Тварини, що вимерли після 1500 р. — види тварин, існування яких було зафіксовано в пам'ятках культури, є відомості про спостереження цих тварин природознавцями або мандрівниками, але на нинішній день ці види не існують. За даними Міжнародного союзу охорони природи () на 2008 р., за останні 500 років повністю вимерло 844 видів тваринЧорна книга природи Радіо Свобода, 30.06.2006.
Список вимерлих видів регіону, країни або світу публікується на перших сторінках відповідних Червоних книг регіонального, національного або міжнародного статусу.
Вимерлі ендемічні види Найчастіше винищенню піддавалися ендемічні види, які довгий час існували в специфічних умовах ізольовано. Такі види часто не мали природних ворогів і втрачали захисні пристосування, у тому числі змінювалися поведінкові реакції, у птахів втрачалося вміння літати. Причиною вимирання таких видів могло бути не прямий, а опосередкований вплив людини — наприклад, завезені людиною навмисно або ненавмисно тварини (кішки, собаки, інші хижаки, пацюки), або перетворення, а частіше повне знищення природних екосистем (місць проживання ендемічних видів) під потреби сільського господарства, будівництва, промисловості та для інших цілей.
Вимерлі з 1500 р. по 1599 р Plagiodontia ipnaeum — вимерлий гризун родини хутієвих, раніше зустрічався в Домініканській республіці і на Гаїті. Природними місцями проживання звіра були субтропічні і тропічні вологі ліси. Останні згадки відноситься до проміжку між 1536—1546 рр.Turvey S.T. Holocene mammal extinctions // Holocene extinctions / Eds. S.T. Turvey. — Oxford, UK: Oxford University Press, 2009. Quemisia gravis — гризун, що відноситься до родини Heptaxodontidae. Раніше зустрічався в Домініканській республіці і на ГаїтіBaillie J. 1996. Quemisia gravis . 2006 IUCN Red List of Threatened Species. . Останні згадки відноситься до проміжку між 1536—1546 рр.. Причина вимирання — зникнення природних місць мешкання. — вимерлий гризун, що мешкав на архіпелазі Фернанду-ді-НороньяMusser G.G. and Carleton M.D. 2005. Superfamily Muroidea // pp. 894—1531 in Wilson, D.E. and Reeder, D.M. (Eds.). Mammal Species of the World: a taxonomic and geographic reference. 3rd ed . Baltimore: The Johns Hopkins University Press, ISBN 978-0-8018-8221-0. Ймовірно вимер через завезення на острови корабельних пацюків з кораблів Амеріго Веспуччі, які зайняли екологічну нішу рисових мишей. Останні згадки відносяться до 1503 р.. Nycticorax olsoni — нічний птах родини чаплевих, мешкав на Острові Вознесіння, останні згадки відносяться до 1555 р. за одними данимиJeremy Gaskell: Who killed the Great Auk. Oxford University Press. p. 8 і до 1502 р. — за іншимиTurvey S.T. Holocene avian extinctions // Holocene extinctions S.T. Turvey (Editor). — Oxford, UK: Oxford Univ. Press, 2009.
Вимерлі з 1600 р. по 1699 р Nyctanassa carcinocatactes — зниклий вид чапель, що мешкав на Бермудських островах. Описано в 2006 році за рештками С. Л. Олсоном (Storrs L. Olson) і Д. Б. Вінґейтом (David B. Wingate). Останні згадки відносяться до 1623 р. Nesotrochis debooyi — мешкав на Кубі. Остання згадка відноситься до 1625 р.
Тур () — парнокопитна тварина роду справжніх биків. Нині вважається вимерлим в результаті господарської діяльності людини і інтенсивного полювання. Остання популяція загинула в лісах недалеко від Якторува в 1627 роціVan Vuure C.T. De Oeros — Het spoor terug, Cis van Vuure. — Wageningen University and Research Centrum / Ministry of the Flemish Community, Brussels & Wageningen, 2003.. Мартинікський ара (Martinique Macaw) () — вид птахів родини папугових, підродини справжніх папуг. Мешкав на острові Мартиніка, описаний в 1905 році У. Ротшильдом по короткій записці XVII століття, складеній Дж. БутономBouton Jacques («Père») (1640): Relation d'un établissement de francois depuis l'an 1635 en l'isle de Martinique, l'une des Antilles de l'Amerique, p.71-72. Реальних слідів існування не виявлено, ймовірно були острівної популяцією синьо-жовтих ара, завезеними аборигенами. Останні згадки відносяться до 1640 рокуFuller E. Extinct birds. — Oxford: Oxford Univ. Press, 2000. Пастушок атлантичний () — птах був ендемічним видом острова Вознесіння. Останні згадки відносяться до 1656 р. Палеопропітек () — вид субфосильних лемурів, що відносяться до вимерлого роду палеопропітеки, які мешкали на Мадагаскарі, Були доволі великими, важили до 55 кг . Останні згадки відносяться до 1658 р. Фоса велетенська () — вимерлий вид мадагаскарських хижаківAlcover J.A. and McMinn M. 1994. Predators of vertebrates on islands (subscription required). BioScience 44 (1) :12-18. родини Eupleridae, найбільш близьких до мангустів. Описано в 1902 році. Ймовірно вимерли через зникнення їхньої основної їжі — гігантських лемурів. Останні згадки відносяться до 1658 р.
Додо — птах, що втратив здатність літати, раніше відносили до родини голубових. Мешкав на острові Маврикій. Європейські колоністи винищували його через смачне м'ясо, а привезені моряками свині, кішки і мавпи розоряли гнізда дронтів, влаштованих на землі. Один зі скелетів знаходиться в Дарвінівському музеї в Москві. Дронт фігурує у книзі Льюїса Керрола «Аліса в країні чудес». У другій половині XX століття дронт став символом боротьби за захист та збереження рідкісних видів тварин. Востаннє бачений близько 1662 р. () — вимерлий птах родини папугових. Останні згадки відносять до 1671 р. Квак реюньйонський () () — вимерлий птах родини чаплевих, що мешкав на Маскаренских островах. Відомий тільки за описом С. Дюбуа, зробленим у 1674 році. Foudia belloni — вимерлий птах із родини ткачикових, мешкав на Мадагаскарі. Останні згадки відносяться до 1671-72 років. Боривітер реюньйонський () — хижий птах роду сокіл, родини соколових. Мешкав на островах Родригес і Реюньйон. На даних островах були практично повністю знищені ліси, і зникла фактично вся реліктова фауна, зокрема, такі види, як родригеський птах пустельник і реюньйонський боривітер. Останні згадки відносяться до 1671—1672 років. Каргарка реюньйонська () () — вимерлий птах з острова Реюньйон, належав до родини качкових. Єдиний сучасний представник даного роду — каргарка нільська. Офіційно каргарку реюньйонську визнано вимерлою на початку XXI століттяЕкологи офіційно оголосили рідкісного птаха з Мадагаскару вимерлим. Останні згадки відносяться до 1671-72 років.
Lophopsittacus mauritianus — птах родини папугових, підродини справжні папуги. Описаний по фактично єдиному опису, зробленому в 1601—1602 роках, який зберігається в бібліотеці Утрехта (малюнок). Основний колір — сіро-блакитний. Масивний дзьоб, на голові виразний чубчик. Крила відносно тіла непропорційно короткі, імовірно не міг літати, тільки спурхував. Зник у період колонізації острова європейцями, які завезли собак, щурів, свиней, що полювали на птицю і розорювали гнізда. За свідченнями, останнього птаха бачили в 1638Голубий широкодзьобий папуга ( (Owen 1866)), за іншими даними — в 1673 році. Описані також інші папуги цього острова, Lophopsittacus bensoni — сірий широкодзьобий. Він був меншим, Lophopsittacus mauritianus. Через нестачу описів, існує певна імовірність, що сірий папуга — це самка Lophopsittacus mauritanus. Сірі широкодзьобі папуги зустрічались на острові до кінця XVIII ст., що може вказувати на зникнення виду майже через 100 років після останньої згадки. Nycticorax mauritianus — вимерлий птах родини чаплевих, мешкав на острові Маврикій, вперше описано Франсуа Леґа () в 1693 році на порозі зникнення. Пастушок іржастий () — вимерлий нелітаючий птах родини пастушкових, ендемік острова Маврикій. Перші описи птаха відносяться до 1602 р., а останні дані про зустрічі належать до 1693 р. Каргарка маврикійська () () — ендемічний птах родини качкових. Найближчий родич реюньйонської каргарки і каргарки нільської. Як і реюньйонська каргарка, був предметом полювання колоністів і був винищений за короткий час, додатковим чинником стало розорення гнізд щурами і свиньми, завезеними колоністами. Ще в 1681 році згадувався Франсуа Леґа як численний вид, але вже в 1693 році зустрічався вельми рідко Франсуа Леґа (1708):Voyages et Avantures de François Leguat & de ses Compagnons, en Deux Isles Desertes des Indes Orientales, etc. 2: 71. Jean Louis de Lorme, Amsterdam. PDF fulltext . Останні згадки відносяться саме до 1693 р. Чирянка маскаренська () — вимерлий птах родини качкові. Ендемік островів Маврикій і Реюньйон. Описано Франсуа Леґа. Причиною вимирання стало надмірне полювання на птицю і розорення гнізд завезеними щурами і свинями. Останні згадки відносяться до 1693 р.
Вимерлі з 1700 р. по 1799 р Threskiornis solitariusібісових на сайті www.birds-breed.net — вимерлий птах родини ібісових, ендемік острова Реюньйон . Перші згадки відносяться до 1613 p., і спочатку вважався спорідненим додо. Останні згадки відносяться до 1705 p. Реюньйонський рожевий голуб (Réunion Pink Pigeon) () — вимерлий птах родини голубові. Вперше описано С. Дюбуа в 1674 році, згодом Л. Ротшильд назвав його на честь першовідкривачаВинокуров А. А. Редкие птицы мира. Раздел Африка. — М.: Агропромиздат, 1987. Останні згадки відносяться до 1705 р.
Каролінський папуга
Єдиний представник папугових на північноамериканському континенті, каролінський папуга, мешкав у Північній Америці від Північної Дакоти до Міссісіпі і Флориди, доходячи до 42° півн. ш. Досить добре переносив суворі зимові холоди.
Вимер внаслідок нещадного винищення мисливцями. Таке сильне переслідування пояснювалося шкодою, яку ці папуги завдавали полям і плодовим деревам. Останній папуга помер у зоопарку в 1918 році.
Ендеміки островів Індійського океану Маскаренські острови (Маврикій, Родригес і Реюньйон) є одним з найвідоміших прикладів загибелі ендемічної фауни. Поряд з дронтом, на островах зникли: Гігантські сухопутні черепахи (кілька видів з роду Cylindraspis; близький вид зберігся на островах Галапагос в Тихому океані), Threskiornis solitarius, Деякі плазуни. Реліктові рожеві голуби і кілька інших видів дивом збереглися, багато в чому завдяки зусиллям Джеральда Дарелла (присвячену цьому книгу — «Золоті крилани і рожеві голуби» випущено російською мовою). На Реюньйоні вимер ендемічний вид соколів (Réunion_Kestrel) Falco duboisi. Вимерли всі три види сов роду Mascarenotus. Два види Alectroenas.
Стеллерова корова Сумна популярність дісталася і двом видам, відкритим і описаним російським зоологом Стеллером в ході експедиції Вітуса Берінга. Це стеллерова корова і стеллерів баклан.
Морська, або стеллерова, корова — ссавець ряду сирен, багато в чому нагадувала ламантина і дюгоня, але була набагато більша за розмірами. Великі стада цих тварин плавали біля самої поверхні води, годуючись морською капустою (ламінарією), через що тварина і було названо морською коровою. М'ясо її, яке було дуже смачним і не пахло рибою, активно вживалося в їжу, так що стеллерова корова була винищена повністю всього за 30 років, незважаючи на вражаючі розміри популяції. Щоправда, окремі свідоцтва моряків, які нібито бачили кілька морських корів, приходили до 1970-х років і, можливо, пізніше. Скелет морської корови можна побачити в Палеонтологічному музеї ім. В. О. Топачевського в ННПМ НАН України в Києві.
Стеллерів баклан Стеллерів баклан (очковий баклан, Phalacrocorax perspicillatus) — птах із ряду пеліканоподібних, родини Бакланові, роду баклани. Баклан був понад 70 см у висоту, не вмів літати і рухався як пінгвін. М'ясо стеллерового баклана не поступалося м'ясу морської корови. Оскільки баклани не вміли літати і могли врятуватися від небезпеки тільки у воді, команди суден легко ловили їх, живими набивали трюми кораблів і везли на продаж. По дорозі частина птахів гинула, частина вживалася в їжу самою командою, і тільки 200 птахів з тисячі продавалися. Вважається знищеним до середини XIX століття, хоча, за непідтвердженими відомостями, останню пару бакланів бачили в 1912 р.
Інші приклади