Айзек Брок KB (; 6 жовтня 1769, Сент-Пітер-Порт, Гернсі — 13 жовтня 1812, Квінстон-Гайтс, Верхня Канада, нині Онтаріо) — офіцер британської армії, учасник Наполеонівських воєн і Англо-американської війни 1812 року, лейтенант-губернатор Верхньої Канади. Загинув у битві на Квінстонських висотах, відбиваючи спробу американських військ вторгнутися до Канади через річку Ніагара, і посмертно удостоєний неофіційного почесного титулу «рятівник Канади». У Канаді його вважають національним героєм.
Біографія
Перші роки життя Айзек Брок був восьмим сином Джона Брока і Елізабет де Лайл, що народилися в Сент-Пітер-Порт у (Гернсі) 6 жовтня 1769 року. Рід Брока проживав у Сент-Пітер-Порті як мінімум з 1563 року, коли в перших парафіяльних книгах вже з'являється ім'я Філіпа Брока. У батьків Айзека було загалом десять синів і чотири дочки. Хлопчик ріс, як і його брати, високим і міцним і був розвинений не по роках, відзначаючись при цьому, як повідомляє його перший біограф, надзвичайно м'яким характером. Початкову освіту Айзек отримав у Гернсі, де його вважали найкращим боксером і плавцем у школі, в десять років був відправлений до школи в Саутгемптон а потім рік прожив у Роттердамі, навчаючись французької мови.
2 березня 1785 року, коли Айзеку Броку було 15 років, батьки купили для нього чин енсіна у 8-му піхотному полку (вакансія утворилася в результаті підвищення по службі низки офіцерів полку, починаючи зі старшого брата Айзека, підвищеного від лейтенанта до капітана). Перші роки служби Айзек провів у Англії, дослужившись в 1790 році до лейтенантського звання; в ці роки він приділяв багато часу завершенню своєї освіти. Вже в 1790 році він став капітаном в одній з нових рот британської армії, в яку вербував солдатів з Гернсі і Джерсі, а звідти перевівся до 49-го Гартфордширського піхотного полку, де став капітаном у червні 1791 року.
У складі 49-го полку Брок ніс службу спочатку на Барбадосі, а пізніше на Ямайці. До часу служби в Вест-Індії відноситься епізод, який біографи розглядають як свідчення властивих Броку хоробрості і цілеспрямованості. Незабаром після його прибуття в 49-й полк його викликав на дуель відомий в полку бретер. Брок вибрав як зброю пістолети, але, будучи людиною великої статури, зажадав стрілятися не так як звичайно, з 12-ти кроків, а через хустку, тобто фактично з нульової відстані. На таких умовах його суперник стрілятися відмовився і незабаром з ганьбою покинув полк. У 1793 році Брок повернувся з Ямайки до Англії на лікування; біограф повідомляє, що в цей час один з офіцерів полку помер від лихоманки, а сам Брок вижив лише завдяки турботам слуги, до якого він після цього до самої смерті ставився, «як до брата». Після повернення до Англії йому був доручений набір рекрутів на Гернсі. З новими солдатами Брок приєднався до 49-го полку після того, як частина прибула до Англії в липні 1796, вже у званні майора. У 1797 році він отримав чин підполковника і до кінця року став командиром 49-го полку, який дістався йому від попередника настільки погано організованим, що перед тим стояв вибір: продати чин або постати перед військовим трибуналом. Сам Брок як командир полку не тільки показав себе вмілим військовим адміністратором і прихильником дисципліни, а й зумів завоювати довіру і любов солдатів. Це, зокрема, проявилося пізніше, в перше повернення Брока в полк після відлучення: солдати, незадоволені діями його заступника Шиффа, радісно вітали повернення командира, за що той розпік їх і відправив на тиждень у казарми, так як не хотів популярності за рахунок інших офіцерів.
Наполеонівські війни
У серпні 1799 року 49-й полк був включений до складу військової експедиції в Північну Голландію, де Брок вперше за кар'єру побував у бою під командою генерал-майора Джона Мура. Бригада Мура висадилася в Ден-Гелдері, 27 серпня зламавши слабкий опір місцевих сил, і 10 вересня відбила французьку атаку практично без участі лише недавно доукомплектованого 49-го полку. Проте в жовтні в битві при Егмонд-ан-Зее полк Брока взяв активну участь, втративши 30 солдатів убитими, 50 пораненими і 30 зниклими безвісти із загального числа, що не перевищують 391 людини. Сам Брок був легко поранений: куля пробила навиліт дві товсті шийні хустки — бавовняну і шовкову, які прикривали шию підполковника, а сила удару вибила його з сідла. Через кілька днів в іншому бою, в якому 49-й полк не брав участі, англійські війська зазнали важких втрат і незабаром покинули Голландію. У 1801 році полк Брока склав основу експедиційних сил, скерованих у Данію, однак загальне командування було доручено не йому, а підполковнику Вільяму Стюарту. Хоча планований сухопутний штурм Копенгагена не відбувся, 49-й полк взяв участь у Копенгагенській битві між британським флотом з одного боку і данським флотом і береговою артилерією з іншого, втративши 13 осіб убитими і 41 пораненими. Сам Брок провів бій на борту корабля «Ganges».
Призначення в північноамериканські колонії
У червні 1802 а 49-й полк був скерований до Британської Північної Америки, куди прибув в останній декаді серпня. Полк перезимував у Монреалі, а навесні 1803 передислокувався в Верхню Канаду (нині провінція Онтаріо). Штаб-квартира Брока розташувалася в Йорку (нині Торонто). Частина полку під командуванням молодшого підполковника Шиффа була розквартирована в Форт-Джорджі (нині Ніагара-он-да-Лейк). Незабаром перед Броком постала проблема боротьби з дезертирством. Йому вдалося перехопити кількох солдатів, які намагалися дезертирувати в США. У тому ж році йому вдалося покласти край змові кількох унтер-офіцерів з гарнізону Форт-Джорджа, які планували вбити Шиффа, заарештувати інших офіцерів гарнізону і втекти до США. Брок, який отримав звістки про підготовлюваний заколот, особисто командував арештом змовників. Семеро з дезертирів і змовників були засуджені пізніше до розстрілу військовим трибуналом. Під час суду кілька із змовників заявили, що навіть не думали б про заколот, якби продовжували залишатися не під керівництвом Шиффа, а під командою самого Брока.
У 1805 році Айзек Брок отримав чин полковника. Незабаром після цього він повернувся до Англії у відпустку, але перервав її, коли пішли чутки про майбутню війну зі Сполученими Штатами, і у вересні 1806 року прибув знову до Британської Північної Америки, де тимчасово прийняв під своє командування всі британські війська в цьому регіоні. Він займав пост командувача до прибуття в Нижню Канаду (нині провінція Квебек) генерал-губернатора Д. Г. Крейґа.
Перебуваючи в Нижній Канаді, Брок почав підготовку до війни. За його рекомендацією частини, розташовані на кордоні зі США, були укомплектовані надійними солдатами з великим досвідом служби, щоб запобігти дезертирству. Під керівництвом Брока було додатково укріплено місто Квебек, а батарея з 8 важких гармат розміщена в цитаделі часів американської Війни за незалежність, яка контролювала південний берег річки Святого Лаврентія на підступах до міста. За його наказом річковий та озерний транспортний флот Канади був поставлений під контроль армії і з цього моменту зазнавав змін, які повинні були дозволити йому в разі потреби брати участь у бойових діях. Через шість років британський річковий флот встановив контроль над Великими озерами на першому етапі Англо-американської війни, що дозволило відстояти Верхню Канаду від повномасштабного американського вторгнення. Однак ці та інші заходи щодо зміцнення обороноздатності північноамериканських провінцій були причиною конфліктів Брока з місцевою цивільною владою.
Після прибуття Крейга Брок був отримав від нього чин бригадного генерала, а дещо пізніше це звання було підтверджене метрополією. Брок був призначений главою військової адміністрації Монреаля, але незабаром повернувся в Квебек, де залишався до липня 1810 року, коли отримав призначення у Верхню Канаду. Він залишався командувачем британськими військами Верхньої Канади до самої смерті. У 1811 році Брок став генерал-майором. З жовтня того ж року він виконував обов'язки лейтенант-губернатора Верхньої Канади, оскільки Френсіс Гор, який попередньо займав цей пост, відбув до Англії і не повернувся до кінця війни.
Брок кілька разів просив про переведення на головний театр військових дій у Європі, але загроза американського вторгнення і повстання франкофонів у Нижній Канаді не дозволили цьому статися, так що, нарешті, на початку 1812 року він уже сам відмовився від такого переведення, коли йому було запропоновано. У 1811 році він позичив у брата-банкіра 3000 фунтів стерлінгів, щоб придбати спорядження для свого полку; цей борг йому довелося виплачувати з власної кишені, віддаючи всю свою цивільну платню лейтенант-губернатора. У цей же час він домігся від законодавців Верхньої Канади згоди на формування добровольчого ополчення, по два взводи в кожній роті якого повинні були проходити регулярні навчання по шість днів на місяць без виплати платні. Проте більшість його планів і раніше наштовхувалися на нерозуміння законодавців і відхилялися більшістю голосів. Він навіть пов'язував опір цивільної влади його планам з великим впливом переселенців зі США, безліч яких проживали в цей час у Британській Північній Америці, і закликав вжити заходів, які б заохочували переїзд у колонії, особливо у Верхню Канаду, істинних підданих британської корони.
Англо-американська війна 18 червня 1812 року Сполучені Штати Америки оголосили Великій Британії війну. До цього моменту у Верхній Канаді перебувало 1500 солдатів регулярних військ британської армії, частково готових до бойових дій. Основу боєздатних частин становили 41-й піхотний полк і одна рота артилерії. Відразу після отримання звістки про оголошення війни Брок з підкріпленнями попрямував з Йорка до Ніагари, але за рекомендацією генерал-губернатора Превоста і зважаючи на слабкість британського контингенту (значну частину якого складали ополченці, які вже після першого тижня очікування почали виявляти невдоволення) в перший час не розпочинав рішучих дій. Підпорядковані йому регулярні сили були розподілені по чотирьох гарнізонах: 400 осіб у Форт-Ері, 300 в Форт-Чіппава (нині в межах міста Ніагара-Фоллс), 300 в Квінстоні (нині частина міста Ніагара-он-да-Лейк) і 500 у Форт-Джорджі (нині також у складі Ніагара-он-да-Лейк).
12 липня американські війська на чолі з бригадиром Вільямом Халлом вторглися в британські володіння з боку річки Детройт. Канадська міліція, яка захищала кордон, була деморалізована, почалося масове дезертирство. Брок розповсюдив прокламацію, що обіцяє допомогу метрополії навіть у тому випадку, якщо провінція буде окупована американцями. Однак він зіткнувся з опором місцевої законодавчої асамблеї, що не бажала переходу на воєнний стан. Незважаючи на чисельну перевагу противника, Брок ухвалив рішення про перехід у наступ.