади морської піхоти на вулиці містаЯк показали подальші події при переході СКР-112 з Донузлаву до Одеси, оперативна інформація про такі наміри російської сторони була цілком достовірною.. В умовах, що склалися, керівництво Збройних сил України ухвалило рішення направити до Севастополя підрозділи 7-ї бригади як «стримуючу противагу» задля зняття пресингу ЧФ на органи ВМС України, що тільки-но формувались. У район Севастополя були направлені артилерійський катер, водолазний бот і підрозділ розвідників-водолазів. Після прибуття в Севастополь вони розмістились у Козачій бухті поряд з розташуванням бригади морської піхоти і організували демонстративні водолазні спуски на підводних носіях на очах у всього міста. Після цього капітан 1 рангу Карпенко зустрівся з командиром 810-ї бригади і в ході особистої бесіди вони вирішили уникнути протистояння за будь-яку ціну. Карпенка запросив на зустріч у штаб флоту і командувач ЧФ адмірал Касатонов. Комбриг згадує:

Через два дні, коли командувач і начальник розвідки ЧФ пересвідчилися у готовності спецназу захистити штаб українського флоту, розвідники, виконавши завдання, повернулися у пункт постійної дислокації ОчаківМикола Савченко. Анатомія неоголошеної війни. Репресії по-касатоновському.  — К.: Українська перспектива, 1997. — 280 с. ISBN 966-7243-20-6.

Історія з'єднання в період командування ним Анатолія Карпенка має досить й інших прикладів успішного застосування сил спеціальних операцій. У серпні — вересні 1992 року бригади разом з групою спецпідрозділу СБУ «Альфа» здійснювала забезпечення доставки з Канади в Україну «гривневого» вантажу на суховантажі «Петр Алейніков» (операція «Щит України»)Валентин Ковалский. «Секретная» гривня. сайт ОО «Международное антитеррористическое единство» . Очаківські водолази відзначилися під час ліквідації великої аварії водостоку у Харкові, при численних підводних розмінуваннях — знищували торпеди під Одесою, авіабомби в районі херсонського елеватора, міни часів Першої світової війни в гирлі Дунаю під Ізмаїлом…Сергей Гаврилов. Таинственный остров. на сайті «ЗадираИнфо»

У 1997 році, не погоджуючись з курсом нового командування українським флотом, командир 7-ї бригади спеціальних операцій капітан 1 рангу Карпенко Анатолій Леонідович подав у відставку:

Громадсько-політична діяльність Після звільнення з військової служби Анатолій Леонідович Карпенко не порвав зв'язків зі своїм дітищем. Ділився досвідом, надавав методичну і організаційну допомогу новому командуванню бригади, звертався до державного і військового керівництва з пропозиціями щодо створення на основі існуючих в Україні спецпідрозділів об'єднаного антитерористичного підрозділу сил спеціальних операцій.

З 2002 до 2006 року — міський голова Очакова. Турботами Карпенка на посаді мера були: пошук коштів для міського бюджету, залучення інвестицій, розвиток курортної інфраструктури, побудова котельні, тепло- і водопостачання у місті, налагодження зручних телекомунікацій і зв'язкуВалерій Костюкевич. Не Малоросія!. Газета «День». № 174, 01.10.2003Андрій Бражко. Очаков. Потерянный «Краевид». на сайті «Очаковский портал» . Не забував мер і про культурний розвиток історичного міста півдня України — сприяв організації в Очакові арт-пленерів, конкурсів, мистецьких виставокИнна Ищук. Очаковский пленэр. «Порто-франко». № 36 (729) 10.09.2004 . Коли у 2004 році 7-а бригада була передислокована з Первомайського острова на територію одного з військових містечок Очаківського гарнізону, екс-комбриг виступив проти тіньової «приватизації» історичного острова комерційними структурамиОстровом, где бывал легендарный Шмидт, теперь торгуют «дети лейтенанта». Газета «Сегодня». № 276 (2218) 03.12.2005 .

Мешкав у Очакові. Активно займався громадсько-патріотичною діяльністю. Був членом громадського об'єднання «Спілка ветеранів воєнної розвідки України».

Цитати «Спецназ — як коханка: до неї біжать тоді, коли прісне життя набридає» (Карпенко про службу у військах спеціального призначення)Олена Івашко. Острів, якого немає. І не буде?! Урядовий кур'єр. 20.09.2012 «Спецназ завжди завдає удар тільки в спину» (Карпенко у відповідь на звинувачення Касатоновим у «зраді Чорноморському флоту»)

Див. також

Горошко Ярослав Павлович Олефіренко Юрій Борисович Кузьмін Микола Михайлович

Примітки

Посилання Комбриг и его воспоминания. Воспоминания комбрига Карпенко А. Л.