Сергі́й Олексі́йович Завгоро́дній (2 квітня 1908, Миронівка − 19 серпня 1994, Дніпропетровськ) — український радянський письменник; член Спілки радянських письменників України з 1948 року. Протягом 1949—1960 та 1963—1968 років обіймав посаду відповідального секретаря Дніпропетровської обласної спілки письменників України.

Життєпис Народився року у селі Миронівці (нині у складі села Семенівки Кам'янського району Дніпропетровської області, Україна) у сім'ї селянина-середняка. У 1927 році працював у райкомі комсомолу, з 1928 року — електромотористом на Дніпродзержинському металургійному заводі. Був секретарем :комсомольської ячейки в селі Аулах.

Навчався на робітфаці в Кам'янську. Учився згодом у Київському зоотехнічному інституті, на філологічному факультеті Київського інституту народної освіти.

Журналістикою почав займатися з 1933 року. В часі чисток змушений тікати з Києва, із одним рукописом «Антона Негнибіди» дістався до Ірпеня, де й прожив певний час — повість позитивно оцінив Юрій Яновський.

Протягом 1941—1945 років — у Червоній армії. Брав участь у боях Другої світової війни; воював під Запоріжжям, на Кавказі; співробітник фронтових газет «Вперед», «За разгром врага», «Фронтовик». Нагороджений ювілейним орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)Завгородний Сергей Алексеевич / Память народа. , бойовими медалями: «За бойові заслуги» (6 листопада 1942), «За оборону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Завгородний Сергей Алексеевич / Память народа. .

Після демобілізації працював в Криничанському райкомі партії, потім почав займатися письменництвом. В 1959 році на 4-му з'їзді письменників України виступав проти номенклатурників, які використовували у спілкуванні «суржик».

1968 року його «пішли» з посади голови обласної спілки письменників під час кампанії проти роману Олеся Гончара «Собор». Радянська влада постійно за ним стежила за його прямоту — син згадував, що він міг у 1980-х сказати, що був у злочинній партії (понад 50 років), що одним словом «колгосп» можна лякати людей.

Сім'я З дружиною, Євгенією Меркуріївною, (до шлюбу Петришина) виховали двох синів — Олександра — поета та перекладача з естонської і Геннадія — прозаїка і журналіста та доньку Світлану. Батько Сергія Завгороднього, Олексій Завгородній — радянський партійний діяч, член ВУЦВК.

Творчість Низку творів присятив війні — повісті «Краса дівоча», 1968, (виходила друком 10 разів); «Мати наша, мати», 1973; «Так давно і так недавно…», 1982.

У збірці нарисів «Джерела молодості», 1949, повістей «У грозову ніч», 1968, «Б'ють джерела» піднімаються питання екології, збереження степових річок, непрості людські взаємини, «Ломівка» — про захист садиби Олеся Гончара під час забудови стандартного житлового масиву; разом з Валентином Чемерисом та іншими письменниками змогли відстояти.

Вийшли друком повісті та оповідання — «Повість», 1957, «Любов», «Антон Негнибіда», (перевидавали іще 6 разів), «Степові притчі», «До кого сміється степ», «Дві долі жіночі», 1961, «Пора красування», 1987, «Чи заграє цитра (оповідання-спогад)», 2005.

Примітки

Література

Джерела Письменники Дніпропетровський історичний музей Дніпропетровська бібліотека Українці у світі Завгородній Олександр Сергійович