Ро́берт Фі́цо (; нар. 15 вересня 1964, Топольчани, Чехословаччина) — словацький проросійський політик, популіст, член Словацької національної ради ЧСФР, згодом Національної ради Словаччини 9 скликань (з 1992). Чотириразовий Прем'єр-міністр Словаччини (2006-2010, 2012-2016, 2016-2018 та з 2023). Був членом Комуністичної партії Чехословаччини (1986-1989) та (1990-1999), пізніше перейменованої у Партію демократичних лівих. Засновник та голова лівоцентристської політичної партії «Курс» (з 1999), яка після об'єднання лівими партіями, що втратили електоральні преференції (, , ), перейменована у «Курс — соціальна демократія» (з 2005). Зазнавав критики за автократичний стиль управління та захист інтересів Росії в Європейському Союзі.
Вперше обраний депутатом Національної Ради Словаччини у 1992 році від SDĽ, у 1994-2005 рр. працював у Парламентській асамблеї Ради Європи. Після перемоги його партії «Курс — соціальна демократія» на парламентських виборах 2006 року він утворив коаліцію з Рухом за демократичну Словаччину Мечіара та Словацькою національною партією Слота і став Прем'єр-міністром. У наступний період 2010-2012 він працював в опозиції, а після парламентських виборів 2012 року, на яких партія «Курс — соціальна демократія» набрала 44,41 % дійсних голосів, сформував одноколірний уряд. У 2014 році він невдало балотувався на президентських виборах, де зазнав поразки у 2 турі від незалежного кандидата Андрея Кіски, який набрав 59,38 % дійсних голосів.
15 березня 2018 року, на хвилі політичної кризи після вбивства Яна Куцяка, Фіцо подав заяву про відставку президенту Андрею Кісці, який потім офіційно доручив віце-прем'єр-міністру Петеру Пеллегріні сформувати новий уряд.
Партія Фіцо «Курс — соціальна демократія» набрала найбільше голосів на парламентських виборах 2023 року з 22,95 % голосів і отримала 42 місця.
15 травня 2024 року відбувся замах на життя внаслідок чого Фіцо госпіталізували з кульовими пораненнями.
Раннє життя Роберт Фіцо народився 15 вересня 1964 року в Топольчанах на південному заході Нітранського краю як другий син у родині Людовита Фіцо, який працював оператором навантажувача на виробництві, та Емілії Фіцової, яка працювала продавцем взуття. Він також жив зі своєю родиною в селі Грушовані до шестирічного віку, потім вони переїхали до Топольчан.
Освіта Фіцо описав свої дитячі амбіції як бажання стати політиком, спортивним репортером або археологом. Після закінчення початкової школи він вступив до місцевої гімназії Топольчан, яку закінчив влітку 1982 року. Пізніше того ж року він вступив до юридичного факультету Університету Коменського в Братиславі, у тодішній Чехословаччині. За словами його однокурсників, він належав до шанувальників філософії марксизму-ленінізму та Радянського Союзу. Фіцо став членом Комуністичної партії 14 квітня 1986 року ще в університеті.
Отримав диплом доктора юриспруденції у 1986 році за спеціальністю «Кримінальне право».
Після навчання пройшов базову військову службу (1986-1987) у чеському місті Яновіце помічником військового слідчого. У 1987-1988 рр. склав судові іспити та здобув судову практику у зв'язку з професійною кваліфікацією для виконання функції судді. Згодом закінчив аспірантуру в галузі кримінального права в Інституті держави і права Словацької академії наук (1988–1992), де після захисту кандидатської дисертації «Смертна кара в кримінальному праві Чехословаччини» отримав звання кандидата наук. У 2001 році отримав звання доцента Академії поліції за напрямом підготовки «Служби безпеки», захистивши дипломну роботу на тему «Необхідна оборона».
Початок кар'єри (1992—2006) Фіцо приєднався до Комуністичної партії Чехословаччини в 1986 році, подавши заяву в 1984 році. Після Оксамитової революції 1989 року та падіння комуністичного режиму в Чехословаччині Фіцо приєднався до Партії демократичних лівих (SDĽ), наступниці Комуністичної партії Словаччини. Вперше він був обраний членом парламенту в 1992 році. З 1994 по 2000 рік Фіцо представляв Словаччину як юридичний радник у Європейському суді з прав людини, але програв усі 14 справ, які він розглядав. У 1998 році обраний заступником голови партії. Пізніше того ж року Фіцо балотувався на посаду генерального прокурора, але його партія підтримала іншого кандидата, стверджуючи, що Фіцо занадто молодий.
На виборах 1998 року, коли впав уряд Владимира Мечіара, Фіцо отримав найбільшу кількість преференційних голосів серед своїх однопартійців. Через рік, коли підтримка SDĽ впала нижче порогу, необхідного для проходження до парламенту, він покинув партію, заявивши, що розчарований тим, як працював уряд. Фіцо діяв як незалежний депутат до виборів 2002 року.
Ще восени 1998 року група з чотирьох осіб у складі Фіцо, його соратника Франтішека Гатара, політичного стратега Федора Флашика та керівника ЗМІ Моніки Флашікової-Беньової почала обговорювати та складати плани щодо створення нової політичної партії лівого напрямку. Ці плани були обумовлені падінням популярності існуючих партій і зростанням популярності Фіцо.
Майже відразу після виходу з SDĽ група заснувала партію «Курс» (SMER), яку Фіцо вперше назвав партією третього шляху, лідером якої він став сам. Фіцо зарекомендував себе як опозиційний політик, критикуючи непопулярні реформи правого уряду Мікулаша Дзурінди. Для того, щоб SMER не повторила долю своєї попередньої партії, Фіцо ввів суворий набір правил для своєї нової партії, який називається політикою «чистих рук». Правила передбачали, що нікому, хто має зв'язки з попереднім комуністичним режимом, або особам, які мали досвід роботи в інших політичних партіях, не дозволяється обіймати партійні посади. Це створило нове покоління політиків, не причетних до попередніх корупційних скандалів; серед них були Моніка Флашикова-Беньова, Роберт Калиняк і Павол Пашка. Інше правило полягало в тому, що всі партійні відділення на регіональному та місцевому рівнях мали бути на 100 % фінансово самодостатніми, а всі фінансові пожертви мали бути оприлюдненими для ЗМІ.
Між 2002 і 2006 роками партія Smer була головною опозиційною партією в словацькому парламенті. У 2004 році вона об'єдналася майже з усіма лівими партіями, які діяли на словацькій політичній сцені, включаючи свою материнську партію SDĽ, ставши єдиною домінуючою політичною партією в Словаччині. Після цього партія отримала свою остаточну назву, яка діє і дотепер — «Курс — соціальна демократія» (Smer-SD).
Перше прем'єрство (2006—2010)
На виборах 2006 року SMER переміг з 29,1 % голосів. Перемога на виборах відбулася після кампанії, спрямованої на скасування вкрай непопулярних реформ жорсткої економії в секторах охорони здоров'я та освіти, реформ, які проштовхнули тодішні міністри Рудольф Заяц і Мартін Фронк. Згодом вони сформували коаліційний уряд із Народною партією Владимира Мечіара — Рух за демократичну Словаччину (HZDS) і Словацькою національною партією (SNS) Яна Слоти. SNS — правопопулістська партія, відома своїми антиромськими та антиугорськими коментарями, зокрема п'яний публічний виступ Яна Слоти, в якому він погрожував «сісти в танки і зрівняти Будапешт із землею».
Одна з реакцій на коаліцію надійшла від загальноєвропейської Партії європейських соціалістів (PES), яка призупинила заявку SMER на вступ до PES. Однак наприкінці лютого 2008 року Асамблея PES умовно відновила заявку після того, як SMER і SNS підписали листа, зобов'язавшись поважати права меншин.
Фіцо ніколи публічно не засуджував зауваження та виступи SNS, а відносини на урядовому рівні між Словаччиною та Угорщиною погіршилися під час його першого терміну правління. Кілька зустрічей прем'єр-міністрів двох країн були раптово скасовані, а ті небагато, що відбулися, не призвели до покращення відносин.
10 квітня 2007 року заступник директора Словацького земельного фонду та кандидат HZDS Браніслав Бріза підписав договір, на підставі якого реститутори зі східної Словаччини стали власниками прибуткової землі в татранському селі Великий Славков. Потім ці рестритутори швидко продали землю компанії GVM за 13 мільйонів словацьких крон (словацької валюти до євро). Фігурантом компанії був друг Мечіара Мілан Баліш. Бріза зробив це, поки його бос Хідегіті був у відпустці. 10 квітня було останнім днем, коли Бріза мав повну владу діяти від імені свого боса за його відсутності. Це був сьомий підозрілий контракт, який він підписав на той момент. Такі практики раніше критикувалися Фіцо, оскільки вони були поширеними під час перебування на посаді його партнера по коаліції, лідера HZDS Мечіара. Цей скандал ледь не призвів до розпаду коаліції. Це призвело до того, що міністр сільського господарства HZDS Мирослав Юренья пішов у відставку. Фіцо вимагав від Брізи піти у відставку. Орієнтовна шкода державі склала півмільярда словацьких крон. Суд відбувся 8 вересня 2015 року, коли Бріза визнали винною та засудили до 2 років умовно.
У травні 2008 року опозиційна партія Словацький демократичний і християнський союз (SDKÚ) заявила, що ліквідаційний баланс у розмірі 650 мільйонів крон державного акціонерного товариства Veriteľ, який у минулому виплатив борг сектору охорони здоров'я, був використаний не за призначенням. Віце-голова SDKÚ Іван Міклош, посилаючись на інформацію Trend, також звернув увагу на те, що люди та компанії, наближені до спікера парламенту Павла Пашка, вели бізнес за завищеними цінами. Опозиція відреагувала звинуваченнями на звіт Мінфіну про діяльність Veriteľ, згідно з яким Veriteľ міг діяти в корумпованому середовищі. Парламент переніс обговорення цього питання.
У серпні 2008 року уряд визначив, які соціальні підприємства отримають мільйони крон із єврофондів, які отримувала Словаччина. Виявилося, що 4 з них були під контролем друга одного з нардепів Smer-SD. Юрай Томка (друг) заперечував, що на той момент він більше мав будь-який зв'язок із бізнесом. Міністр праці також заперечив будь-які звинувачення в клієнтелізмі.
Парламентська діяльність (2010—2012)
Лідер опозиції (2010—2012) Перед виборами 2010 року партія Фіцо мала відносно сильні позиції згідно з кількома опитуваннями. Проте безпосередньо перед виборами розгорівся політичний скандал, який називають одним із найсерйозніших за 17-річну історію країни. З'явився запис голосу, на якому голос, дуже схожий на голос Фіцо, стверджує, що він зібрав кілька мільйонів євро незадекларованих коштів для виборів 2002 року, а також закликає до створення «паралельної фінансової структури» для фінансування виборчої кампанії SMER. Словацькі ЗМІ, такі як SME, дуже докладно розповіли про запис; однак Фіцо відкинув це як підробку.
Фіцо також напав на ЗМІ, які оприлюднили інформацію про запис, сказавши: «Я повинен піти туди і ударити вас, тому що ви негідники? Те, що ви робите, нечувано. Ви мастурбуєте на прем'єр-міністра кожен день». Щодо цього Фіцо був допитаний з цього приводу, писали SME. Колишній міністр юстиції Даніель Ліпшич сказав пресі, що «передав запис до офісу генерального прокурора». На виборах Smer-SD Фіцо залишилася найбільшою партією в парламенті з 62 місцями. Однак його партнери по коаліції були знищені, а HZDS не набрала голосів. Не знайшовши партнера, готового надати йому 14 місць, необхідних йому, щоб залишитися на посаді, Фіцо подав у відставку. Він сказав, що «поважає результат виборів» і висловив бажання очолити опозицію після поразки.
Друге прем'єрство (2012—2016)
Парламентські вибори 2012 року Після падіння правоцентристського коаліційного уряду, який замінив його, партія Smer-SD Фіцо повернулася до влади, ставши першою партією після розпаду Чехословаччини, яка отримала абсолютну більшість місць. Фіцо спочатку намагався сформувати уряд національної єдності з SDKU або Християнським демократичних рухом (KDH), але коли це не вдалося, він сформував перший однопартійний уряд у Словаччині з 1993 року.
Кандидат у президенти 2014 року