Реконструкція Півдня — період в історії США після закінчення Громадянської війни, з 1865 по 1877 роки, в який відбувалася реінтеграція переможених у війні південних штатів Конфедерації до складу США і скасуванням рабовласницької системи на всій території країни.

Реконструкція обговорювалася ще під час війни, а розпочалася вона після видання Прокламації про звільнення рабів 1 січня 1863 року. Політика Реконструкції була здійснена після того, як рабовласницький Південь опинився у владі федеральної армії. Президент Авраам Лінкольн під час війни створив реконструкційний уряд в декількох південних штатах — Теннессі, Арканзасі та Луїзіані, і надав землі для колишніх рабів в Південній Кароліні.

Після вбивства Лінкольна президент Ендрю Джонсон намагався слідувати політиці свого попередника та призначив нових губернаторів влітку 1865 року. Незабаром він заявив, що цілі війни — національну єдність та ліквідація рабства — були досягнуті, і, отже, реконструкція завершена. Однак республіканці в Конгресі відмовилися визнати «м'яку» політику Джонсона (оголосив себе незалежним політиком та президентом) і прийняти до свого складу нових членів Конгресу від Півдня. Перемога радикального крила республіканців 1866 року на виборах до Конгресу дала їм достатньо місць в палаті представників, щоб подолати вето Джонсона і 1867 року почати «радикальну реконструкцію». Зважаючи бажання радикалів партії республіканців приймати екстремальні методи для Півдня США були здійснені спроби голосування за відставку Ендрю Джонсона, що провалилася зважаючи відсутності лише одного голосу в Сенаті. За м'яку політику Джонсона звинувачували у зраді.. Конгрес усунув від влади всі цивільні органи місцевого самоврядування в південних штатахЗа винятком Теннессі, де республіканці самі знаходилися при владі. та передав всі їх повноваження військовим. Нові вибори були проведені під контролем армії, а особам, які раніше брали участь в органах влади Конфедерації, було заборонено виставляти свої кандидатури.

У більшості південних штатів після цього в органах місцевого самоврядування опинилися і представники афроамериканців. Проте у відповідь на Півдні з'явилися численні таємні расистські організації, в тому числі Ку-клукс-клан, які здійснювали політику терору та насильства. Невдачі республіканської влади посилили економічну кризу 1873 р. Врешті решт республіканські уряди втратили підтримку виборців південних штатів, і до влади на Півдні повернулися демократи.

У 1877 р. участь армії в державному управлінні на Півдні було припинено. Демократичні уряди південних штатів не відновили рабовласництво, але прийняли дискримінаційні закони, звані законами Джима Кроу. У результаті афроамериканці стали громадянами другого сорту, і расистські принципи «переваги білих», як і раніше, панували в громадській думціBruce E. Baker, What Reconstruction Meant: Historical Memory in the American South (2007). Монополія демократичної партії на владу на території тривала після цього до 1960-х років.

Звільнення рабів

У серпні 1861 р. президент Лінкольн підписав перший закон про конфіскацію майна рабовласників бунтівних штатів півдня. У липні 1862 р. за ним пішов ще один такий закон. Вони обумовлювали позбавлення заколотників прав на володіння рабами та землями за тієї умови, якщо вони продовжують опір федеральним владіCimbala, Miller, and Syrette (2002), An uncommon time: the Civil War and the northern home front, pp. 285, 305Wagner, Gallagher, and McPherson, The Library of Congress Civil War Desk Reference, pp. 735, 736Williams (2006), «Doing Less» and «Doing More», pp. 54-59. Однак коли генерал Фримонт, командувач збройними силами США в рабовласницькому штаті Міссурі, не приєдналася до Конфедерації, оголосив там воєнний стан і конфіскував власність громадян, які воювали на боці Конфедерації, Лінкольн скасував його рішення та відсторонив його від посади. Цей крок президент пояснював необхідністю зберегти лояльність рабовласницьких штатів, що залишалися у складі США (Міссурі, Кентуккі, Меріленд та Делавер). У травні 1862 р. те ж саме відбулося і з генералом Хантером, які намагалися звільнити рабів бунтівних штатів Південна Кароліна, Джорджія та Флорида. На той момент Лінкольн обмежився лише звільненням рабів у федеральному окрузі Колумбія. Раби, що звільняються згідно з підписаними ним законам, могли бути прийняті в армію та воювати проти своїх колишніх господарів, громадян Конфедерації, зі зброєю в рукахTrefousse (1991), Historical dictionary of reconstruction, p. viiii.

Програма Лінкольна зі звільнення рабів на всій території США передбачала грошову компенсацію їх власникам за рахунок коштів федерального бюджету. Щоб компенсації не стали надмірним фінансовим тягарем, Лінкольн хотів, щоб звільнення рабів відбувалося повільно та поступово, протягом приблизно двадцяти років. Однак рабовласницькі штати не проявили інтересу до програми Лінкольна. Для вирішення проблеми майбутнього звільнених рабів, які могли піддаватися надалі переслідуванням на території США, в 1863 м. Лінкольн намагався організувати для них програми влаштування колоній за межами США (на Гаїті і в Панамі), але вони не користувалися успіхом і, зрештою, Лінкольн від них відмовивсяCatton (1963), Terrible Swift Sword, pp. 365—367, 461—468.

Згідно з Прокламації про звільнення рабів, підготовленої Лінкольном у другій половині 1862 р., оголошувалися вільними всі раби десяти бунтівних штатів. Разом з тим, чотири рабовласницьких штату, що залишилися у складі США (Міссурі, Кентуккі, Меріленд та Делавер), в Прокламації не згадувалися, і ряд графств деяких інших штатів також виключався зі сфери її дії. Прокламація лише робила обов'язковим звільнення рабів, яке могло бути здійснено в міру окупації південних штатів федеральною армією згідно з раніше прийнятим конфіскаційним законам. У результаті багато раби, звільнені на території Конфедерації, вступали у федеральну армію, поповнюючи її рядиGuelzo (2004), Lincoln's Emancipation Proclamation: The End of Slavery in America, p. 1.

В 1863 р. відвойований у Конфедерації штат Луїзіана отримав від президента амністію. Хоча раби були звільнені, їх зобов'язали протягом року працювати на плантаціях за плату 10 доларів на місяцьStauffer (2008), Giants, p. 279. Коли всього 10 % заколотників присягнули Сполученим Штатам, президент дозволив провести в штаті вибори та надіслати своїх представників у Конгрес. Але Конгрес відмовився прийняти представників від Луїзіани до тих пір, поки більшість місцевих жителів не присягнуть СШАPeterson (1995) Lincoln in American Memory, pp. 38-41McCarthy (1901), Lincoln's plan of Reconstruction, p. 76Stauffer (2008), Giants, p. 280.

Формальне звільнення рабів автоматично не супроводжувалося легалізацією раніше заборонених шлюбів між білими та кольоровими. Діти з таких сімей могли бути вилучені владою під приводом «надання їм хорошого нагляду та житла до досягнення повноліття». Насправді дітей використовували як безкоштовних працівників.

У січні 1865 р., коли війна підходила до кінця, Конгрес прийняв тринадцяту поправку до Конституції США, яка забороняє рабство на всій території країни. Її ратифікація більшістю штатів пройшла протягом того ж року.

У березні 1865 р. федеральна влада створили спеціальне бюро допомоги звільненим рабам та білим біженцям з Півдня. Фінансоване республіканцями, це бюро надавало біженцям їжу, одяг, паливо, допомагало у пошуках роботи, підтримувало у веденні переговорів з колишніми власниками, виділяло конфісковані у рабовласників землі в оренду строком на три роки з правом її викупу у кількості до 40 акрівseeBelz (1998) Abraham Lincoln, constitutionalism, and equal rights in the Civil War era, pp. 138,141,145.

Виборчі права Питання про виборчі права колишніх громадян Конфедерації був одним з найважливіших у реконструкції. По-перше, були вжито заходів з обмеження виборчих прав переможених у війні, а по-друге, внаслідок звільнення рабів на Півдні з'явилося безліч нових громадян, яким слід було виборчі права надати.

Найбільш радикальні республіканці пропонували позбавити всіх колишніх громадян Конфедерації виборчих прав строком на п'ять років. У підсумку Конгрес ухвалив рішення про тимчасове позбавлення виборчих прав лише військових та цивільних лідерів Конфедерації. Скільки з них було внаслідок відсторонено від голосування, точно не відомо. За деякими оцінками, громадян, уражених в правах, налічувалося від 10 до 15 тисячFoner 1988 pp 273 — 6.

Звільнених рабів на Півдні налічувалося близько 4 млн. Якби всі вони отримали виборчі права, то Південь отримав би додаткові місця в палаті представників Конгресу. Багато півничан виступило проти такого рішення, а деякі північні штати навіть прийняли закони, що обмежують у виборчих правах їх власне нечисленне кольорове населення.

Президент Лінкольн вважав, що виборчі права слід надати не всім кольоровим, а насамперед — ветеранам війни та «найінтелігентнішим» цивільнимWilliam Gienapp, Abraham Lincoln and Civil War America (2002), p. 155. В 1865 р. його наступник президент Джонсон рекомендував губернаторові штату Міссісіпі: «Якщо ви могли б розширити електорат на усіх кольорових, хто може прочитати Конституцію англійською мовою та написати своє ім'я, і на всіх, хто володіє нерухомістю на суму не менше двохсот п'ятдесяти доларів і, отже, платить податки, то наші політичні противники [радикали в Конгресі] були б обеззброєні, і ваш приклад могли б піти інші штати»Johnson to Gov. William L. Sharkey, August 1865"ed in Franklin (1961), p. 42.

Не лише кольорові, а й багато білих на Півдні до війни були неграмотні. У Теннессі, Кентуккі, Алабамі, Джорджії та Південній Кароліні неписьменного населення було не менше 25 %, а в Північній Кароліні — до 33 %. У той час як в цілому по країні неписьменних було не більше 9 %, серед афроамериканців їх частка становила 70 %Ayers pg. 418. Лише до 1900 р. неграмотність була практично ліквідованаJames D. Anderson, The Education of Blacks in the South, 1860—1935, pp.244 — 245.

Проте, до 1867 р. республіканці провели закони, що наділили виборчими правами все чоловіче населення Півдня. У період реконструкції близько 1500 афроамериканців було обрано до місцевих органів влади південних штатів. Хоча це було істотно менше їх частки в загальному населенні Півдня, їх обраними представниками нерідко були грамотні біліEric Foner, Freedom's lawmakers: a directory of Black officeholders during Reconstruction (1993). Обговорювалося також питання про виборчі права для жінок, але в цю епоху воно було підняте передчасноEllen DuBois, Feminism and suffrage: The emergence of an independent women's movement in America (1978).

Після завершення реконструкції в період з 1890 по 1908 рр.. південні штати обмежили виборчі права для кольорових та найбідніших верств білого населення, ввівши освітні та майнові цензиGlenn Feldman, The Disfranchisement Myth: Poor Whites and Suffrage Restriction in Alabama, (2004), p.136..

Чорні кодекси

Після вбивства президента Лінкольна його наступник Ендрю Джонсон помилував більшість бунтівників-південцівTrefousse c1989, які здались. Їх навіть не судили за державну зраду. З лідерів Конфедерації лише колишній президент Девіс відсидів два роки у в'язниці, і лише один комендант в'язниці жителів півдня, в якій утримувалися військовополонені півничани, був повішений за військові злочини. За рішенням президента Джонсона, плантаторам навіть повернули землі, конфісковані під час війни. Коли жителі півдня знову змогли вибирати місцеві органи самоврядування, вони відмовилися визнавати соціальні зміни, вироблені реформами президента Лінкольна, і прийняли чорні кодекси, майже повністю відтворюють чинні до війни закони про рабівDonald, Civil War and Reconstruction (2001) ch 31Oberholtzer 1:128-9. Лише дії федерального бюро у справах звільнених рабів всупереч позиції місцевої влади та судів запобігли введення їх у дію. Громадська думка на Півночі було обурена та зажадала від уряду скасування чорних кодексів, що й було зроблено спеціальним законом 1866 р.Donald (2001) p. 527