Ві́денський спис або Гофбурзький спис або Спис Святого Маврикія — артефакт, який вважається імовірним оригіналом одного зі знарядь Страстей Христових. Як і всі Знаряддя Страстей, спис вважається однією з найбільших реліквій християнства. В даний час зберігається в імперській скарбниці Гофбург.

Цей артефакт є одним із декількох, що претендують називатися Списом Долі.

Достовірно відомо, що спис використовувався в коронаційній церемонії тільки один раз — при коронації імператора Генріха II. В одному з ілюстрованих рукописів збереглася мініатюра, що зображає цей урочистий момент. У лівій руці імператор тримає Державу, в правій — Спис.

Легенди про походження

Спис Лонгіна За однією з легенд, саме цим списом римський центуріон Гай Касій Лонгин, вдарив розп'ятого Ісуса Христа між 4 і 5 ребром, проткнув плевру, легеню та серце, не пошкодивши кісток. Спис перейшов до батька Гая від діда, який служив в армії Германіка, а потім до Гая. За переказами Гай Касій командував римським загоном, який охороняв Голгофу, і завдав Ісусу списом «удар милосердя» в підребер'я. Йосиф Аримафейський зібрав кров Христа в чашу Грааля, зняв його тіло з хреста, обгорнув плащаницею і поклав до гробу. Під час страти Ісуса Гай Касій увірував в нього як в Сина Божого, він став християнином і згодом був канонізований, як святий під ім'ям Лонгін. Відразу ж після «удару милосердя» спис за легендою набув свого священного статусу, він став однією з найважливіших реліквій християнського світу.

Спис Святого Маврикія За іншою легендою, хофбурзький спис раніше належав Святому Маврикію. Згідно з даними експертизи хофбурзька реліквія на кілька століть молодша Євангельських подій. Тому більш вірогідною є гіпотеза про можливу приналежність списа святому мученику Маврикію — воїну Фіванського легіону, потерпілого, разом з 70-ма соратниками-християнами, в IV столітті в Німеччині (в нинішній Північній Швейцарії). Римські воїни, як і євангельський Лонгін Сотник, нерідко приймали християнство ще в язичницькі століття. Фіванський легіон вирізнявся особливо великим числом воїнів-християн. У період антихристиянських гонінь легіон був оточений спеціально посланими каральними військами і знищений.

Спис святого Маврикія вже в V—VI ст. був відомий, як тронна інсигнія Бургундського правлячого дому. Пізніше він перейшов до династії Каролінгів, від якої і могли успадкувати спис німецькі імператори.

«Списом Лонгіна» він став називатися з того часу, як король, майбутній імператор, Оттон Великий розгромив у день пам'яті святого Лонгіна полчища угорців-язичників в битві на Леху в 955 році. Від Оттонів спис перейшов як державна реліквія до подальших імператорських династій, поки не дістався Габсбургам.

У середньовічній Європі його називали Списом Долі. Існувало пророцтво: якщо Спис Долі потрапить до людини, здатної усвідомити його чудодійні таємні можливості і оволодіти ним, така людина зможе взяти в свої руки долю світу. Легенда дожила від часів середньовічних лицарів-тамплієрів, через розенкрейцерів і масонів, до ХХ ст., Коли стала однією з окультних складових нацистського гітлерівського міфу.

Опис артефакту Це залізний наконечник для середньовічного списа, який кріпився на дерев'яному держаку. Довжина такого списа в два рази перевищувала ріст воїна-піхотинця. Довжина наконечника — 50,8 см, ширина — 7,9 см. Сталевий наконечник складається з двох частин, скріплених срібним дротом і стягнутих золотою муфтою-накладкою. У лезо наконечника вставлений кований цвях, який, згідно з легендою, є одним зі Знарядь Страстей. Цвях прикручений до порожнини леза наконечника срібним дротом. Напис на золотій накладці говорить: «Спис і Цвях Господні» (). На внутрішньому срібному обручі — більш докладний текст:Милістю Божою Генріх IV, великий римський імператор, найясніший, наказав зробити сей срібний обруч, щоб скріпити Цвях Господній і Спис святого Маврикія ().У своїй серединній частині спис зламано і складається з двох частин. Для того щоб скріпити наконечник, в різний час на лезо наконечника надівали накладки: залізна за часів імператора Оттона III (X—XI століття), срібна за часів імператора Священної Римської імперії Генріха IV (XI—XII століття) і золота з часів імператора Священної Римської імперії Карла IV Люксембурзького (XIV століття).

Ліутпранд кремонський в його «Історії», закінченій в 961 р., описує Святий Спис, що належав Оттону Великому. Це опис цілком збігається з описом хофбурзького списа. Спис Оттона Ліутпранд зводить, в свою чергу, до списа Карла Великого. Карл у 774 р. отримав від Папи Римського як священну інсигнію «переможну ромфею» (спис) імператора Костянтина.

У класичній «Енциклопедії зброї» видатного австрійського історика і зброєзнавця Вендалена Бехайма віденський спис св. Маврикія згадується як типовий ранньосередньовічний спис з двома крильцями біля основи, що має сліди численних пізніших прорізів в наконечнику і золотих накладок. Бехайм датує його приблизно IX століттям н. е. і відзначає як артефакт, цікавий з точки зору історії зброї, як один з найстаріших зразків списів епохи Середньовіччя(W. Boeheim. Handbuch der Waffenkunde. Das Waffenwesen in seiner historischen Entwicklung vom Beginn des Mittelalters bis zum Ende des 18 Jahrhunders . Лейпциг, 1890 р. У перекладі з німецької.:

Особливо важливий наконечник, що зберігся, який якщо і не такий давній, як стверджує легенда, то, безсумнівно, може бути визнаний найстарішим зразком Середньовіччя. Це так званий спис Св. Маврикія в скарбниці австрійського імператорського палацу у Відні. Якщо відкинути ореол святості, яким огорнули побожні люди цю реліквію, то перед нами постане звичайний спис з двома крильцями біля нижнього кінця і короткою втулкою. Він нічим не нагадує форму римського списа: серед звичайних знахідок, що відносяться до античності, немає нічого схожого. Зате в деталях цього наконечника легко впізнати предка всіх середньовічних списів з крильцями аж до XV століття. У цих наконечниках спостерігається специфічна форма, яка на древніх мініатюрах, таких як Золота псалтир, позначена лише нечіткою лінією. Другий примірник списа цієї форми трохи молодший першого, це спис з краківського Кафедрального собору.

Експертизи справжності Експертиза, проведена британським експертом Робертом Фезером у січні 2003 року, включала рентгеноспектральний і флуоресцентний аналіз, показала, що наконечник списа виготовлений в VII столітті, тобто дійсно відноситься до епохи раннього Середньовіччя, і ніяк не міг належати історичним Лонгіну або св. Маврикіюece The Sunday Times, Judgment day: Is 'the spear that pierced Christ on the cross' genuine? Forensic scientists decide, April 20, 2003 . Доктор Фезер підтвердив, що спис ніяк не міг бути створений за часів Ісуса Христа.

Розмір наконечника був дещо більшим від тих, які використовувалися римськими легіонерами.

Та ж експертиза доктора Фезера встановила, що срібний дріт, яким скріплений зламаний наконечник списа, виготовлений ​​раніше 600 року нашої ери, срібна накладка виготовлена ​​в XI столітті, а золота в XIV .

Гофбурзький спис і Гітлер

Вперше Гітлер побачив спис у 1909 році, коли робив ескізи фасаду музею Гофбург і зайшов до музею, щоб зігрітися. Він опинився в залі скарбів Габсбургів, де були виставлені імперські клейноди Trevor Ravenscroft: Der Speer des Schicksals, Die Geschichte der heiligen Lanze, München 1988, S. 312 .

Нібито при вигляді списа Гітлер впав у стан трансу, тільки нагадування доглядача про те, що музей закривається, змусило його отямитись і залишити зал. Вночі Гітлер не зміг заснути, а рано вранці знову прийшов до Гофбурзького палацу. Коли музей відкрився, він вбіг у зал і занурився в споглядання списа Лонгина. У цей день відбулося те, що Гітлер назвав «посвяченням у сутність списа Долі». Спис Лонгіна став для нього священним символом, носієм магічного одкровення. Під впливом легенди про спис Лонгіна Гітлер з депресивного стану перейшов в маніакальне, а цей перехід супроводжувався галюцинаціями.

15 березня 1938 року, в день святого Лонгіна, Гітлер прибув у Гофбурзький палац у супроводі Гіммлера і пред'явив свої права на спис Лонгіна. У палаці Гітлера зустрів і керівник Верховного партійного суду Вальтер Бух і керівник австрійських СС Ернст Кальтенбруннер. Бух повинен був забезпечити легальну передачу Німеччині імперських клейнодів. Гітлер разом з Гіммлером увійшов до зали, де було виставлено спис Долі. Трохи згодом Гіммлер вийшов, залишивши Гітлера наодинці зі списом, якого він не бачив більше чверті століття. Гітлер віддав розпорядження — спис має знаходитися в стародавній церкві Святої Катерини в Нюрнберзі. На «Площі героїв» перед віденським Гофбургом був організований мітинг. Гітлер виголосив з балкона палацу промову, яку закінчив такими словами:

13 жовтня 1938 року з Відня до Нюрнберга бронепоїздом було доставлено спис Долі та інші імперські клейноди. Ця подія стала святом, на вокзалі зібрався натовп, щоб побачити прибуття поїзда. Війська утворили живу загорожу на шляху від вокзалу до церкви Св. Катерини, по якій бронетранспортери везли імператорські скарби. Крім Списа Долі в інвентарному списку значилися: зуб Івана Хрестителя, клапоть скатертини зі столу Тайної вечері, гаман Святого Ельма, біблія першого Папи Римського, камінь зі стіни Єрусалимського храму.

Спис доставили в зал мейстерзінгерів, де облаштували спеціальне сховище зі складною системою сигналізації. Обербургомістр Нюрнберга Віллі Лібель був обраний зберігачем священного списа, Вольфрам Сіверс відповідав за організацію «наукових досліджень» списа Долі. Коли Гітлер відвідував Нюрнберг, він заходив до церкви Св. Катерини і споглядав спис Долі.

Документально підтверджено, що атрибути імператорської влади були перевезені у 1938 році з Відня до Нюрнберга за ініціативою нюрнберзького обер-бургомістра Віллі Лібеля, а не Гітлера Michael Rißmann: Hitlers Gott, Vorsehungsglaube und Sendungsbewußtsein des deutschen Diktators, Zürich / München 2001, S. 138—172. Див також Hüser: Wewelsburg, S. 5f. і Friedrich Paul Heller/Anton Maegerle: Thule, Vom völkischen Okkultismus bis zur Neuen Rechten, Stuttgart 2., erw. und aktualisierte Aufl. 1998, S. 157—162 . Є також статті дослідного інституту СС Аненербе, у яких імперські регалії виводять з німецьких символів панування Див Karlheinz Weißmann: Schwarze Fahnen, Runenzeichen, Die Entwicklung der politischen Symbolik der deutschen Rechten zwischen 1890 und 1945, Düsseldorf 1991, S. 208. . Жодних документальних даних про особливий інтерес до спису Долі з боку лідерів Третього рейху не знайдено.

Сучасні легенди

Ріхард Вагнер і Ніцше в період створення опери «Парсіфаль» спільно здійснили паломництво до Відня, щоб побачити спис. Коли Вагнер і Ніцше поглянули на Спис, філософ сказав композитору: «Бог помер. Його вбили ти і я». Х'юстон Чемберлен постійно відвідував (з 1889 по 1909 рік) Хофбург, годинами розглядав спис Лонгіна і «відчував дух Часу». Він вселяв останньому німецькому імператору Вільгельму II необхідність опанувати списом. Той збирався переконати австрійського імператора прислати спис нібито для демонстрації реліквії, щоб привласнити її. Але Франц Йосиф I (за допомогою містика-полководця Хельмут Карл Бернгард фон Мольтке) запідозрив підступ і відмовив Вільгельму II. Гітлеру приписують цитату, в якій він описує момент «свого пізнання списа»: Вінстону Черчилю приписують таку цитату: 30 квітня 1945 року о 14 годині 10 хвилин тайник поблизу від Нюрнберга, де зберігалося Спис Долі, виявили офіцери контррозвідки 7-ї американської армії. У той же день в 15:30 Гітлер в імперському бункері покінчив життя самогубством. Але насправді між виявленням Списа Долі солдатами американської армії і смертю Гітлера пройшло 2 тижні.