Маршрут «Віндзор - Квебек» проходить по Канаді.
Коридор Віндзор – Квебек проходить одним із найгустонаселеніших регіонів Канади. Він простягається на 1150 км (710 миль) вздовж озера Ері, озера Онтаріо та морського шляху Святого Лаврентія, проходячи через південно-західний, центральний та східний Онтаріо та частину південно-західного та центрального Квебеку. Значна частина цієї території знаходиться поблизу штату Нью-Йорк або інших прикордонних штатів США.
Зрозуміти Значна частина регіону була колонізована в 1784 році з напливом лоялістів Об'єднаної імперії, які тікали від Американської революції, щоб оселитися в південному Онтаріо; такі центри, як Квебек (1608) та Монреаль (1640), датуються ще більшою історією, до епохи, коли Канада була французькою колонією до 1763 року.
Вам потрібно буде трохи володіти англійською мовою на більшій частині Онтаріо цього маршруту (Корнуолл дещо двомовний, як і Оттава, але це не стосується далі в Онтаріо) та трохи французькою, якщо ви вирушаєте за межі туристичних зон Квебеку (за винятком "le West Island" у Монреалі, району зі значною англомовною меншиною). У районах з інтенсивним туристичним потоком (таких як В'є-Квебек, старе місто в Квебеку) ви почуєте чимало англійської мови через велику кількість відвідувачів з-за меж регіону.
Екскурсія коридором – чудовий спосіб відчути перехід між англомовною та франкомовною Канадою; від одномовного англомовного Торонто до двомовної Оттави та Монреаля (хоча англійська мова домінує в Оттаві, а французька – в Монреалі), і, нарешті, одномовного франкомовного Квебеку.
Як і в інших місцях Канади, дорожня система є метричною. Обмеження швидкості 80 км/год (типове для двосмугових автомагістралей у сільській місцевості) еквівалентне 50 милям/год, а паливо продається в літрах (де в імперському галоні 4,546 літра або 3,785 літра в галоні США).
Підготуватись Якщо ви в'їжджаєте до Канади з-за кордону, паспорти потрібні на всіх переправах, включаючи суто місцеві послуги, такі як тунельний автобус у Віндзорі-Детройті або екскурсії на човні до замку Болдт (Нью-Йорк) з канадської сторони.
Автомобілісти повинні мати при собі підтвердження автомобільної страховки; використання радар-детекторів заборонено ні в Онтаріо, ні в Квебеку. Мандрівникам рекомендується мати при собі канадські долари; більшість туристичних компаній приймають долари США через близькість цього регіону до кордону зі США, але, як правило, не пропонують вигідних обмінних курсів. Ціни на пальне завищені порівняно з сусідніми регіонами США через вищий рівень оподаткування; бажано уникати заправки на острові Монреаль або в Квебеку, оскільки ціни в цих містах вже давно вищі, щоб заохотити користуватися громадським транспортом.
Якщо ви маєте намір від'їхати від головних автомагістралей і проїхати через кожне крихітне містечко (як видно з цього маршруту), хороша карта є важливою. Ця сторінка пропонує загальний огляд того, що є великим і густонаселеним регіоном, незважаючи на кількість невеликих сільських містечок по дорозі. Таким чином, список визначних місць для відвідування є неповним і не може претендувати на те, щоб перерахувати всі цікаві місця в кожному місті. Бажано взяти з собою путівники та карти по містах для різних місць, які планується відвідати.
Як дістатись
Цей жвавий коридор здавна добре обслуговувався водним, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом.
Первісний доступ до регіону здійснювався через річку Святого Лаврентія та Великі озера, а французькі поселення з'явилися у 1600-х роках, включаючи Квебек (1608), Труа-Рів'єр (1632), Монреаль (1640) та Кінгстон (1673, як Катаракі). Хоча в епоху лоялістів Об'єднаної імперії (1784) будувалися фургони, перша життєздатна дорога Монреаль-Торонто датується 1817 роком. Залізниця Гранд-Транк датується 1856 роком (зараз CN Rail, пасажирське сполучення на лінії здійснюється Via Rail), а перші пронумеровані, асфальтовані автомагістралі - 1917 роком (дорога з Віндзора до Галіфакса спочатку була шосе 2 в Онтаріо, Квебеку, Нью-Брансвіку та Новій Шотландії; багато з них зараз перенумеровано, об'їжджається автострадою або понижено до статусу доріг графства). Хоча перші спроби будівництва автострад датуються 1939 роком, основна частина сучасної системи автострад датується 1952-1968 роками.
Літаком У регіоні здійснюються регулярні авіарейси з Торонто Пірсон (YYZ IATA) до Кінгстона (YGK IATA), Монреаля (Дорваль, YUL IATA) та Квебека (Сент-Фой, YQB IATA), а також з Монреаля до Квебека.
Автомобілем
Оскільки коридор містить багато малих міст, сіл та сільських районів, які повністю об'їжджаються експрес-автобусами та залізницями, єдиний спосіб побачити все це – це автомобіль.
Цей коридор охоплює два покоління головних доріг.
Шосе Онтаріо 401 – найжвавіша автострада в Північній Америці, яка обслуговує сильно завантажений коридор Торонто-Монреаль. Воно продовжується в Квебеку як автомагістраль 20, перетинаючи південний берег річки Святого Лаврентія в Монреалі.
Шосе Онтаріо 2 (County Road 2 або County Highway 2 у більшій частині Онтаріо, продовжується як "Chemin du Roy" або King's Highway 138 від Монреаля до Квебеку) – це переважно двосмугова головна вулиця, яка проходить через центр кожного міста та села на цьому шляху.
За своїм дизайном ці дві дороги є полярними протилежностями. Стара головна вулиця, яку на багатьох ділянках називають «Шосе спадщини» або «шлях піонерів», проходить стежками возів, що датуються 1817 роком або раніше. Автострада пропонує мало що цікавого, але з номінальною швидкістю 100 км/год (62 милі/год) вона швидка; стара дорога повільна, але відвідує кожне село по дорозі.
На схід від Монреаля, автомагістраль 20 проходить вздовж південного берега річки Святого Лаврентія до Рів'єр-дю-Лу та є частиною Трансканадського шосе. Потім Трансканадське шосе розходиться, повертаючи на південний схід до Нью-Брансвіка та Приморських провінцій.
Квебек розташований на північному березі; маршрути з Монреаля через Труа-Рів'єр на північному березі – це автомагістраль 40 або початкове королівське шосе, маршрут 138.
Пасажирський залізничний рух у коридорі проходить вздовж південного берега від Монреаля через Драммондвіль (ділянка, що паралельна Трансканадському шосе), потім перетинає північний берег у Сент-Фуа, щоб дістатися до Квебека. Пара мостів через річку Святого Лаврентія на захід від Квебека є останніми, які перетинають річку, хоча деякі поромні переправи існують далі за течією (Квебек - Леві та Сен-Сімеон - Рів'єр-дю-Лу).
Потягом
VIA Rail Canada, безкоштовний номер: +1-888-842-7245. Щодня здійснює кілька рейсів по так званому «Коридору»: з Віндзора до Торонто, з Торонто до Монреаля, з Торонто до Оттави, з Оттави до Монреаля та з Монреаля до Квебека. Як найзавантаженіша частина мережі, цей коридор становить приблизно дві третини загального пасажиропотоку залізниць у Канаді.
У Торонто поїзди зупиняються на станції Юніон-Стейшн у центрі міста, біля готелю Royal York та вежі CN Tower. У Монреалі поїзд зупиняється в аеропорту Дорваль (Трюдо) та в центрі міста.
Оскільки це, безумовно, найзавантаженіший (і найгустонаселеніший) залізничний маршрут у всій Канаді, було запропоновано різні покращення обслуговування, щоб розвантажити повітряні та автомобільні маршрути. Хоча швидкісна залізниця перебуває на політичному розгляді, її пропозицію було запропоновано кілька разів у минулому, і нічого з цього не вийшло.
На човні
Круїзи на невеликих суднах можливі сезонно, використовуючи канал Велланд для подорожі від озера Ері до озера Онтаріо та морський шлях Святого Лаврентія від Прескотта до Монреаля. Морські шлюзи в Ірокезі (Онтаріо), Массені (Нью-Йорк), Боарнуа (Квебек) та Монреалі приймають плавзасоби довжиною 20 футів і більше, хоча пріоритет надається масивним вантажним суднам "Seaway Max", які заповнюють весь шлюз каналу, залишаючи лише кілька сантиметрів.
Тисяча островів містить кілька парків, до яких можна дістатися лише човном.
Пересування
У великих містах, таких як Монреаль чи Торонто, є метро та розвинений громадський транспорт; міжміські автобусні, залізничні та авіасполучення курсують кілька разів на день. У маленьких містах автомобіль є необхідністю, оскільки місцеве автобусне сполучення обмежене в малих містах і відсутнє в селах.
Міжміські маршрути, як правило, є «експресними» рейсами, де станції невеликих міст, такі як Напані чи Трентон, можуть мати лише одну зупинку поїзда на день, незважаючи на те, що вони знаходяться на головній лінії сполучення Торонто-Оттава та Торонто-Монреаль. До сільської місцевості (такої як ферми чи сади, де відвідувачам пропонують збирати власні яблука та полуницю в сезон) можна дістатися лише автомобілем.
Пересуваємось по маршруту Цей маршрут базується на виробництві автомобілів у Віндзорі-Детройті, місті автомобілів, та проїзді старою дорогою через кожне місто та село. Це не є найшвидшим шляхом до Квебека, а лише стежкою головною вулицею, яка відвідує багато маленьких містечок по дорозі. Він розділений на ділянки довжиною приблизно 350 км (або 200 миль), щоб можна було зупинятися та оглянути різні місця вздовж північного берега озера Ері, озера Онтаріо та річки Святого Лаврентія.
Цей маршрут пролягає старим шосе 2 (двосмугова дорога використовувала цей номер на всьому шляху від Віндзора до Галіфакса через Онтаріо, Квебек, Нью-Брансвік та Нову Шотландію). Майже вся ця дорога досі існує (Онтаріо понизило її значну частину до «County Road 2» або «County Highway 2», Квебек перенумерував її всю, Нью-Брансвік надав старий номер новішій автостраді, а Нова Шотландія залишила «Highway 2» недоторканим.)
Вказівки вказані із заходу на схід, починаючи з Віндзора. Цей маршрут позначений на старому двосмуговому провінційному шосе, оскільки воно проходить через кожне місто, зазвичай як головна вулиця. Відповідний маршрут автостради — 401 (Віндзор — Вудсток), 403 (до Гамільтона), QEW (до Торонто), 401 (який стає Квебек 20, до Монреаля), потім Квебек 40 (з Монреаля до Квебека).
Віндзор – Торонто
Дорога починається у , що на Брайтон-Біч (де запланований Міжнародний міст Горді-Хау має з'єднатися з I-75 у Детройті) на швидкісній автомагістралі E.C. Row, потім прямує на схід регіональною дорогою 22 (через Текумсе) та регіональною дорогою 42 (Мілл-стріт, Тілбері), перш ніж в'їхати на , що належать до окружної дороги 2. Як і Детройт, економіка Віндзора сильно залежить від автомобілів. Прикордонний перехід Віндзор-Детройт становить 25% усієї торгівлі між Канадою та Сполученими Штатами, а тижневий Міжнародний фестиваль свободи святкується як 1 липня (День Канади), так і 4 липня (День незалежності США). Цей регіон включає Національний парк Пойнт-Пелі, найпівденнішу точку на материковій частині Канади, де мешкають сотні видів мігруючих птахів. Такі місця, як історичний пам'ятник «Стіни Джона Фрімена» та історичний пам'ятник «Хатина дядька Тома», нагадують історію міст південно-західного Онтаріо, таких як Віндзор та Амгерстбург, як кінцевих станцій розлогої підземної залізниці, що колись вела з рабовласницького Кентуккі через Огайо та Великі озера до свободи в Канаді. Речі американського аболіціоніста Джона Брауна виставлені в музеї Чатем-Кент.
З Четем-Кента старе шосе йшло вздовж Лонгвудс-роуд до Ламбета, передмістя з номером 3, потім з'єднується з шосе 4 до самого Лондона (де воно прямує на схід як Дандас-стріт, первісна головна вулиця міста). Поблизу Лондона, на острові Сент-Томас, розташовані Залізничний музей округу Елгін, Музей піонерів округу Елгін та Військовий музей Елгіна. Лондон — це переважно промислове місто, але недовго був домівкою сера Фредеріка Бантінга (музей Бантінга нагадує про його роль у відкритті інсуліну), а також тут розташовані Музей Королівського канадського полку, Лондонський музей археології та Лондонський регіональний дитячий музей. У Лондоні розташований Університет Західного Онтаріо. На схід від міста розташоване село піонерів Феншоу, відреставроване село з 60 будинків піонерів, які доглядають гідами в костюмах епохи 1800-х років у заповідній зоні поблизу річки Темзи.