Мальті́йські конво́ї () — низка транспортних конвоїв, здійснених під ескортом бойових кораблів ВМС Великої Британії, Австралії, Канади, США та інших країн, і мала за мету доставку вантажів та військового поповнення на обложену Мальту, а також евакуацію з острова під час Другої світової війни. Протягом 2,5 років західні союзники, попри серйозну протидію з боку італійських і німецьких ВМС та їх повітряних сил, здійснювали забезпечення обложеного острова.
Зі зростанням інтенсивності збройної боротьби на Середземноморському театрі дій Мальта, завдяки своєму стратегічному положенню в акваторії Середземного моря, набула колосального значення. Вона відігравала виняткову роль острівної стратегічної бази, з якої британські військово-морські й повітряні сили могли переривати потік людей і матеріалів до армій країн Осі, що билися в Північній Африці, які, у свою чергу, загрожували Єгипту, Суецькому каналу й, потенційно, британським нафтовим родовищам на Близькому Сході.
Неспроможність Італії самотужки оволодіти Мальтою та її військові катастрофи в боях у Лівії та Греції, підштовхнули Гітлера до рішення про німецьке втручання в події на Середземному морі. З появою німецької бомбардувальної авіації та її підводних човнів у Середземномор'ї морська блокада навколо острова посилилася, а загальна ситуація на Мальті значно погіршала. Але стратегічне значення острова набуло настільки вирішального значення, що керівництво Великої Британії було вимушене піти на великий ризик і зазнати важких втрат на флоті лише для того, щоб утримати острівJackson, p.121.
Британцям довелося організувати систему конвоїв з метою забезпечення постачання на острів. Найважливіші вантажі невеликого об'єму й деякий персонал прямували швидкохідними військовими кораблями (зазвичай це були мінні загороджувачі класу «Абдель») і підводними човнами. Винищувачі типу «Гаррікейн» та «Спітфайр», що мали вирішальне значення для протиповітряної оборони острова, доставлялися якомога ближче до острова авіаносцями, а далі самостійно перелітали на аеродроми Мальти; це отримало назву «Клубний забіг».
На середину 1942 року ситуація на Мальті стала критичною, острів потерпав від нестачі найнеобхіднішого, гарнізон вже був не в змозі утримувати острів. Лише наприкінці 1942 року, після перемоги військ Б. Монтгомері під Ель-Аламейном, коли союзні армії змогли вибити німецько-італійські війська Е. Роммеля з Єгипту, та висадки в Алжирі морського десанту союзників, становище військової бази на острові кардинально полегшилося й транспортні судна отримали можливість майже безперешкодно діставатися Мальти.
Загальна обстановка
Географічне положення острова, розташованого неподалік від протоки між Сицилією й Тунісом, грало виключну роль у системі захисту британських інтересів. Контроль над Середземним морем був життєво необхідним для Англії — тут пролягала «лінія життя» Британської імперії. З початком активних дій на Середземноморському театрі та капітуляцією головного союзника Великої Британії Франції острів опинився на перехресті найважливіших морських шляхів, що зв'язували Італію з Лівією, а Велику Британію крізь Суецький канал з Британською Індією, Східною і Південною Африкою та володіннями на Сході, а також основними виробниками нафти, Іраком та Іраном. І для Італії, і для Великої Британії острів набув вирішального значення. Мальту можна було використовувати як базу для перехоплення військових і комерційних вантажів противника, а також для захисту власних колоніальних володінь від зазіхань супротивникаBartimeus (1944). East of Malta, West of Suez. Boston: Little, Brown and Company р.42-47.
10 червня 1940 року Італія оголосила війну союзникам, однак Муссоліні не наважився відразу надіслати «ескадри з Таранто», щоб негайно окупувати Мальту, як пропонував йому адмірал Карло БергамініDi Cirella, Arturo. Per l'onore dei Savoia. 1943—1944: da un superstite della corazzata Roma. Mursia Editore. Milano, 2003. Водночас, надзвичайна близькість до італійських баз та аеродромів на сусідній Сицилії, зробила підтримку британцями свого острова набагато складнішою через віддаленість британського Гібралтару на заході та Кіпру, Єгипту й Палестини на сході.
Вже 11 червня бомбардувальники Королівських італійських повітряних сил двома хвилями атакували острів, здійснивши перший з кількох тисяч нальотів на МальтуР. Э. Дюпюи, Т. Н. Дюпюи Всемирная история войн. Полигон, АСТ, С.-П., 1998, Т.4. — С.134.
Тільки через два тижні після оголошення Італією війни та з підписанням другого перемир'я в Комп'єні закінчився доступ британського флоту до інфраструктур французьких середземноморських морських баз. Провокаційний напад на Мерс-ель-Кебір 3 липня 1940 року спричинив сплеск французьких антипатій до Британії. Підтримка генерала Франсіско Франко в громадянській війні в Іспанії країнами Осі викликала неабияке занепокоєння з приводу безпеки британського ГібралтаруPotter, E.B. and Nimitz, Chester W. Sea Power (1960) Prentice-Hall р.521-527.
У вересні 1940 року вторгнення італійської армії до Єгипту призвело до втрати Киренаїки. У січні 1941 року Німеччина надіслала «Африканський корпус» генерала Е.Роммеля до Лівії в межах операції «Зоненблюме», а згодом на Сицилії був зосереджений X повітряний корпус німецької військової авіації для захисту шляхів комунікації італійсько-німецького угруповання.
У квітні 1941 року німецький X повітряний корпус був передислокований до Греції, де взяв участь у битві; у вересні в Саламіні була сформована 23-тя підводна флотилія. Ситуація значно погіршала, коли в грудні 1941 року Японська імперія оголосила війну західним країнам і в квітні 1942 року розпочала активну війну в акваторії Індійського океану; наявних ресурсів для підтримки обложеної Мальти стало значно менше. Британське володіння, острів Мальта, загальною площею 246 км2 з населенням 275 000 осіб, виробляло сільськогосподарської продукції в такій кількості, котра могла прогодувати тільки третину власного населення. На початку 1942 року безпека військово-морської інфраструктури для захисту конвоїв у портах Мальти перестала бути ефективною. Кілька військових кораблів було потоплено прямо в гавані, інші були передислоковані з острова. Зі зниженням кількості конвоїв Мальта стала потерпати від дефіциту найнеобхіднішого. Гарнізон та місцеві мешканці острова потребували постійного надходження вантажів, у першу чергу продовольства й питної води, а також озброєння, боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів для повітряного та морського компонентів захисту острова.
На початок облоги мальтійська система ППО була в жалюгідному стані: тільки 34 важкі і 8 легких зенітних гармат (замість необхідних за планами оборони 112 і 60 відповідно). Одна радіолокаційна станція і чотири застарілі винищувачі-біплани, «Гладіатори» (невдовзі в строю лишилося тільки 3).
Італійсько-німецьке командування серйозно планувало повномасштабне вторгнення на острів із застосуванням повітряного та морського десантів, але так і не спромоглося реалізувати його через об'єктивні та суб'єктивні причини.
Авіаносці союзників, що брали участь у забезпеченні конвоїв на Мальту «Арк Роял» «Аргус» «Ігл» «Іластріас» «Формідебл» «Вікторіос» Американський «Восп»
1940 рік Першими суднами, що вельми умовно можна вважати конвоями, були суховантажні судна Novasli і Masirah, які вийшли з Гібралтару, 5 та 7 червня 1940 року відповідно. Обидва судна, ймовірно, прибули на Мальту ще до офіційного оголошення Італією стану війни, 10 або 11 червня, і не були ніким атаковані. На Мальті судна стояли в гавані Валетти й пізніше увійшли до складу перших конвоїв з острова.
Операція MA.5 (липень 1940) Морська операція під кодовим номером MA.5 була першою спробою британців провести два конвої (MF-1 та MS-1) з Мальти до Александрії. Для прикриття обох конвоїв у море вийшов британський Середземноморський флот під командуванням адмірала Е. Каннінгема (4 лінкори, 1 авіаносець, 7 крейсерів і 21 есмінець), який крейсував у Мессінській протоці. Ескадра італійського флоту під командуванням віцеадмірала Ініго Кампйоні (2 лінкори, 6 важких і 8 легких крейсерів та 32 есмінці) поверталася до Італії після супроводу власного транспортного конвою до Бенгазі.
Ендрю Б. Каннінгем, віддаючи перевагу активним наступальним діям, нав'язав противнику бій безпосередньо біля італійських берегів. Для обох флотів ця сутичка перетворилася на бій біля Калабрії, в результаті якого англійський флот майже не постраждав, навіть попри підтримку наземної авіації супротивника; італійські сили (1 лінкор та 1 важкий крейсер) зазнали серйозних пошкоджень.
Конвой MF-1 9 липня 1940 року з Мальти вийшов перший конвой під умовним позначенням MF-1 (), на який покладалася задача евакуації членів сімей британських військовослужбовців та частини працівників мальтійської верфі, що направлялися до Александрії для поповнення військово-морської бази кваліфікованим персоналом. До складу конвою входили швидкохідні судна El Nil, Knight of Malta та Rodi. Конвой прибув до Александрії 11 липня ніким не атакований на всьому шляху.
Конвой MS-1 10 липня 1940 року з Мальти вийшов тихохідний конвой MS-1 (), до складу якого входили транспортні судна: Kirkland, Masirah, Novasli, Tweed та Zeeland. 14 липня другий конвой також без втрат прийшов до Александрії в Єгипет.
Операція «Гаррі» (1-4 серпня 1940)
У період з 1 по 4 серпня 1940 року британцями була терміново організована та проведена операція «Гаррі» (). Головною метою операції була спроба якомога скоріше доставити на обложений острів 12 винищувачів Hawker Hurricane, де вони були вкрай необхідні для захисту бази з повітря. До операції були залучені майже всі наявні військові кораблі Королівського флоту в Середземному морі, як від Середземноморського флоту адмірала Е. Каннінгема, що базувався в Александрії, так і від З'єднання Н адмірала Дж. Сомервілля з базою в Гібралтарі.
Операція Hats/MB (серпень-вересень 1940) Друге масштабне проведення транспортних суден Середземномор'ям було успішно здійснено британським флотом наприкінці серпня — початку вересня того ж року. Одночасно проводилося дві операції, які часто іменують операція «Гатс/MB» (). Всупереч деяким непорозумінням та відсутності чіткої системи нумерації конвоїв на Середземномор'ї на той час, під індексом мається на увазі частина операції з конвоювання суден силами флоту, що базувалися в Гібралтарі; під індексом «MB» — частина операції, котра реалізовувалася силами Середземноморського флоту з базуванням в Александрії.
30 серпня обидві складові конвою вийшли з Гібралтару. Під час переходу конвою MF-2, що прямував через Мальту до Александрії, у складі З'єднання F перекидалося підкріплення для Середземноморського флоту з Гібралтару до Єгипту. Активними діями це з'єднання відвертало увагу італійців від конвою, одночасно слугуючи його додатковим прикриттям від атак надводних сил противника. До сицилійських проток перехід цих кораблів прикривався кораблями З'єднання Н.
Під час цієї операції, що включала передислокацію кораблів посилення Середземноморського флоту з Гібралтару, на Мальту було доставлено вантажі з лінкора «Веліант» і крейсерів ППО «Калькатта» і «Ковентрі». На борту «Веліант» перебували 8 3,7-дюймових зенітних гармат і 10 40-мм автоматичних зенітних гармат фірми Bofors, а також боєприпаси й звичайні запаси з трьох суден.
Конвой MF-2 29 серпня 1940 року другий швидкий конвой MF-2 () вийшов з Александрії і 2 вересня практично без перешкод прибув до Мальти. До складу конвою входили: рефрижераторне судно Cornwall, перевізник палива типу RFA Plumleaf та суховантажне судно Volo. Ескорт супроводження включав бойові кораблі: 3 крейсери «Глостер», «Кент» та «Ліверпуль» і 4 ескадрені міноносці «Дейнті», «Даймонд», «Джервіс» та «Джуно». З кораблів супроводу до Мальти прямували тільки есмінці.
Одночасно з Александрії на додаток до кораблів супроводу конвою вийшов Середземноморський флот у складі 2 лінкорів «Малая» та «Ворспайт», авіаносця «Ігл», 2 крейсерів і 12 есмінців.